Юрій Смелянський: Крим для Росії стає занадто дорогою іграшкою

Економічний експерт фонду «Майдан закордонних справ» Юрій Смелянський в інтерв’ю Politeka розповів про створення Кримськотатарської Автономної Республіки, як змінилося життя на півострові за три роки окупації та які шляхи повернення Криму.

– Торік у травні Петро Порошенко говорив про потребу створення національної автономії кримських татар. Що зробили в цьому напрямку?

В Україні, яку уособлює влада, з точки зору послідовних дій з формування умов деокупації Криму, нічого значного не відбувається. Президент зробив заяву, але це лише заява. Він зайнятий. Бракує часу, щоб виконати обіцянки, які дає.

Немає документа, де б були сформульовані погляди, що далі робити із Кримом. Є лише рекомендації парламентських слухань, які з тяжкою бідою, прийняли торік у червні. Невдовзі документу виповниться рік, а нічого не виконано. Наприклад, влада могла б запустити процес громадських обговорень з питання майбутнього політико-адміністративного устрою Криму, але немає.

В Україні, яку уособлює народ, процеси відбуваються швидше. Усвідомлюємо, як варто діяти, якою має бути тактика, стратегія. У грудні 2014-го запропонували суспільству почати обговорення питань деоккупації Криму, а в лютому 2017 року – питання його політико-адміністративного устрою.

– Ви працювали над проектом Конституції Кримськотатарської Автономії Республіки України. Які норми можна вважати ноу-хау у сфері забезпечення прав корінних народів?

– Проект критикують з обох крайніх позицій. Отже, йдемо у правильному напрямку й знайшли середину.

Критики вважають, що Крим має стати областю, а не автономією. Наводять аргумент, що півострів завжди нею був. Насправді він завжди мав статус державності. Кримська область – це якраз період, коли корінний народ піддали геноциду. Насильно вигнали зі своєї землі до Сибіру й Середньої Азії у 1944 році. Якщо прихильники говорять, що має бути область, виходить, схвалюємо це? До того ж вони визнають, що кримських татар у радянські часи образили. Але в таких питаннях не може бути частковості.

Також критики стверджують, що Україна – унітарна держава, і автономних об’єднань у ній бути не може. Але унітарні держави є прості й складні. У простих їх немає, а у складних є. Також ці критики зазвичай прихильники децентралізації. Чи відомо до якого рівня вона дійде? Що отримаємо в результаті? Слухаючи риторику влади, ніби то отримаємо складну унітарну державу. Якщо так, чому не бути автономії? Логіка кульгає.

Найчастіше використовують аргумент, що кримськотатарського населення на півострові лише 13%, а за назвою виходить, що вони будуть головні. Але суть не в назві. Тривалий час нам у свідомість вкладали, що головне – форма, а не вміст. От і реагуємо відповідно. Форма не підходить, значить усе погано.

Назва «Кримськотатарська Автономна Республіка» – лише форма. Усередині – баланс інтересів.

– Як дотриматися цього балансу?

– Україна підписала документи ООН про права корінних народів і взяла на себе зобов’язання їх виконувати.

Маємо три корінні народи – кримські татари, кримчаки і караїми. Їхня батьківщина – Крим. Україна зобов’язана допомогти їм реалізувати право на державне самовизначення. Кримськотатарський народ бажає сформувати державність на базі автономності у складі України. Чому їм відмовляти? Це найменше, що можемо зробити щодо них.

Баланс між дотриманням інтересів кримських татар, караїмів, кримчаків і решти населення півострова полягає у тому, щоб при прийнятті рішень жодна національна група не чинила у власних інтересах, обмежуючи права інших.

Якщо створити парламент на 100 місць, із них 49 чи 48 варто закріпити за представниками кримськотатарського народу, яких представить Меджліс. Два місця віддати кримчакам і караїмам. Ще 49 чи 48 місць займуть представники інших народів, які проживають на півострові.

