Інтелектуальний суд – фінальний акорд судової реформи

Зокрема, глава держави доручив Кабміну забезпечити фінансування заходів, пов’язаних із створенням такої установи, яка територіально буде в Києві.

Указ починає діяти з дня його опублікування – тобто з 29 вересня.

Раніше повідомлялося, що Європейський союз розчарований повільним прогресом України в реформі законодавства про права інтелектуальної власності.

Іще в 2015 році експерти ЄС, працюючи разом з українською владою, підготували відповідні законопроекти. Проте лише зараз ці напрацювання вилились у конкретне рішення на найвищому державному рівні.

Нагадаємо, 30 травня 2016 року Президент України вніс до парламенту нову редакцію Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

У ній якраз і запропоновано створити два вищі спеціалізовані суди. Йдеться про Вищий суд із питань інтелектуальної власності та Вищий антикорупційний суд. Такі суди мають розглядати у першій інстанції справи, віднесені до їхньої юрисдикції процесуальним законом.

Чи потрібен Україні новий суд?

На тлі тривалого скандального конкурсу до Верховного суду, в багатьох виникає логічне питання: чи потрібна країні чергова порція судової реформи – ще одна судова інстанція? Адже судова гілка влади вже не перший рік активно реформується, але на якості правосуддя це чомусь не відбивається.

Нагальність створення Вищого інтелектуального суду посилила і до того активну дискусію в експертному середовищі.

Наприклад, згідно з офіційними даними Єдиного реєстру судових рішень, із липня 2015 року по 1 жовтня 2017 року Господарський суд Львівської області виніс лише 8 рішень у справах щодо захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності. За цей самий період Господарський суд Київської області виніс 15 відповідних рішень. Як бачимо, на «кипу» справ не надто скидається.

Окрім того, незрозуміло, в скільки функціонування такої установи обійдеться державній казні, хто саме там працюватиме, на яких умовах, і основне – чи зуміє спеціалізована установа якісно змінити чинний стан справ?

За словами адвоката й експерта Центру дослідження інтелектуального права Леоніда Тарасенка, Вищий суд із питань інтелектуальної власності мав уже запрацювати – впродовж року від моменту ухвалення судової реформи.

«Тут може повторитись та сама ситуація, що й із ВС, – каже він. – Поки відбудеться конкурс, призначення суддів – потрібно щонайменше півроку. Однак цей суд потрібен для того, аби більш фахово розглядати справи, пов’язані із захистом прав інтелектуальної власності. Зараз багато справ розглядають загальні суди – не спеціалізовані. Судді завантажені. Тому часто виникають питання щодо якості вирішення справ, пов’язаних з інтелектуальною власністю. Створення ВСПІВ дозволить запровадити спеціалізацію. Справи вирішуватимуть більш-менш уніфіковано. Не буде протилежних рішень в одній категорії справ. Буде один суд, де працюватиме, наскільки відомо, 21 суддя. Там доволі обмежена кількість кандидатів, які можуть стати суддями цього спеціалізованого суду. Йдеться тільки про суддів, патентних повірених і адвокатів, які мають не менше ніж 5 років досвіду професійної діяльності щодо здійснення представництва у справах інтелектуальної власності. Не може пересічний юрист стати суддею цього суду. Єдиний нюанс – щодо підсудності. Адже нині всі справи розглядатимуть в столиці. Тепер громадяни, права яких порушено, звертатимуться в суди не в регіонах, а в Києві. Але і тут процесуальне законодавство є гнучким, адже дозволяє організовувати відеоконференцію з місцевими судами, аби не їздити у відрядження. Вочевидь, цей механізм застосують».

За словами адвоката, те, що Вищий інтелектуальний суд створюють саме зараз, пов’язано насамперед із певною адаптацією до європейських стандартів. Адже приблизно п’ята частина Угоди про Асоціацію з ЄС стосується якраз уніфікації законодавства України та ЄС щодо інтелектуальної власності.

