У розпалюванні ворожнечі між Польщею та Україною зацікавлена ​​третя сторона – історик

Читать на русском
Марек Серант о поезде в ЕС, львовском мусоре и исторической политике (видео)

Волинська трагедія, як її називають в Україні, або Волинська різанина, як її називають у Польщі, протягом 25 років української незалежності була постійним предметом дискусій між двома державами.

Ян Пєкло: Польща та країни Балтії – вірні союзники України

У липні 2016 року польський Сейм визначився зі своїм баченням ситуації. Вбивства поляків українськими націоналістами там визнали геноцидом. Як би дипломати не намагалися пом’якшити рішення, воно загострило діалог між країнами. Тим паче, що після Революції гідності в Україні ставлення до воїнів УПА і ОУНівців потеплішало.

«З цієї ситуації можна вийти через спільні дії на кшталт створення інституту Яд Вашем (ізраїльський меморіальний комплекс історії Голокосту, – ред.) або чогось на кшталт польсько-німецькому примиренню, – заявив 27 грудня міністр закордонних справ Польщі Вітольд Ващиковський. – Важлива освіта, бо в обох суспільствах немає усвідомлення того, чим була УПА. Українці переконані, що вони боролися переважно з Радами та трохи з німцями. Трагедія Волині там (в Україні) майже невідома».

У жовтні 2016 року відбулася прем’єра польського художнього фільму «Волинь», який до прокату в Україні не допустили. Він рясніє кривавими сценами, позицію Польщі в ньому представлено ​​однозначно, хоч дипломати сусідньої країни неодноразово нагадували, що це художній, а не документальний фільм.

У жовтні 2017 року виповнюється 75 років із моменту створення Української повстанської армії. У Верховній Раді зареєстровано законопроект №5427, яким запропоновано відзначити цю дату на державному рівні. Нардепи своє рішення з цього приводу ще не ухвалили.

На відкрите питання про трагедію або різанину нам, очевидно, доведеться відповісти в 2017 році, якщо воно не вирішене в 2016 році, що минає.

Волинський історик Сергій Годлевський розповів Politeka про те, які події передували Волинській трагедії і хто намагається посварити українців і поляків.

Про передумови Волинської трагедії

У вересні 1939 року Німеччина окупувала Польщу, а радянська Росія – частину східної Польщі. Німці знали, що були утиски українського населення на території Польщі. У 1937 році на території Холмщини (історичної області на Волині, – ред.) відбувалося знищення православних церков, які були центрами української культури. Люди об’єднувалися навколо церкви, а священик був авторитетом. Раптом священиків оголосили агентами Москви. Це викликало хвилю обурення. Було знищено 300 церков. Під час окупації німці дозволили українцям створити Український комітет допомоги. Зате полякам не дозволили нічого. Це була хитра політика, щоб протиставити два народи. Для українців відкривалися гімназії, відроджувалося культурно-просвітницьке життя. Дозволили відновлювати церкви. Це не подобалося полякам.

З 1941 року на території Холмщини почали вбивати українців. Перш за все вбивали священиків і «мужів довір’я» (статус, аналогічний депутатам районних і обласних рад). Тоді ж почалися вбивства і на території Волині. Є в нас село Червоний сад (тодішній Берестечківський повіт, нинішній Горохівський район Волинської обл., – ред.), яке у квітні 1943 року було знищено польською поліцією разом із німцями. Поляки від цього відхрещуються, але це було відверте знищення національно свідомого населення. Убили 109 людей.

На території Холмщини в 1943 році вже відбувалися напади на українські села. Чорною візитною карткою став березень 1944 року. У селі Сагринь Грубешівського повіту відбулося 1200 убивств. Розстріляли багато дітей і жінок. У селі Бересть було близько 500 убивств. У селі Ласків – 260. Такі масові вбивства українців відбулися в 54 селах.