Керівні органи також мають формуватися з дотриманням балансу. Наприклад, якщо головою парламенту за підсумками виборів стане представник кримськотатарського народу, головою Ради міністрів повинен бути представник іншої національності. Першим його заступником має бути представник кримськотатарського народу. Коли через розбіжності при розгляді питання голоси діляться 50 на 50, запроваджується «формат третейського судді» у вигляді уповноваженого із прав людини. Його голос буде вирішальним і свідчитиме, що рішення приймається виключно з позиції дотримання прав людини.

Потрібно внести зміни щодо призначення голів районних адміністрацій. Нині їх призначає президент. Проте було б краще, щоб їх обирали. Зняти з посади зможе президент за наявною схемою або шляхом імпічменту.

– Як ухвалювати Конституцію Кримськотатарської Автономії?

– Два шляхи. З точки зору українського правового поля – це закон України. Але чинна Кримська Конституція говорить, що прийняття і внесення змін до неї – прерогатива кримського парламенту. Після цього він вносить її на ще одне затвердження в парламент України.

Якщо підемо скороченим шляхом і Конституцію проголосує лише український парламент, Росія отримає можливість говорити на міжнародному рівні про нелегітимність прийняття нової кримської Конституції. Звісно, нехай самі навчаться бути легітимними, але навіщо давати привід. Тому правильно було б, щоб кримську Раду міністрів і парламент відновити в екзилі (вигнанні, – ред.). Тоді зможемо мати робочий ланцюг для ухвалення Кримськотатарської Конституції і додаткових козирів в агресивних сусідів не буде.

 – Що зараз діється у Криму?

– У 2014 році для широкого вжитку Кремль використовував ідею, що Крим стане новою вітриною Росії. Заявляли, що розвинуть індустрію і аграрний сектор, буде багато туристів. Не життя, а казка.

Минуло три роки окупації. Оголився реальний інтерес РФ до Криму – це військова база. Усе, що хотіла Росія, – повернути непотоплюваний авіаносець, яким Крим був у радянські часи. Півострів потрібен Кремлю, щоб залякувати і диктувати свої умови.

– Навіщо говорили про «нову вітрину»?

– Ідею могли б реалізувати, якби Україна продовжувала постачати на півострів прісну воду, електроенергію, товари, а РФ через її територію здійснювала транспортну логістику. Але не склалося. Постачання прісної води відрізали відразу. Товарообіг припинили з січня 2016 року, а з вересня 2015-го – шляхом здійснення громадянської блокади поставок благ в окупований Крим.

Планам завадила й міжнародна спільнота – запровадили санкції та не визнали окупацію. У росіян виникли непередбачувані витрати.

Окупований Крим для Росії – острів. Логістику можуть побудувати лише морем або авіацією. Морський транспорт дешевший, тому на нього лягло основне навантаження в забезпеченні Криму. Міжнародні компанії через санкції не захотіли ризикувати репутацією і пішли з керченської переправи. Поромів і кораблів не вистачало. Росіяни були змушені купувати їх. Додаткові витрати пішли й на будівництво нових причалів. Кораблі для Криму збирали зі всієї території Російської Федерації. Тому проблеми з постачанням виникли в Сибірі та Заполяр’ї. Забезпечити всім необхідним їх потрібно у період короткого літнього сезону. Узимку туди вже нічого не можна привезти.

Неочікуваними витратами стали енергоміст і газопровід до Криму.

Санкції діють. Окупанти шукають можливості якщо не скасувати, то хоч послабити їх. Але не виходить.

Іноземних кредитів немає. Відбувся відтік інвестицій і не лише іноземних, а й російських. Економіка РФ у глибокій кризі. З Росії йдуть світові бренди. Резервний фонд скоротився до неможливого. За різними оцінками він закінчиться приблизно до середини 2017 року. Фонд Майбутнього добробуту теж на межі. Бюджетні цільові програми не виконуються.

Будівництво керченського мосту зупинило реалізацію програм майже всього дорожнього будівництва в Росії. Усе, що є, кидають на міст. Іншого виходу не мають. Побудувати його дешевше, ніж пробивати сухопутний коридор до Криму через Донецьку за Запорізьку області й утримувати його.

