Як аферисти наживаються на зниклих безвісти військових
«Горе затуманює людям розум. Тоді я готова була і квартиру на чужих людей переписати, лише б Івана додому повернути», – розповідає Галина Миколаївна.
Її сина Івана два місяці вважали зниклим безвісти, доки не знайшли у полоні сепаратистів. За повернення додому шахраї просили від 1 до 80 тисяч гривень.
«Коли хлопців з нашого села почали забирати на війну, Ваня сам до військомату пішов. Брав участь у боях під містом Іловайськ Донецької області. Наш зв’язок обірвався 20 серпня 2014 року. Після бою їх взяли у полон російські офіцери, передали бойовикам ДНР, які тримали у полоні вже в Донецьку», – каже матір.
За її словами, сина вона шукала у списках загиблих, полонених і зниклих безвісти.
«Це тепер про подробиці полону я знаю з розповідей сина. А тоді нам ніхто нічого не пояснював. Дзвонили усюди, а у відповідь тільки: «Чекайте». Ми з чоловіком не знали, чого чекати. Я до останнього надіялася, що син живий, бо молилася за його здоров’я, а не упокій. Багато хто зі знайомих мені радив у церкві панахиду замовити, бо з того пекла живими не повертаються. Ми здали ДНК. Тоді знову сказали: «Чекайте. Може, буде збіг». Яка мати може це витримати? Отак ми й чекали. Коли серед загиблих і похоронених сина не знайшли, почали чекати на його повернення. З Іваном на війну пішов його одноклассник Юра. Перед Новим роком Юру привезли додому у труні. Спочатку поховали у Дніпрі. А коли ДНК збігся, викопали і привезли батькам. Боялася іти на похорон. Всі там і на мене дивилися зі співчуття. Одна баба навіть насмілилася «втішити»: «Нічого, скоро і твого Ваню привезуть. Знайдуть і привезуть», – згадує Заворотнюк.
Жінка підписалися на всі групи у «Вконтакті» і «Фейсбуці», які стосувалися пошуку зниклих і полонених в АТО.
Українська розвідка скоро і до Путіна добереться – полонений «Мотороли»«Чоловік зв’язався з двома афганцями, які домовлялися з терористами про обмін полонених. Івана не було у їхніх списках. Обіцяли уточнити, може, він у лікарні чи в інших місцях, де утримували полонених військових. Ми слідкували за місією «Чорного тюльпана», за тим, як розкопки проводять на місці тих боїв, у яких брав участь Іван, і зі страхом дізнавалися, чиї тіла опізнані. Івана теж серед них не було», – говорить Галина Миколаївна.
Привіт з Лук’янівського СІЗО
Коли про батьків, які втратили на війні єдиного сина, зняли сюжет для місцевого каналу, ними зацікавилися шахраї.
«Ми фактично стали здобиччю для аферистів. Дзвонили з Києва, Одеси, Харкова, Львова і навіть з ДНР. Пропонували за гроші свою допомогу у пошуках моєї дитини. Ввечері, коли сюжет вийшов в ефір, посипалися перші дзвінки. Якийсь Володя з Донецька сказав, що бачив мого сина, що він воює на стороні ополченців. Я виключила телефон, бо не хотіла слухати цю маячню. Наступного дня подзвонив чоловік, який видавав себе за волонтера. Казав, що буде в тих краях. Якщо ми заправимо йому машину на тисячу гривень, він поїздить Донецьком і попитає про нашого сина. Привезе його нам мертвим чи живим. Від його послуг ми теж відмовилися. Ще раз дзвонив через два дні. Казав, що бачив нашого сина у Кіровському районі Донецька. Але більше інформації про нього дасть за 100 доларів», – каже Заворотнюк.
Дехто з аферистів писав повідомлення. Обіцяв допомогти за 1-2 тисячі доларів.