Про рішення польського Сейму

Я був у Польщі в червні, коли польський Сейм ухвалював закон про геноцид. Я спеціально хотів когось викликати на розмову, дізнатися, як вони на це реагують. Зрозумів, що простому народу це не цікаво. Це чистої води політика. Не варто його сприймати як антиукраїнську загалом.

Росія, як правонаступниця СРСР, має відповісти за Голодомор – Олександр Мотиль

У розпалюванні ворожнечі зацікавлена ​​третя сторона. Якщо поглянути на українсько-польські відносини, там, де ми діяли спільно, ми були дуже сильні. Варто згадати хоча б гетьмана Сагайдачного і битву під Хотином, тобто у спільній українсько-польській війні проти Османської імперії. Ми дуже схожі з поляками ментально. Ми маємо спільне слов’янське коріння. Але коли наші народи ворогували, ми завжди програвали. Програвали як поляки, так і українці.

Про фільм «Волинь»

Заїдатися і впадати в істерику не треба. У мене немає злості на поляків. Є злість на українців. Прикро не те, що взагалі з’явився фільм «Волинь». Шкода, що артисти з тернопільського і львівського драматичних театрів, яким я аплодував стоячи, знімалися там за декілька доларів. Мені за це соромно.

Ми не повинні дивитися на те, що робить Польща. Варто знімати українські фільми. Не треба це все копіювати, не треба знімати українську версію «Волині» і показувати все зі свого боку. Створіть нормальний фільм про УПА. Нам треба знати свою історію.

Про підтримку України з боку Польщі

У поляків в Україні є бізнес-інтереси. Щоб підтягнутися до рівня європейських стандартів, нам доведеться багато будувати. Але так само, як німецькі фірми відкривалися в Польщі, тепер би в нас відкривалися польські фірми. Є всі шанси вигравати тендери.

Польща є нашим адвокатом і промоутером в Європі. Вони хочуть, щоб ми вступили в ЄС. Бо Польща представлена ​​в Європарламенті. Туди беруть депутатів виходячи з чисельності населення. Є в парламенті французьке і німецьке лобі, а також слов’янське, до якого належать словаки, чехи, поляки. Але їх там не так уже й багацько. Якби туди увійшла Україна, то разом із нашими євро парламентарями фракція стала б потужною.

Яна Романюк

Фото:Gleb Garanich/Reuters


Михайло Радуцький: Наша мета – страхова медицина вже за 2 роки

Іван Мірошніченко: «Україна може до 2050 року увійти в топ-20 країн світу і стати прикладом новітнього успіху»

Що треба знати про Зазуляка, який бажає стати народним депутатом від Чернівців

Анна Пуртова про те, як допомогти малому і середньому бізнесу і виховати покоління щасливих українців

Борис Тодуров: “Своєю бездіяльністю МОЗ вбило більше людей ніж гине на східному фронті. Грантові кошти витрачаються на флешмоби”

Юрий Романенко: Зеленский – это форточка больших перемен

Президент Асоціації платників податків України: Час запрягати закінчився

Олексій Новіков про боротьбу з прокуратурою, брехню поліції і тиск на киян

Тетяна Бахтєєва: команду МОЗ потрібно терміново міняти на українську, сумлінну, професійну

Зламати систему

Тарас Костанчук: люди чекають того, хто наведе порядок

Матіос: Державне бюро військової юстиції – правовий буфер між миротворчим контингентом та населенням колишнього ОРДЛО

Рафіс Кашапов: анексувавши Крим, Путін подавився

Едуард Юрченко про дружинників, право на силу та передвиборчі амбіції

Павло Лисянський про життя в сірій зоні та смотрящих Донбасу

Повернення активів корупціонерів: Захід не хоче, Україна не може

Борис Захаров: ФСБ треба виконувати план – от вони й хапають українців

Сергій Герасимчук про атмосферу приреченості в Молдові та жорстку лінію угорської влади

Медична реформа: гроші, закриття лікарень та державне фінансування

Показати ще