– Скільки росіянам коштує утримувати півострів?

– У 2016 році більш як 2/3 окупаційного бюджету Криму були дотації з федерального бюджету. Це майже 80 млрд руб. Порівняно з доокупаційним періодом Крим став менш самостійний у забезпеченні. Його дотаційна залежність від українського бюджету становила близько 50%. Після окупації економічний потенціал півострова майже геть знівельовано та зруйновано. Досягнення, якими окупанти можуть хизуватися, – це створення військової бази та підприємств військово-промислового комплексу, на які з барського плеча перекидаються замовлення. Решта помирає.

Аграрного бізнесу без води у Криму бути не може. Промислові підприємства, які переробляли сільськогосподарську продукцію, або закриваються, або на межі. Виробництво прісної риби лишається, але чим менше води, тим менше риби.

Те ж відбувається з інфраструктурою. Незрозуміло навіщо у Криму залізниця. Висміювали потяг Керч-Джанкой. Він завжди був переповнений, мав багато вагонів. Тепер курсує із двома.

– Що з туризмом?

– Туризм і військова база – непоєднувані. Окупанти звітували, що у 2016 році було шість мільйонів туристів, але за найоптимістичнішими оцінками, цифра завищена мінімум удвічі.

Квитки на авіаперельоти до Криму для росіян дорогі, тому з федерального бюджету на них виплачували субсидії. Торік їх припинили надавати.

У розпал сезону окупанти проводили чисельні військові навчання, в тому числі, і на Керченському півострові, де на сьогоднішній день проходять основні пасажиро- і товаропотоки.

– Яку військову базу РФ будує на півострові?

– У Криму створено 96 військових з’єднань, частин чи військових організацій. У 2014 році міністр оборони РФ Сергій Шойгу говорив, що вони планують розгорнути там 40 нових бойових знамен. Згодом це повторив Путін. Військовий стяг можуть отримати підрозділи не нижче полку, бригади й дивізії. Тобто у Криму планують створити військове угрупування чисельністю 100-120 тисяч осіб. Нині їх там 60-80 тисяч.

У Криму розмістили пересувний ракетний комплекс «Бастион-П» із крилатими ракетами дальністю 600 км та ракетний комплекс «Утьос» на базі ракет «Прогрес» дальність 460 км. Триває будівництво стаціонарних ракетних комплексів «Бастион-С». На півострові стоять «Іскандери» – дальність 2000-2600 км. Усі ці ракетні комплекси можуть мати ядерні боєголовки.

У Гвардійському під Сімферополем облаштовують аеродром. Там стаціонарно базуватиметься авіаполк бомбардувальників ТУ 22М3 – це 16 літаків.

На бойових кораблях розміщуються ракети «Калібр» із дальністю польоту до 2,5 тис. км.

Усе це загроза для країн Балтії, Польщі, Чехії, Словаччини, Австрії, Румунії, Болгарії, Грузії, Вірменії, Азербайджану, Греції, острова Крит, усіх Балканських країн, Туреччини, Кіпру, Сирії, Лівану, Ізраїлю, півдню Італії, Ірану, Іраку і єгипетського узбережжя.

Півострів став плацдармом для ведення війни в Сирії. Усі постачання відбувалися через Крим. Зручно. Невизнана територія. Сіра зона.

– Що з банківською системою?

– За винятком банку «Росія», який є у першій російській сотні, жоден серйозний банк у Крим не прийшов. Бояться санкцій.

Після окупації у Крим набігло до 36 дрібних російських банків. Частина були проблемними. Вони йшли туди з розрахунком, що на грошах кримчан зміцняться і Центробанк РФ їх підтримає. Торік у листопаді їх лишилося 15. Частину Центробанк лишив ліцензії. Один пішов самостійно. Кілька перепродали й змінили назви.

Навіть «Генбанк» і «РНКП», які за кримськими мірками великі, мають проблеми. Наприкінці 2016-го були розмови про їхнє рефінансування.

