”Два тіла терористів нам вдалося обміняти на 22 тіла і п’ять фрагментів кіборгів”

«Часто чую запитання: «Навіщо ви туди їздите? Це обов’язок держави шукати і повертати тих, хто загинув». Люди, хоч вони і мертві, хочуть додому. Для них війна уже закінчилась. Але у кожного з них є батьки чи діти, які їх шукають і чекають. Знаходжу на полі бою хлопця. Дістаю з кишені паспорт. Дізнаюся, що він батько двох дітей», – розповідає Собуцький.

Собуцький є депутатом Луцької міської ради. Їздить з гуманітарною місією «Чорний тюльпан» у ДНР два роки.

«В зоні АТО був багато разів. Шукати тіла ми могли починати уже на другий день після бою. Навколо розбита техніка, гільзи, гранати. Часто з нами ходить сапер. Дивиться, щоб ми не підірвалися на мінах», – розповідає подробиці він.

На території, яку контролює «ДНР» , волонтери зушені говорити російською.

«Нас завжди супроводжував озброєний деенерівець. Перед першими поїздками військові психологи розповідали, як поводитися з ополченцями. Сепаратисти обмінюють своїх загиблих бійців на наших. Два тіла терористів нам вдалося обміняли на 22 тіла і 5 фрагментів кіборгів. Так просто тіла у моргу Донецька ніхто не віддає. Стараємося чим більше їхніх загиблих знайти, щоб обміняти на наших», – зазначає він.

За словами Миколи, повідомляти людям про смерть родичів волонтери не мають права. Тіла знаходять і доставляють у дніпропетровський морг. Рідню про втрату офіційно сповіщають з військоматів.

«Коли знаходимо людські останки – записуємо, звідки забрали тіло, у якому стані, що за речі лежали поруч. Коли тіло поступає у морг, вони заводять номер на нього. Найважче ідентифікувати загиблих, які згоріли у БТРі. Температура при горінні спецтранспорту буває такою, що повністю розплавлюється броня. Що казати про людину? Повинна бути цілою хоча би одна кістка чи м’яз. Походження тіла, підданого дії високих температур, не допоможе встановити жодна експертиза ДНК», – розповідає представник «Чорного тюльпану».

Волонтери часто натрапляють на порожні поховання.

«Знайшли могилу з хрестом. Місцеві кажуть, що там український коригувальник похований. Розкопали її – порожня. З’ясували, що його російські солдати забрали з собою. Подальша доля не відома. Буває, що вбитий український солдат лежить просто неба, розкладається. Коли запитали у місцевої жіночки, чи не знає, де захоронені військові, вона уточнила: «А вы по наших приехали? Или по укропов? Наших забирайте, а укропы пусть гниют».

Тоді стає зрозумілим, хто і на чиєму боці, каже Собуцький.

«Восени торік шукав батька мого знайомого. Він зник у районі Мар’їнки. Я тоді там був. Знаю, що в Мар’їнці на той час не стріляли. Спеціально поїхав на схід його шукати. Знайшов у селі Красному. Чоловік пішов воювати добровольцем. Стояв недалеко від села з побратимами. У Красне ходив в магазин за продуктами. Судмедексперт сказав, що помер він від запалення легень. Місцеві злякалися, що на них смерть повісять, тому вкинули тіло в колодязь. Але його карточку забрали собі. Купляли за неї продукти», – розповідає шокуючи подробиці Собуцький.

Місія «Чорний тюльпан» фінансується за рахунок пожертвувань громадян.

«Заправка машини коштує 5 тисяч гривень. Це щоб добратися з Луцька в Донецьк і назад. Їде 4 людини. Люди скидають гроші на картку. Рефрижератори дорогі. Нам пропонували з Німеччини за $ 10 тисяч пригнати, але ще стільки ж треба, щоб зробити на нього документи», – уточнює він.

Україна не займається пошуком своїх загиблих героїв, бо це невигідно. Родині зниклого солдата не треба платити компенсації і давати пільги. Так вважає співрозмовник Politeka Андрій, який воює на сході півтора року. Прізвище просить не називати.

«Матері і дружини зниклих військових часто не знають, до кого їм звертатися. Вони пишуть заяви у поліцію, ідуть до Міністерства внутрішніх справ, звертаються в СБУ і Міністерство закордонних справ. Але чиновники лише перекидають відповідальність із себе на інших. Нуль реакції держави на протести під парламентом і стінами уряду. Родичам співчувають, але нічим допомогти не можуть. Надія у них тільки на волонтерів», – зазначає Андрій.

У зоні АТО Андрій втратив двох друзів.

«Тіла товаришів нам вдалося вивести під обстрілом. Хлопців доставили додому, рідні змогли попрощатися з ними і поховати. Але у моєї сусідки син зник ще у 2014 році. Збігів ДНК нема. Хлопці, які з ним воювали, кажуть, що бачили, як він загинув. Але мати, сестра і дружина відмовляються у це вірити і не втрачають надії побачити його живим. Невідомо, чи тіло коли-небудь вдасться знайти. У тому бою згоріло багато техніки. А в ній були люди. Що тут може зробити держава? Та хоча б надати рідні психолога, який допоміг би пережити втрату. Але ж проблемами близьких, на жаль, ніхто в нашій країні не переймається», – говорить Андрій.

За словами бійця, коли втратили контакт із рідними, які в зоні АТО, треба звернутися до Міжвідомчого центру допомоги в питаннях звільнення полонених та розшуку зниклих безвісти при СБУ.

«Ні в якому разі самі не вирушайте на пошуки родичів чи друзів в АТО та на територію, яку контролюють сепаратисти. Батькам і дітям зниклого треба здати зразки слини, аби ваше ДНК порівняли з іншими зразками у лабораторіях. Добре, що хоч аналізи ДНК для родичів проводять безкоштовно. У приватних клініках вони коштували б 3-4 тисячі гривень. Бо на рефрижератори у держави грошей нема. Ті, які волонтери використовують для транспортування тіл, куплені за кошти пожертв, але аж ніяк не держави. А рефрижератор потрібен не тільки для вивезення тіл з АТО, але й для повернення убитих додому», – розповідає Андрій.

Наголошує, що, крім волонтерів, пошуками тіл загиблих повинні займатися правоохоронні органи.

«Ми б не мали проблеми з сотнями зниклих безвісти, якби у кожного військового від початку АТО був іменний жетон. Найбільші втрати українці понесли в Іловайському «котлі» і біля Донецького аеропорту. Багато хлопців, які віддали своє життя за Україну, досі не повернулися додому у домовинах, не були відспівані і захоронені гідно. Треба зрозуміти, що війна не закінчиться, навіть коли конфлікт буде розв’язаний і окупант відступить. Крапку можна буде ставити тоді, коли останнього полеглого у бою чи замордованого у полоні воїна поховають як героя. Загиблих треба шукати одразу, а не відкладати на потім. Пошуки маємо починати, поки є очевидці боїв чи катувань, які можуть вказати на могилу воїна, поки останки не розтягнули собаки, а свіжі захоронення легко знайти», – запевнив військовий.

Як раніше повідомляла Politeka, бойовики намагаються обміняти на українських військових «злодія в законі». У списку, який бойовики минулого року передали українській стороні для проведення обміну заручниками, є особи, що ніяк не пов’язані з бойовими діями на Донбасі, проте мають проблеми із законом.

Яна Романюк