Телетайп: невигадані сюжети для продовження серіалу «Слуга народу»

Про сюжети пізніше, почну все ж з ПАРЄ. До речі, рішення про повернення Росії було прийнято мало не рік тому, а зараз воно було просто остаточно оформлено.

Розумієте, коли мова йде про повернення РФ в Парламентську Асамблею – це розмова про гроші: тридцять мільйонів доларів внеску в європейську касу. І коли про зняття санкцій з Росії – теж про гроші. Великі гроші, яких добровільно позбавляються Німеччина, Франція та інші країни.

Так щоб нас почули, треба теж говорити про гроші! А не про горезвісні «європейські цінності» чи про не менш символічні правила асамблеї. І, вже тим більше, не про якісь споконвічні права України, які вона сама не дуже рветься захищати зі зброєю в руках.

Тобто, з самого початку треба було спілкуватися з європейцями і іншими виразно і прагматично: так, ми не можемо відразу припинити товарообіг з РФ, оскільки у нас є позиції критичного імпорту, але ось наш план поетапного згортання співпраці з агресором.

Так, ми розуміємо, що ви втрачаєте на антиросійських санкціях, але для вас ми максимально відкриваємо свій ринок, створюємо найпривабливіші умови для інвестицій. Так, ми розуміємо, що це не може повністю компенсувати ваші втрати в Росії, але ми робимо, що можемо.

Замість цього нам п’ять років втюхували про низку безперервних дипломатичних перемог…

А тепер що? Тепер, звичайно, можна робити демарші. І це, звичайно, правильно. Тільки ефекту, як від демонстрації факів вслід поїзду.

Що робити? Вибудовувати іншу систему взаємовідносин суспільства з мінливою зараз владою.

Тому сьогодні, рішучі співгромадяни і відсиджуючіся співвітчизники, «Телетайп» присвячений не стільки огляду подій, скільки переліку завдань. Наших завдань, що стоять перед нами, громадянами.

І головне з них – акуратно, але наполегливо підпирати Президента Зеленського, тим самим роблячи неминучим виконання того, що хоче українське суспільство.

Тому що для Володимира Зеленського принципово важливо відповідати цьому самому громадському очікуванню. Що на найближчий період стає визначальним для його політичної поведінки.

Першочергова тема – мир на Донбасі.

От чесно, вже й не знаю, яким чином можливо реінтегрувати Донбас після того, як він повністю переключений на російське забезпечення та ще й російські паспорти там видають. Не уявляю, як можна виколупати звідти недоімперію після стількох років оскаженілої пропаганди і обдурення населення.

З іншого боку, відмовитися від Донбасу – це отримати під боком кримінальний анклав, потужний центр наркотрафіку, торгівлі людьми і зброєю, який буде використовувати організована злочинність усього світу, та ж Росія, в першу чергу. Використовувати і проти нас.

Зате я точно знаю, що реальний мирний процес повинен початися з реального припинення вогню. З двох боків.

Для реального припинення вогню необхідно розведення протиборчих сторін не менше, ніж на п’ятдесят кілометрів, щоб виключити використання легкого озброєння, і створення демілітаризованої зони.

Це не я придумав, це цілком стандартна світова практика. До відома, розведення сил, начебто розпочате в Станиці Луганська, підписане ще в 2016 році. Наскільки воно виправдане з військової точки зору зараз, судити не беруся. Але починати з чогось треба.

Припинення вогню не означає ні перемогу, ні поразку. Це лише база для предметних переговорів, не більше. І переговори ці не можуть бути віддані на відкуп тільки військовим або тільки дипломатам.

Нічого не вийде, поки українці там і тут будуть залишатися в стороні. Наприклад, у мене незмивна претензія до Петра Порошенка та Віктора Муженко, що коли в 2014 році місцеві воїни-інтернаціоналісти, афганці, якщо по-простому, були готові підтримати ВСУ зсередини Луганська, і місто можна було фактично взяти з мінімальними втратами, то наші війська так і не отримали наказу на вхід. А потім туди зайшли бойовики з російської сторони, і можливість була упущена.

Зараз афганці продовжують підтримувати контакти через лінію фронту. З цієї лінії раніше йшов інтенсивний обмін полоненими і вивезення тіл загиблих.

Афганці за підтримки місцевого населення на нашій і на неконтрольованої території здатні активно виступити на підтримку припинення вогню, стати каталізатором цього процесу. Оскільки Кремлю не хочеться злякати зняття санкцій, то там це теж з високою ймовірністю буде підтримано.

Але ситуація динамічна. І якщо ситуацію в черговий раз втратити, то вона вже може і не повторитися.

Друга ключова тема – деолігархізація.

Так, Зеленський за відмову від штучного монополізму, завдяки якому, власне, і виникає олігархат. Як відмову від монополізму підтримує, наприклад, Ігор Коломойський. Це правильно, але цього категорично мало.

Олігархи, вони ж не самі безглузді і пасивні українці. Навіть якщо Антимонопольний комітет запрацює, як швейцарський ніж, то наші олігархи все одно винайдуть нові хитромудрі схеми використання бюджету в своїх цілях, все одно втягнуть в ці схеми вже нових чиновників, і все повернеться на круги своя. Кола пекла, в даному випадку, з війною, злиднями і безправ’ям українців.

І навіть повсюдне впровадження цифрової демократії тільки полегшить, але не вирішить проблему.

Справжнє вирішення проблеми – це еволюційний, поетапний перехід України до співволодіння і співуправління національним надбанням.

Для початку нам терміново необхідні перепис населення і повний аудит рішень, що стосуються розподілу всього того, що дісталося Україні після розпаду Союзу: промисловості, корисних копалин, лісів, морів і річок, повітряного простору, радіочастот, творів мистецтва і так далі.

І за несправедливе отримання частини загальнонаціонального надбання в особисте користування олігархам доведеться або розрахуватися, або повернути отримане. Але не в рамках змови з владою, а в ході прозорого відкритого суспільного процесу.

А далі необхідний державний план переходу до співволодіння і співуправління. І так, він зажадає іншої, більш ефективної системи державного управління. І ось тут природним, а не спекулятивним чином виникають і народні референдуми, як основний метод прийняття рішень, що стосуються загального, і двопалатного парламенту, і діджіталізація основних процесів, і безумовний дохід українців.

При реалізації такого підходу олігархат позбудеться головного – економічних важелів, які дозволяють йому маніпулювати і політиками, і виборцями.

Детально все це розписано в системі Суспільного Договору, який, очищений від політичної кон’юнктури, треба запускати в життя саме зараз. Щоб до закінчення виборів і формування уряду він уже став таким соціальним фактором, від якого не відмахнутися.

Суспільний договір, як і припинення вогню, доповнюють і конкретизують те, що має намір робити нова влада на чолі з Президентом Зеленським. А значить, створює потенційні умови не для конфлікту влади з народом, як це у нас складається вже чверть століття, а для співпраці заради спільних цілей.

І якщо влада раптом спробує забути про свої зобов’язання, то суспільство, безпосередньо беручи участь у важливих процесах встановлення миру і справедливого розподілу багатства, не посоромиться нагадати владі, що вона – всього лише «Слуга народу».

Олександр Кочетков, аналітик і політтехнолог, спеціально для «Політеки»

Нагадаємо, Зеленський запросив на роботу в Україну власника Viber.

Як повідомляла Politeka, стало відомо, хто пройде в Раду.

Також Politeka писала, що Зеленський готує рішучі заходи, Луценко залишилося недовго.