Саміт G-20: як у Китаї домовлялися без України

– Яким видався саміт G-20 в цілому для світу і які сигнали прозвучали для України?

– Насправді кожна країна на саміті переслідувала власний інтерес. Китайці хотіли показати, що вони спроможні влаштовувати такі саміти і їм вдалося визначити його порядок денний. Говорили, що для відновлення глобального росту слід уникнути нестабільності, але це відбуватиметься через іновації, доступ до благ глобалізації країн, що розвиваються. Загалом, це китайське гасло. Вони планують запустити кілька ініціатив щодо індустріалізації Африки, щоб вона теж могла бути частиною глобального росту й інтегруватися у глобальну економіку.

Були важливі зустрічі й сигнали. Чи то був казус, чи це було зроблено навмисно – коли президенту Обамі до літака не підігнали трап і йому довелося виходити з кінця літака. Але він не робив з цього проблему, а сказав, що «все ок, такі речі іноді трапляються». Не образився.

Або Путін, у якого був і трап і червоний килимок, привіз лідерові Китаю ящик морозива. Протягом двох днів саміту він намагався показувати, що домовляється на рівних, веде стратегічні діалоги.

Слідом за ним таку картинку показували російські ЗМІ. Наприклад, “Комерсант” написав статтю, яка більше нагадувала мильну оперу. Описали – як хто і на кого подивився, але не було ніякого змісту ані про зустрічі з китайцями, ані з іншими. Це означає, що зустрічі Путіна не принесли великих і проривних досягнень.

Навряд чи росіяни досягли домовленостей із турками в питанні Сирії, бо інтереси Росії і Туречини там кардинально протилежні.

Був також і український контекст. Спершу Путін не хотів зустрічатися в нормандському форматі, але він хотів би зустрітися без України з Обамою, Меркель, щоб вирішити наше питання без нас. Але Захід на такі умови не пішов, бо це суперечить їхній ціннісній основі – суверенні нації мають самі вирішувати власну долю і замість ними не може бути якоїсь надпотуги, як це відбувалося у 19-му сторіччі.

Тому – так, з Путіним розмовляли про Україну, але це не були домовленості поза нашою спиною, на які б ми погодилися.

– Тобто на поступки йому не пішли?

– Так, не пішли, бо всі розуміють суть окупації Криму і агресії на Донбасі. Захід обрав наступну тактику: з одного боку – посилює південних і східноєвропейських союзників, а з іншого — веде діалог з росіянами. Мовляв, ця політика не спрямована проти них, а посилення присутності натівських військ на території натівських же країн спричинила російська окупація Криму.

Такий діалог залишатиметься. Путіна спонукатимуть, щоб він повернувся до виконання зобовязань. Наразі до нього довіри нема – і про це американці вже сказали. Якщо і буде щось вирушваатися – то буде такий набір домовленостей, який перевірятимуть і просуватимуть покроково.

Україну не здають, але не слід дивитися на події україноцентрично. Насамперед Захід захищає власні цінності, а російська пропозиція щодо відновлення зон впливу для нього є абсолютно неприйнятною. Вона руйнує весь західний порядок, який склався після Другої світової війни.

Аргументи Росії про бажання Заходу її розвалити є абсолютно смішними. Це чисті дурниці – й, окрім росіян, уних ніхто не вірить.

– Водночас із агресію, Путін наче підлабузнювався до світових лідерів. Наприклад, привіз морозиво китайському лідеру або ж турбується про самопочуття Меркель.

-У Путіна достатньо пласкі жарти, а іноді бувають неприйнятними для освічених людей. Це така пітерська шпана, як він себе називав,- і ставши керівником великої країни, він так і залишився на тому ж культурному рівні. Це при тому, що Ленінград колись вважався культурною столицею.

Чому він так жартує? Це нормально: перед зустріччю налаштуватись на відверту і дружню розмову. Але Путін – людина неадекватна не лише в культурному, а й у міжнародному контексті. Тому й виходять такі дурнуваті жарти.

– На саміті трапився обговорюваний, хоча й емоціний момент: Путіну не потиснув руку Обама і прем’єр-міністр Британії Тереза Мей. Це має якесь значення?

– Тереза справді могла забути потиснути руку, але вона потім встала і привіталася з ним. Памятаєте вираз обличчя Порошенка на перших зустрічах нормандської четвірки, коли він тис руку Путіну? Він грав на нашу аудиторію, щоб українці пробачили йому цей жест, бо він потис руку людини, руки якої по лікоть у крові.

Звичайні люди в цьому бачать політику, але насправді це не має значення. Якщо зустрічі досягли певного результату і вигоди для своєї країни – то це позитив. Якщо ні – то навіщо робити оці театральні жести?

Люди-прагматики перш за все відстоютють інтереси власної країни, потім союзників, а потім – уже друзів, як то України. Україна може мати своїх союзників, як от Польща, Литва, але для цього маємо бути прогнозованими і виконувати взяті на себе зобов’язання.

– Загалом темою саміту було відновлення і зростання світової економіки. Чи вдалося досягнути конструктивних результатів?

– Дуже дивним по цій темі був виступ Путіна, коли він хвалився здобутками російської економіки. За прогнозами, при оптимальному сценарії 40 доларів за барель нафти, до 2018 року російській економіці буде амба. Нічого позитивного у росіян нема і бути не може. Якщо нема політичної свободи – не може бути й економічної, відповідно і процвітання теж.

Росія – відстала країна по всіх фронтах, навіть картоплю закуповують. За рахунок низької ціни на нафту росіяни більше нездатні утримувати неефективний державний аапрат, силовий блок і армію.

Щодо інших країн, то Китай, враховуючи темпи економічного зростання, а також США і Європи, які вже оговталися після кризи 2008 року, перебудовується і намагається повернутися до себе.

Китайцям слід вибудовувати контрстратегію проти америкаської ідеї щодо трансантлантичного партнерства. США хочуть нанизати намисто країн, які можуть бути або цікаві Китаю або перебувати в антогонічнх відносинах з ним. Таким чином формується нова економічна система, на яку Китай має якось відповідати.

Тому китайці намагаються брати ініціативу у власні руки, стають агресивнішим. Це помітно передовсім за військивими речами: як вони поводяться у Південно-Китайському морі, намивають острови, будують інфраструктуру, не визнають рішення міжнародних судів щодо розмежування шельфу економічної зони.

Китайці намагатимуться посилити свою присутність в Середній Азії, враховуючи останні події в Узбекистані. Нас очікує цікава гра.

Галина Остаповець