«Плати або вали» – хто готовий безкоштовно надавати послуги АТОшникам

Роман Поліщук із Рівного повернувся з АТО у липні. Воював під Авдіївкою на Донеччині. Приїхав до Києва на роковини за своїм другом Петром, який загинув торік у жовтні на Донбасі.

«Не хочу від держави ніяких пільг. Дайте військовим гідні зарплати, які обіцяєте, і ніхто не проситиме безкоштовний проїзд у маршрутках. У Петра, по якому сьогодні роковини, залишилося двоє дітей і вдова. Сім’я живе в однокімнатній квартирі з батьками дружини. Півроку вони добивалися компенсації. Поки ними не зайнялися волонтери і не почали писати журналісти. У вересні вручили ключі від квартири. Знайомі кажуть: вдові пощастило. Нікому не бажаю такого щастя. Квартира їй чоловіка не поверне. Але реально такі історії у нас більше нагадують диво, ніж справедливу реальністю. Якби не підняли галас журналісти, сім’я полеглого у бою воїна так і залишилася би в тісній однокімнатці», – каже Роман.

Боєць у формі і берцах. Сідаємо у маршрутне таксі 306. На склі за водієм напис: «У цьому автобусі учасників АТО перевозять безкоштовно». Роман дає 4 грн за проїзд по Києву. Водій гроші повертає.

«На моїй пам’яті це вперше. Завжди оплачую проїзд. Посвідчення ношу з собою, але користуюся ним рідко. В одній аптеці біля дому учасникам бойових дій дають 10 відсотків знижки на ліки. Кілька разів спостерігав, як водії маршруток кричать, коли хлопці сідають в автобус і показують посвідчення УБД. Не хочуть везти безкоштовно. Раз навіть не спинився, коли хлопець у формі і з рюкзаком за плечима зупиняв маршрутку на зупинці на вимогу. Мене це так розізлило. Підійшов і сказав, щоб це було востаннє. Бо якби не той хлопець з рюкзаком за спиною, водій би зараз не за кермом сидів, а в окопі. Той вибачився і визнав, що був не правий. На наступній зупинці зайшло троє пільговиків. Усіх віз безплатно, хоч міг в останнього вимагати гроші за проїзд, бо два пільгові місця зайняті. Просто мене злякався», – говорить демобілізований боєць.

«Зубна фея»: в кожній третій стоматології готові лікувати зуби бійцям АТО безкоштовно

Під’їжджаємо до однієї з приватних стоматологічних клінік.

«У мене зараз проблем з зубами нема. Коли приїхав, мусив один вирвати. Вставили безкоштовно. Дуже здивувався, бо клініка не державна. Побачили на ресепшині, що я у формі, сказали пройти до лікаря, який на той час був вільний. Думав, тільки перший огляд буде безплатним, але ні за рентген, ні за матеріали, ні за роботу з мене не взяли жодної копійки. Глянув на сайті їхній прес-курант. На мене пішло щонайменше 3 тисячі гривень. Приємно здивувався, бо це часто виняток з правил, коли приватні клініки надають послуги безкоштовно.

У побратима Павла проблеми з серцем. Якось увечері стало погано. «Швидку» чекали годину. Дружина викликала з приватної клініки. Навіть не подивилися, що він воїн, що 13 місяців провів на війні. Взяли 800 гривень за виклик. Від госпіталізації Паша відмовився. Бо не відомо, скільки б здерли ще», – розказує Роман.

За словами бійця, в АТО навіть на передовій можна полікувати зуби.

«Дантисти організували пересувний стоматологічний кабінет “ТриЗуб дентал”. Лікувати зуби в умовах війни нашим хлопцям просто нема де. Там це вважається другорядним. А спробуй повоюй, коли розболівся зуб. Стоматологи приїжджають в АТО майже щотижня. Можна записатися і приїхати на обстеження, вирвати, запломбувати чи вставити зуб», – каже Роман.

Доки чекаємо на ресепшині, гортаю прейскурант. Консультація лікаря – 100 гривень, вартість пломби – від 300, установка імплантатів – від 2200.