У перші два місяці окупації не всі українські банки пішли із Криму. Рішення, що такі банки варто лишати ліцензії, Нацбанк прийняв лише у травні. Завдяки цим українським фінустановам кримська банківська система й не рухнула відразу, бо не припинився обіг грошової маси.

– Як змінилися доходи кримчан після окупації?

– Індексація пенсій та заробітних плат припинилася. «Денег нет, но вы держитесь».

У перерахунку за курсом, середні зарплати у Криму збільшилися удвічі – у грудні 2013-го показник був 6903 руб., торік – 12 748 руб. Але купівельна спроможність окупаційного рубля впала у 6-8 разів. Люди отримують більше, але купити реальних благ можуть менше.

На початку окупації було завдання збільшити присутність російських товарів на полицях. Тоді це було важко реалізувати. Російські товари за оптовими цінами були дорожчі за роздрібні українські. Через три роки окупації російські товари домінують, але кримчани негативно відгукуються про їхню якість.

Зараз рівень середніх заробітних плат у Криму нічим не відрізняється від материкової Росії – це 10-15 тис. руб. Звичайна глибинка.

– Скільки людей покинули півострів після окупації?

– За перші дев’ять місяців 2014 року населення зменшилося на 78 тисяч осіб.

Демографічні проблеми окупанти збираються вирішувати шляхом системи керованої міграції. Продовжувати переселення росіян у Крим. З точки зору міжнародного гуманітарного права – це військовий злочин. Також практикують аграрне розселення.

У грудні минулого року окупаційна влада прийняла Стратегію соціально-економічного розвитку Криму до 2030 року. Індустріального розвитку не передбачено. Розвиток аграрного сектору лише, щоб він забезпечував потреби військової бази. Це низька ступінь зайнятості. В економіці є коефіцієнт співвідношення: одного військового обслуговує до чотирьох цивільних осіб. Якщо буде 120 тисяч військових – вистачить півмільйона населення. Максимум мільйон. Виходить, на півострові півтора мільйона зайві.

Зараз окупанти застосовують модель м’якого видавлювання населення за межі Криму. Відбувається терор, переслідування, затримання, фабрикація кримінальних справ, відсутня свобода ЗМІ. На півострові щодо решти території Росії втричі більше представників силових структур на душу населення.

Окупантам усе одно куди видавлювати населення. Добре, якщо на материкову Україну. Навантаження піде на український бюджет. Якщо в Росію – є незаселені території Забайкалля і Далекий Схід.

Усі мешканці півострова для Кремля потенційно нелояльні, незалежно від їхньої позиції: проукраїнські, проросійські або взагалі дивляться на події через призму холодильника. Їх потрібно замінити на лояльніших. Від депутата Держдуми Олени Мізуліної лунали заяви, заборонити кримчанкам народжувати від кримчан. Лише від завезених із материка. Для Росії кримчани занадто вільні. Про права людини можуть говорити. Їм не можна жити у РФ. Люди, які підтримали окупантів, створили проблеми і собі й іншим.

– За яких умов півострів знову стане українським?

– Деокупація полягає в тому, що на окуповану територію мають зайти Збройні сили України, які гарантуватимуть, що на півострові діятимуть українські закони, за якими формуватиметься влада. Це може статися, коли російські окупаційні війська добровільно підуть із Криму. Інший варіант – узяти його штурмом, знищивши окупаційні війська. Можлива й поступова заміна російських окупаційних військ на українські.

Зараз наші Збройні сили не мають можливості вести бойові дії зі звільнення Криму. Не вистачить ні ресурсів, ні сил. Втратили флот. Залишається виробляти стратегію і тактику в рамках наявних можливостях – це політично-дипломатична та економічна війни. Маємо діяти так, щоб Крим для окупантів ставав ще дорожчою іграшкою. На певному етапі вони будуть раді самі віддати його. Буде краще, якщо матимемо підтримку міжнародної спільноти. До того ж потрібно зміцнювати Збройні сили, флот, щоб у будь-який момент бути готовими залучити військову складову. На жаль, такої послідовної політики українська влада не виробляє.

Ольга Головка