«В Європі діють так звані патентні суди. Вони розглядають справи, пов’язані з інтелектуальною власністю. Фактично ми копіюємо позитивний досвід окремих країн Європи, – пояснює Тарасенко. – Порушень прав інтелектуальної власності в Україні є дуже багато. Це і використання чужих фотографій, зображень, уривків текстів, контрафактні диски тощо. Але далеко не кожна справа доходить до суду. Можливо, громадяни не сподіваються на ефективний судовий захист. У контексті судової реформи створення такого суду є остаточною крапкою. Але в контексті реформування державної системи захисту прав інтелектуальної власності – лише початок. Має бути створений національний орган із питань інтелектуальної власності. Державні підприємства на кшталт «Укрпатенту», «Українське агентство з авторських та суміжних прав» мають реформувати. Наразі єдиним кроком стала ліквідація Державної служби інтелектуальної власності. Але новий орган іще не створили. Скільки часу ще триватиме реформування – складно сказати. Знадобиться не менше як півроку – в кращому разі».

Суд як частина політичної програми

Ідея створення спеціалізованого суду з інтелектуальної власності у нашій державі вже активно обговорюється останні кілька років. Подібні суди успішно функціонують у тому ж Об’єднаному королівстві, Німеччині, Австрії тощо. Проте в українських реаліях уже звично – не все так просто.

Як стверджує політик і доктор юридичних наук Степан Гавриш, сама ідея спеціалізованого суду суперечить логіці судової реформи президента, який відмовився від вищих спеціалізованих судів, не підписавши указу щодо створення окремого Антикорупційного суду.

«Президент тут суб’єктивний, – розповідає Гавриш. – Виходить із власних інтересів. Тому підписання указу про створення лише спеціалізованого інтелектуального суду свідчить про вибірковість політики щодо судової  реформи. Це є певною мірою виконанням політичного зобов’язання, піар-хід перед виборцями. Так відбувається звіт про судову реформу. Зокрема, і перед МВФ, ЄС. Мовляв, ми реалізуємо свої зобов’язання. При цьому Антикорупційний суд не створюється. А без нього Інтелектуальний суд не матиме жодного значення, оскільки корупція не перестане бути публічним інструментом впливу на будь-яку ситуацію в державі».

За словами Гавриша, Інтелектуальний суд потрібен, оскільки він існує в багатьох країнах.

«Ключові суперечки найближчим часом триватимуть якраз навколо проблем інтелектуальної власності, – розповідає політик. – Загалом, із цими питаннями міг би впоратись також суд загальної юрисдикції. Проте зараз більшість справ вирішуються поза судом. В Україні маємо недосконале законодавство – складне і корумповане. Тому довірити розгляд важливих справ з інтелектуальної власності українському суду ніхто не наважився б. Усі ключові суперечки вирішують у Лондонському чи Стокгольмському суді. Та й створити в сучасних вітчизняних реаліях некорумпований та висококваліфікований суд просто неможливо. У нас немає фахової підготовки, відповідної практики, належної адвокатури. Переходимо до західної системи правосуддя не через двері, а через печеру, наштовхуючись на перешкоди. Тому відсутність єдиної стратегії реформування суду призводить до того, що основні проблеми залишаються за кадром. Інтелектуальний суд – це лише невелика частина правосуддя, яка ні на що не вплине. Та й його діяльність дорого державі не обійдеться. А от те, що справді впливає на життя людей (боротьба з корупцією), підлаштовано під олігархів, які керують країною – у всіх аспектах».

Експерт додає, що завершити судову реформу неможливо, адже за своєю суттю вона є контраверсійною: вирішуючи одне питання в правильному напрямку, три робимо в неправильному.

«До судової реформи внесли 4 тис. поправок. Можна уявити, який хаос у головах людей, що нею займаються, – переконаний Гавриш. – Усе це масштабна політична імітація реформ, аби підтримувати певний політичний рівень довіри до діяльності глави держави – як всередині країни, так і за її межами. Є крупні лобістські центри, які зацікавлені в тому чи іншому вирішенні правосуддя. Це треба розуміти».

Романія Горбач