Володимир Пилипенко: В судовій реформі рано ставити крапку

Документ №6232 передбачає зміни до низки кодексів, а також новації, які вже викликали бурхливі дискусії в експертному середовищі.

Чи можна вважати судову реформу завершеною, які тут суперечливі моменти та що потребує якнайшвидшого вдосконалення, в інтерв’ю Politeka розповів правник, представник України у Венеційській комісії 2013-2017 рр. Володимир Пилипенко.

– Президентський законопроект уже охрестили «найбільшим в історії». В чому ж його унікальність?

До другого читання народними депутатами було подано більше 4 тис. правок і пропозицій.  Якби ми розглядали чотири окремі закони (зміни до Господарського процесуального кодексу України,  зміни до Цивільного процесуального кодексу України, зміни до Кодексу адміністративного судочинства України та зміни до Кримінального процесуального кодексу України та деяких інших законодавчих актів) то, відповідно, мали б в середньому по 1000 поправок до кожного із законопроекту, що значно полегшало б процедуру їх розгляду і прийняття.

– На що першочергово була спрямована судова реформа?

– Передовсім цей закон було спрямовано на те, аби запрацював Верховний суд (ВС), який утворився в результаті змін до Конституції.

Варто зауважити, що мало створити ВС. Він ще має запрацювати. Тобто має розпочатись слухання справ. Загалом, можна було всього лиш змінити одну главу в кодексах – порядок подання та розгляду касаційних скарг до ВС. Натомість, в АП, не придумавши нічого кращого, вирішили запам’ятатись українському народові новими редакціями кодексу… Наскільки це виправданий крок – покаже найближчий рік.

– Часто можна почути, що реформи в Україні робляться з-під палиці МВФ та інших західних партнерів.

– Пора уже ухвалювати рішення не під диктант Заходу, а керуючись національними інтересами та логікою процесу. От яке МВФ має відношення до процесуальних правок, що приймались? Ніякого. За цими правками судитимуться українці, а не МВФ.

– Як же тоді бути із зобов’язаннями перед нашими донорами? Реформа судової гілки влади – одне з ключових.

– При ухваленні рішень потрібно зважати, яка доцільність брати на себе ті чи інші обіцянки. А ще точніше – чи можемо в сучасних реаліях їх виконати. Влада діє по-іншому: спершу бере на себе фантастичні клятви, а потім розуміє, що не в стані їх реалізувати. Це ще більше шкодить іміджу країни.

Ми робимо реформи не для когось із Брюсселя чи Вашингтона. Не вони нас захищають на фронті, не їм ходити по судах першої інстанції, розповідаючи про свої біди… Реформи мають бути передовсім для українців. Подвійні стандарти тут не спрацьовують.

– У Комітеті ВРУ з питань правової політики та правосуддя перед голосуванням заявили, що вилучили із законопроекту всі суперечливі пункти. Про що йдеться?

– Дуже важко встежити за усіма змінами (зокрема, які пункти вилучили), коли вони озвучуються з голосу. Для цього в регламенті передбачена процедура третього читання. Тобто всі кодекси мали бути направлені на третє читання, де уже видно, що саме вилучено в результаті доопрацювання, а що залишилось. Спірні моменти знову виносяться в зал для голосування. За такої послідовності процесу кодекси були б якіснішими. Однак, ВР регламенту в повній мірі не дотрималась. Третього читання уже не буде, бо закон проголосовано в цілому.

– Опозиційні фракції уже заявили, що цією реформою президент концентрує владу над судовою системою у своїх руках. Адже він затверджуватиме кандидатуру кожного судді ВС. Тут є ризики?

