Глузман: Стуса судили двічі, але ніхто чомусь не згадує ім’я адвоката в його першому процесі

Відомості, що стосуються арештів і вироків українським дисидентам, давно розсекречені. Але журналісти наполегливо пишуть виключно про Стуса і його захисника Медведчука, «забуваючи» імена перших адвокатів поета. Чому вітчизняними ЗМІ «не цікаві» персоналії таких українських дисидентів, як Валерій Марченко, Іван Світличний, Ігор Калинець та багатьох інших політичних в’язнів, у своїй колонці написав відомий психіатр Семен Глузман

Пояснюючи, як українське КДБ працювало з «антирадянщиками» і «Українськими буржуазними націоналістами», Глузман зазначив, що експертну оцінку тексту або усного мовлення підслідного давали доктори і кандидати філологічних наук, що спеціалізувалися в дослідженні української мови та літератури.

«Саме вони, знавці української словесності, давали органам можливість репресувати Світличного, Стуса, Калинця і десятки, якщо не сотні, інших українських громадян. І – аж ніяк не в секретному режимі, а з прізвищами, науковими званнями цих експертів. Вони, також як і слідчі, прокурори, судді служили системі. До речі, ніхто і ніколи з наших журналістів не називав ці імена, хоча всі тисячі справ українських радянських дисидентів знаходяться у відкритому доступі в архівному департаменті нашого СБУ», – зазначив психіатр.

Він також повідомив про те, що на етапі передачі справи в суд до процесу залучалися тільки ті адвокати, які мали спеціальний допуск до участі в справах за статтею 62 КК УРСР «Антирадянська агітація і пропаганда».

«З огляду на те, що за цією статтею пройшли тисячі українських дисидентів, уявіть кількість адвокатів, які брали участь в цих процесах. Чи могли вони по-справжньому захищати своїх клієнтів? Міркуючи теоретично – могли. Але ніколи цього не робили! Важко собі уявити київського або львівського адвоката, який посмів виступити в суді проти всього апарату СРСР, який сформував справу «українському буржуазному націоналісту»», – вважає Глузман.

Зараз знову, не перший раз, прокотилася хвиля публічного засудження Віктора Медведчука, який працював адвокатом в другій справі Василя Стуса, зазначив психіатр.

«Все правда, і він був радянським адвокатом, допущеним до роботи за статтею 62 КК УРСР. Противно, бридко інше: Василя судили двічі, але ніхто не згадує ім’я адвоката в першому його процесі. І ніхто не публікує коментарі про роботу сотень радянських адвокатів в тисячах судів з іншими політичними в’язнями в УРСР. Хоча ці справи, як я помітив вище, доступні, відкриті. Що ж, характерна для СРСР вибірковість формування історії», – вважає Глузман.

За його словами, читати просторікування ледачих і політизованих журналістів про «загадки смерті Стуса» огидно.

«Все про смерть Стуса знає наш великий переговірник Євген Кирилович Марчук, який в радянські роки особисто формував всю оперативну мозаїку в українському КДБ, і, природно, мав доступ до всієї інформації про стан в’язнів в політичних таборах. Запитали б його, ось і розсмокталася б миттєво «загадка смерті Стуса», – порадив експерт.

Також розсекречені і прізвища суддів, які формально виносили вироки за заздалегідь визначеними «згори» параметрам, зазначив Глузман.

«Що не завадило нашому гаранту Петру Олексійовичу нагородити орденом суддю-ката на прізвище Зубець, нині викладає право в одному з київських університетів. Так, саме він, Зубець виніс фактично смертний вирок важко хворому журналістові Валерію Марченко, моєму близькому другові. Що, прізвище Стус для української історії важливіше, ніж прізвище Марченко? До речі, крім Зубця «засуджував» Валеру і адвокат. Але це наших вибірково гуркотливих словами журналістів не цікавить … »- констатував експерт.

«Розумію, будувати минуле легше і безпечніше, ніж будувати майбутнє. Це погано, це неправильно. Не можна будувати минуле, його необхідно досліджувати, пізнавати», – підсумував Семен Глузман.