«Поки що всі лікарі зайняті. У нас тільки по запису. Можу записати на прийом після обіду», – говорить секретар Світлана.

Цікавимося, чи можуть безкоштовно полікувати зуб, що розболівся. Роман показує посвідчення учасника бойових дій.

«Нічого не можу вам обіцяти. Треба говорити безпосередньо з лікарем. Може, зробимо гарну знижку чи заплатите тільки за ліки. Робота буде безкоштовна. Вам простіше звернутися у державну поліклініку. Там зобов’язані лікувати безплатно», – каже секретарка.

Роман зізнається, що це всього-на-всього експеримент. Світлана ніяковіє.

«Та ми, звісно, з вас грошей не взяли б. Думаю, один зуб точно полікували б безкоштовно або заклали ліки, щоб спинити біль», – виправдовується.

«Повірте, вони не одні такі. Але якщо звернутися у десять клінік, то в три з них таки підуть на зустріч. Тобто у кожній третій погодяться допомогти, не вимагаючи гроші за послуги. Дантисти – як окрема каста. Байдужі серед них зустрічаються рідко», – каже Роман.

У салони зась: як перукарі ігнорували хлопця у формі

Вирушаємо до мобільної перукарні, де будь-яку стрижку готові зробити за 30 гривень. Працює три майстра. Романа готові постригти і навіть поголити безкоштовно. Просять зачекати кілька хвилин, доки хтось із майстрів звільниться. Чоловік дякує і чемно відмовляється. Прощатись із бородою поки не збирається.

У салоні краси через дорогу не такі люб’язні. Адміністратор каже, що безкоштовних стрижок у них нема. Найдешевша чоловіча – 80 гривень.

«Як будемо всіх стригти безкоштовно, то через тиждень закриємося. Ми самі орендуємо приміщення під салон. Закуповуємо косметику і обладнання. Дівчата по 10 годин на ногах. Щоб якось крутитися, треба заробляти», – говорить адміністратор Олена.

«Я все розумію. Але де ви бачили державну перукарню? Ці хлопці по 24 години на ногах, в окопах, в бою. Невже вони не заслуговують на безкоштовну стрижку», – пробую сперечатися.

«Мені треба поговорити із власником. То не від мене залежить. І взагалі у нас сьогодні весь день розписаний», – адміністратор гортає журнал.

У той час в залі без діла сидить два перукаря. Візит військового ігнорують.

 «Рецепти», які не можна обміняти на безкоштовні ліки

За легендою, у Романа проблеми з зором. В оптиці пробуємо підібрати окуляри. Але навіть за профілактичний огляд в офтальмолога тут просять 100 гривень.

«Якщо будете купувати окуляри, лікар огляне вас безкоштовно. Якщо просто хочете перевірити очі, то 100 гривень в касу», – каже продавець-консультант Світлана.

«З зором проблем не маю, але є інша біда. Повернувся з фронту з гепатитом. Щоб підтримувати печінку, щомісяця в аптеці мушу залишати до 3 тисяч гривень. І це все зі своєї кишені. Лікарі виписують рецепт на безкоштовні ліки. Але їх не можна отримати в жодній аптеці. Абсурд. Навіть у комунальних. Кажуть, що не заключали договори з лікарнею і їм ніхто гроші за ліки не компенсує. Треба звертатися в аптеку, закріплену за медичним закладом, де виписали рецепт. Хоча будь-які аптеки, не залежно від форми власності, мали б дотримуватися норм закону», – говорить Роман.

Від дістає з кишені гаманець. Там акуратно складений рецепт на препарат «Антраль». Каже, в аптеці, яка б мала його видати безкоштовно, ліки поки відсутні. Завезти обіцяли з понеділка. Наші спроби дістати препарат у столиці закінчилися провалом.

Заходимо в аптеку. На дверях оголошення: «Тут безкоштовно можна виміряти тиск». Ліків за рецептом видають, але лише за гроші.