– Давайте звернемось до Конституції. Там визначено, що президент видає укази про призначення певної особи суддею – незалежно, якого суду, чи то ВС, чи районного. Але попередньо усі кандидати проходять добір через Вищу кваліфікаційну комісію, Громадську раду доброчесності. Пізніше на затвердження президентові список обраних кандидатів подає Вища рада правосуддя. Глава держави не має права проводити будь-яких перевірок щодо них. Загалом, у нього відсутня можливість відхилити запропонованих кандидатів. Проте може зволікати з підписанням указів щодо їх призначення. І тут є ризики. Адже тим самим він впливає на формування суддівського корпусу. Фактично, таке зволікання з призначеннями може тривати роками… В Конституції не перебачено запобіжників від цього.

Варто було б це змінити: якщо президент впродовж місяця не підписує призначення судді, то останній мав би займати посаду автоматично – на підставі рішення ВРП. А так, поки що єдиний механізми спонукання його до виконання своїх обов’язків, який нам залишається – вимагати цього через суд.

– Наприклад?

– Нещодавно адвокати звернулись з позовом до Порошенка, де зазначали, що він протермінував підписання указів про призначення майже 500 суддів. Не виключення, що саме це і спонукало його повернутись в рамки Конституції – розпочав підписувати укази минулого тижня.

Хоч вплив президента на формування суддівського корпусу залишається великим. І ми це бачимо – через ту ж проблему з непідписанням указів.

– У демократичних країнах президент має право впливати на судову систему?

– Він має бути рівновіддалений разом з парламентом та діяти в чітких правових рамках. Конституція, зокрема, повинна встановлювати запобіжники. Наприклад, запровадити норму, згідно з якою суддя вважається призначеним, якщо глава держави в місячний термін не підписує відповідний указ. Поки що у нас в Конституції такої норми немає. А варто було б запровадити.

– Коли запрацює Верховний суд і які його функції?

– За задумкою реформаторів, він мав запрацювати ще наприкінці березня цього року. Але я і раніше говорив, що ВС не запрацює як мінімум до осені, тому що Закон «Про судоустрій та статус суддів», який приймався разом із змінами до КУ, досконало не був відшліфований.

Він передбачає громіздку процедуру відбору кандидатів. Зрозуміло, що за короткі терміни конкурс було нереально провести. Все це відобразилось на якості правосуддя. Зокрема, на довірі громадян до цієї ж реформи.

Та і про яку довіру ми говоримо, якщо нині в країні нікому судити? 13 районних судів узагалі закрито. От вам і реформа в дії.

– Яка ситуація з кандидатами до ВС? Їх уже всіх відібрали?

– Усіх ще не відібрали. Хоч мінімальна кількість уже є. Але що з того? Треба розуміти – коли почнеться реальна робота. Перш за все, має бути обраний його голова. Також потрібно обрати голів відповідних касаційних судів. Банально, але поки що не визначили навіть приміщення для ВС. А що хвилює громадян? Лише одне – коли і куди вони зможуть прийти на розгляд своєї касаційної скарги.

Не забуваймо, що у нас досі діють вищі спеціалізовані суди. У них – завал із слуханням справ. Чому? Там половину суддівського складу позвільняли, або ж люди пішли у відставку, на пенсію, маючи відповідний стаж. Ті, хто залишився, не справляються з об’ємами завдань.

Так, згідно із Законом про судоустрій і статус суддів вони не мають можливості потрапити до ВС без конкурсу. Для них передбачена можливість піти працювати в суд нижчої інстанції, а ні – то звільняйтесь. Ця норма є неконституційною. Думаю, нас ще чекатимуть судові позови цих суддів в ЄСПЛ. Їх держава, фактично, позбавила роботи. Тепер у цих осіб відсутня мотивація працювати. Знають, що за місяць-другий їх все рівно звільнять. Для чого, мовляв, слухати всі ці гори справ, якщо реформатори створили ВС і не дали можливості їм туди попасти?

– Виходить, що всі ці нерозглянуті справи потраплять до ВС. Яка ймовірність, що цей суд їх осилить?

– Для того, аби розглянути 100 тис. справ, ВС має засісти і працювати цілодобово. Хтось же зобов’язаний усі ці справи розглянути. Тобто має бути апарат, якого ще немає. Крім того, є врешті-решт певні строки, а за цими строками – реальні долі людей, їхні біди, проблеми.

