Телетайп: законотворчість під посиленим патрулюванням

Верховна Рада цієї сесії перетворюється на таке собі факсиміле Президента України. Бо не читаючи і не вникаючи, відкинувши майже всі правки, проштемпелювала законопроект про судову реформу.

Потім продавили пенсійну. На черзі медична реформа, а пластмасовою вишенькою на бутафорському торті буде закон про реінтеграцію ОРДЛО.

Про справи пенсійні міркувати особливо нічого. Це й не позитивний прорив, як захлинається в екстазі влада, але й не така катастрофа, як могло би бути.

Спочатку пенсіонери отримають поліпшення становища, а потім надбавки до пенсій з’їсть зростання цін, і все повернеться, як стареча неміч. І доведеться заходити на ще одне реформене  коло. Ну, або виток плаского штопора.

А от із судовою реформою — все серйозніше і сумніше. Відчуття, що відомий Андрій Портнов не в Україні, але дух його витає в будинку на Банковій.

Початково, ще на Майдані, мріяли, що судова реформа підвищить відповідальність суддів, їхню залежність від суспільства і забезпечить справедливе правосуддя. Замість цього посилюється залежність суддів від влади, насамперед президентської її гілки, а також від грошових мішків, триває посилення непрозорості та суддівського свавілля.

Тобто напрямок прямо протилежний тому, що є цивілізаційним шляхом, яким ми начебто йдемо. Причому все це єзуїтськи хитро: об’єднавши низку кодексів, утопивши антидемократичну суть під багатотисячною купою поправок і довівши депутатів до повного одуру безглуздим голосуванням.

Факсиміле ляснуло жирну печатку: справедливого суду за цієї влади не буде.

Але мене вражає інше.

Ну нехай такі очманілі пристосуванці-циніки на кшталт Олега Ляшка або Олексія Гончаренка. Ці взагалі виступають маркером: якщо їхні послуги затребувані та в них усе солодко, то європейська Україна не відбулася. І навпаки: в цивілізованій країні таких діячів на поверхні бути не може. І згадувати про них суспільство буде лише з приводу свідчень щодо їхнього неправедного багатства.

Не тупоголові ж ідіоти всі підряд, хто в стилістиці Медведчука-Портнова просувають закручування гайок у країні, значна частина якої сповідує свободу як базову цінність?!

Вони не розуміють, що за ухваленою несправедливою та керованою системою судитимуть їх самих? Ні, спочатку, звичайно, нас. Певний час. Але потім — їх. Тих, яким пощастить, і вони до суду дотягнуть.

Слухайте, це ж очевидно: перебуваючи у владі, будуйте систему, яка вбереже вас, коли ви владу втратите. А втратите обов’язково, бо ніщо не вічне під місяцем. А під тризубом — тим паче.

Патріотична чесна прозора влада здатна керувати суспільством на основі жорсткого і відвертого діалогу. А лицемірство — говоримо одне, робимо інше — не проходить.

Такій прозорій владі не потрібні слухняні підгодовані суди. Не треба перетягувати на себе командування Національною гвардією, бо її не буде кинуто проти народу. Чесна влада не боїться кидка з боку політичних союзників, бо вони не конкурують між собою за фінансові потоки.

Їй не потрібно доводити депутатів до неосудності, щоб вкинути і швидко-швидко протягнути суперечливий і вкрай сумнівний законопроект про реінтеграцію окупованих територій, в якому про, власне, реінтеграцію скромно замовчують.

Вихідний документ від Президента фіксував РФ як агресора, а непідконтрольну нам частину Донбасу як окуповану територію, і це, безумовно, правильна позиція, нехай і запізніла на три з половиною роки. Одночасно в ньому узаконювався якийсь «політичний шлях умиротворення», який передбачає прощення, амністію та вибори на Донбасі, але ніяк не враховує, що все це відбуватиметься під вичерпним військовим, інформаційним, фінансовим та іншим впливом агресора.

У результаті плюси і мінуси законопроекту нівелювалися, його цінність для України прямувала до нуля. Але для Президента Порошенка з’являвся простір у його маневрах із зовнішніми силами за можливість продовжити своє правління. Бо він їм потрібен, поки слухняно просуває «мінський підхід» — по суті, ілюзію миру ціною суверенітету України.

І ось тут трапився, я вам скажу, законотворчий сюрприз.

«Нарфронт», який, починаючи з «прориву Саакашвілі», публічно фрондує Президенту Порошенку, відмовився полегшувати життя Петра Олексійовича ціною втрати свого електорального рейтингу! Ні Арсеній Яценюк, ні Олександр Турчинов, ні Арсен Аваков, ні Андрій Парубій, ні інші видатні нарфронтівці не хочуть нести політичну відповідальність за президентську «мінську змову», в якій вони участі не брали.

Особливо показова позиція Турчинова, який, як секретар РНБОУ, єдиний, хто є прямим підлеглим Порошенка. Але і він визнав за необхідне зайняти позицію.

І в результаті було ухвалено «антисоломонове» рішення. За легендою, мудрий єврейський цар, щоб виявити матір, запропонував розірвати дитя навпіл. Тоді справжня матір відмовилася від претензій. Дитина уціліла. А от законопроект про реінтеграцію таки розірвали.

І до Ради надійшло відразу два невідкладних, як медична допомога, законопроекти від Президента. У другому просто пролонгується особливий порядок існування ОРДЛО, який уже прописано в чинному законі. Ця пролонгація справді необхідна, щоб не нервувати наших зовнішніх партнерів. Практично очевидно, що законопроект буде проголосовано, для цього його, власне, і представили окремо.

Чого не скажеш про той, котрий перший. Там залишилася і фіксація Росії як агресора, на чому наполягав «Нарфронт», але збереглася і пом’якшена згадка про якусь пріоритетність «мінських угод», від чого «Нарфронт» шарахався, немов від тухлятини.

Тому перспективи ухвалення цього законопроекту не безхмарні. Не виключено, що Президент збере до себе депутатів на «накачування», що робить лише в особливих випадках. А тут іще й «Самопоміч» підметушилася з альтернативним законопроектом.

Також примітно, що представляти президентський закон у Раді має намір той-таки Олександр Турчинов. Укупі з тим, що парламентський комітет з оборони, очолюваний нарфронтовцем Сергієм Пашинським, вимагає від Президента звільнити начгенштаба Віктора Муженка за вибухи артилерійських складів. Ситуація складається багатообіцяльна.

Зокрема, вже заговорили, що «кривавий пастор» готовий очолити об’єднаний штаб силовиків на Донбасі, прописаний у цьому законі. Не найгірший, до речі, варіант. Але навряд чи від нього в захваті Президент Порошенко, який продовжує свої піарні поїздки з перерізанням стрічок, врученням ключів та обдурюванням студентів.

А поки в урядовий квартал і конкретно під Верховну Раду стягують посилені наряди поліції та інших силовиків. І навіть не дуже зрозуміло, чи то для того, щоб захистити депутатів від активних противників «мінської змови», чи то навпаки – щоб депутати не побоювалися тиску з боку Президента і спокійно провалили його реінтеграційну затію.

Олександр Кочетков, аналітик і політтехнолог, спеціально для Politeka