– Чи передбачені у вас безкоштовні фармпрепарати? – цікавлюся в аптекаря.

Запитання провізора шокує.

– Та ви що? – обурюється. – Як це безкоштовно? Що ви бачили зараз, щоб безкоштовно роздавали?

– А якби до вас зайшов хлопець у формі, який щойно повернувся зі Сходу, йому б теж не дали таблетки від головного чи зубного болю, порошок від простуди? Якщо б у хлопця грошей не було, – припускаю.

– А чого це у нього грошей нема? Вони он які зарплати отримують. А потім пенсії і соцдопомоги. А хто мені це компенсує?

Роман не здивований від такої відповіді.

«Ми маємо право на безоплатне одержання ліків, але тільки за рецептами. Спочатку ти вигризаєш рецепт, а потім не знаєш, де його обміняти на ліки. Плати або вали. Тебе сприймають за пацанчика, який повернувся з війни і тепер мусить бігати по всіх інстанціях, щоб вибити для себе пільги. Так само маємо право на безоплатне санаторно-курортне лікування, здається, раз у рік. Сусід дембельнувся торік. Досі нікуди не їздив. Кажуть, місць нема. А ті, що їздили, зізнаються, що просто треба лікарю трошки заплатити, щоб путівку дали. Та я не для того воював, щоб тепер хабарі усім роздавати. Принципово цього не роблю. У березні приїжджав у відпустку. Бо дружина мала народжувати. Лікар дозволив мені бути присутнім на пологах, але тричі ганяв в аптеку докупляти ліки за списком. Потім прийшов і розпитував, як Таня з малим почувається, чи ми всім задоволені. Я його натяки зрозумів, але «на лапу» не дав. Він виконує свою роботу, як і я. У тому, що в нього мала зарплата, винні не ми з дружиною, а влада», – говорить Роман.

Квартирна черга і місця в дитсадках

«Пільги, якими користуюсь, – 75 % знижка на комуналку. Поки живемо з моїми батьками. Стою в черзі на квартиру. Але мене попередили, що раніше 2018 року навряд чи дочекаємося. Першочергово протягом двох років житловою площею будуть забезпечені учасники бойових дій, які дістали поранення, контузію або каліцтва. Старшу доньку цього року взяли в дитсадок. Хоч по черзі ми не проходили, але як дитину військовослужбовця її зарахували без черги. Двоюрідний брат провів в АТО 14 місяців. Донька два роки на платному вчилася. Поки він воював, її перевели на бюджет», – каже Поліщук.

Телефоную до п’ятьох столичних дитсадків. На моє здивування, усі завідуючі готові прийняти дітей військовослужбовців навіть серед навчального року.

Дорога додому: чи готові водії підвезти бійця без грошей

Експериментувати, чи нагодують бійця без грошей у ресторані чи фасфуді, Роман відмовився.

«Не хочу принижуватися. Не звик я в людей просити. Вірю, що голодному солдату будь-де наллють гарячого борщу чи чашку кави. Надіюся, українці не втомилися допомагати бійцям АТО», навіть каву у «Макдональдзі» наливали», – розповідає Роман.

Увечері зустрічаємося з Романом вдруге за день. Із автовокзалу він хоче виїхати додому на Рівне. На моє здивування, там демобілізованого бійця готові безкоштовно вести у Харків, Полтаву, Вінницю і Львів. До Рівного його підвозить водій автобуса «Луцьк Експрес». Грошей за проїзд не бере.

«Якби не печінка, я б знову в АТО повернувся. Мені там простіше, бо я серед своїх. Вдома ми зустрічаємося тільки на похоронах. Недавно поховали Віктора Рупу з Волині. Служив у 24 механізованій бригаді. Коли загинув, рідні не могли забрати тіло додому. Якби не гуманітарна місія “Чорний тюльпан”, не знаю, коли б поховали Вітю. Банально – не було автобуса, щоб доставити тіло батькам. У нас знають, як відправити на війну. Тільки назад не завжди є кому труну відвезти», – каже Поліщук.

Яна Романюк