Якщо хоч одну судову справу буде призначено ВС до розгляду до кінця року, то це вже буде великим прогресом. Усі ті, хто кричав «Ми все поміняємо», просто не орієнтувалися в ситуації, застосували дилетантські  підходи. Створенням Верховного суду реформа не завершиться.

– Запропоновані зміни передбачають підвищення судового збору. Кому доведеться тепер платити більше?

– В ухваленому законі для всіх, хто вирішить подати касаційну скаргу до ВС, піднімаються ставки.

На мою думку, лише людина, яка не орієнтується в економічній ситуації в Україні, може підвищувати судовий збір. Він і так великий. Люди не йдуть до суду, бо не мають за що заплатити за відповідні послуги. Інколи це обходиться у всю пенсію, або ж половину зарплати. А ще ж за щось треба жити.

– Норми законопроекту передбачають також впровадження “електронного суду”, тобто здійснення судочинства із застосуванням інформаційних технологій. У чому особливість цього підходу?

– Учасникам справи забезпечується можливість брати участь у засіданні в режимі відеоконференції, не залишаючи свого житлового або робочого приміщення, а для свідків, експертів – в приміщенні іншого суду. Це позитивна норма. Електронне судочинство може замінити паперове і воно працює в більшості країнах світу.

Ми уже вводили відеоконференцію в кримінальному процесі декілька років тому. Це показало свою ефективність. Економить час для розгляду справи, прискорює ухвалення рішення, економить гроші. Державі не треба витрачатись на доїзд свідка, якщо той територіально знаходиться десь за 700 км від суду.

Зараз доцільно створити кілька модельних судів. Глянути, як все це працюватиме. Адже для того, аби така система запрацювала, має пройти час.

– Панує думка, що судді, чия компетентність та незаангажованість часто викликає сумніви, отримують цілковиту владу над учасниками процесу. Зокрема, матимуть право призначати великі штрафи та навіть кримінальне покарання за найменші порушення. Це так?

– Судді призначають штрафи та вид покарання винятково в рамках, передбачених законом. Тим законом, який приймають депутати. Тому тут питання не до суддів, а швидше – до ВР. Суд лише застосовує закон. Не може на свій розсуд призначити будь-яке покарання.

А думка про те, що судді роблять усе, що їм заманеться, випливає ще й з того, що у нашому суспільстві – дуже низький рівень правової культури. Ми повинні не демагогам свято вірити, а реальним фактам, оцінювати конкретну ситуацію. Лише тоді доречно робити такі категоричні висновки.

– Реформа передбачає створення спеціалізованого Вищого суду з питань інтелектуальної власності? Така інстанція потрібна?

– Кількість справ, які стосуються захисту об’єктів інтелектуальної власності, не багато. В рік суд може розглянути таких до 10, а подекуди і менше (Господарський суд Київської області за останні два роки розглянув 15 відповідних справ).  Питання – навіщо заради цього створювати окремий суд? Логіки немає. Просто заберуть частину справ з юрисдикції того ж Господарського суду і перепадуть їх до «Інтелектуального». Від цього кількісно нічого не зміниться.

– Але ж комусь це все ж таки вигідно.

– Вочевидь, тим, хто хоче його очолити, його ідеологам. Це так само, як зі створенням Антикорупційного суду – виправдання для всіх тих реформаторів, хто через свою недалекоглядність та некомпетентність не спроможний змінити чинний стан справ в країні.

– Судова реформа на сьогодні завершена?

– Якщо громадяни не мають швидкого та якісного розгляду своїх справ, то ефект від реформи – нульовий. Так буде доти, доки будуть закриті суди, поки буде кадровий голод. Поки що чинні механізми не передбачають вирішення цих питань. Це розтягнеться на роки. Тому на сьогоднішній день судову реформу аж ніяк не можна вважати завершеною.

Романія Горбач