«Навіть номер картки Приватбанку скидали, куди треба переводити гроші. Ми це проігнорували. Зацікавилися Денисом зі Львова. Прізвища свого не називав. Але сказав, що мого сина бачив. Я спитала, які в Івана очі. Він відповів, що карі. Тут моє материнське серце трохи засумнівалося, бо аферист просто вгадав. Я почала шукати в інтернеті його номер телефону, бо він клявся, що поміг багатьом. Але відшукала повідомлення про нього у «Вконтакті» у групі «Люди. Пошук інфо». Писали, що Денис – шахрай. Сидить у Лук’янівському СІЗО, має доступ до інтернету. Там відстежує інформацію про зниклих бійців і зв’язується з їхніми родичами, аби заробити», – розповідає мати.
Дзвінки з того світу
Через півтора місяці після зникнення сина батькам стали дзвонити волонтери. Пропонували допомогу психологів і юристів.
«Радили оформляти документи на допомогу сім’ям загиблих. Але я добре розуміла: якщо візьму ці гроші, автоматично визнаю сина загиблим. У списках полонених його теж досі не було. Одного ранку до мене прийшла Світлана, мама синового однокласника, на похороні у якомо ми з чоловіком були. Розповідає, що їй дзвонить уночі якийсь чоловік з Маріуполя. Каже, що бачив її сина живим, а в труні вона поховала не свою дитину. Свєта засумнівалася в аналізі ДНК. Почала бачити сни, що син живий і просить не молитися за його упокій. Що з людиною роблять шахраї? Як можна наживатися на людському горі? Я заспокоїла її, як могла. Разом дзвонили у Дніпро і просили повторної експертизи. Там довели, що в цьому нема потреби. Дані збіглись. Сумнівів не може бути, що поховали тіло Юрія».
Галина підозрює, що контакти родин загиблих і зниклих безвісти аферисти отримують через власні канали у правоохоронних органах.
«Кому треба ці танці на кістках? Людину поховали. Родина у горі. Як можна продати за гроші матері хибні надії? Звідки у шахраїв наші мобільні телефони, якщо їх знають лише правоохоронці? Як вони на нас виходять? Свєта згадала, що її мобільний надрукували на одному сайті, коли збирали гроші на похорон сина. Але мій номер ніколи в інтернеті не був», – говорить потерпіла.
На цьому дзвінки до родини загиблого не припинилися.
«Далі почалося найстрашніше. О пів на третю ночі Світлані подзвонили і сказали, що зараз вона говоритиме з сином. Одною рукою вона прижала до вуха телефон, іншою – розбудила чоловіка. Почула від «сина» тільки три речення: «Мамочка, я живой. Меня держат в плену. Спасай». Потім слухавку знову взяв чоловік, який подзвонив. Сказав, щоб отримати сина додому, повинні до кінця тижня зібрати сім тисяч доларів і про дзвінки нікому не розповідати. Коли шахраї активізувалися, їй племінник поставив на телефоні програму, які записує дзвінки. Батьки ще раз прослухали запис. Бо спросоння й справді повірили, що то голос їхнього сина. Але він російською ніколи в житті не говорив. Написали заяву в правоохоронні органи», – розказує Галина.
Гроші на крові: Як умудряються заробити на смерті
«Є багато охочих заробити на нашому горі. У селі під Житомиром мати втратила сина. Снайпер підстрелив під Амвросіївкою. Туди держава знайшла як відправити, а назад тіла доправити не було кому. Вийшли на матір власники ритуального агентства. Просили скинути 2 тисячі завдатку. За доставку тіла хотіли всього 4 тисячі. Мати погодилася. А коли тіло доставили, показали чек. Ще чотири тисячі хотіли за труну. Кажуть: «Дешевшої не знайшли. Чи ви хотіли, щоб вам сина у трупному пакеті з моргу доставили». А потім вимагали ще дві тисячі гривень компенсації, бо їх довго тримали на блокпосту і вони через загиблого втратили два «жирні» замовлення. Люди нічого не бояться. У згорьованої матері хотіли відібрати останнє. Добре, що сусіди вступилися і випровадили нахаб з дому», – розповідає Заворотнюк.
Торги і знижки – акційні пропозиції від сепаратистів
За словами матері, у листопаді 2014-го їй дали тиждень спокою.
«Телефон мовчав. Потім знову взяли в обороти. Подзвонили і сказали, що мій Іван у полоні в Безлера (командир бойовиків ДНР Ігор Безлер, – ред.). Не знала, що робити. Дільничий умовляв заспокоїтися і чекати, бо дзвонять лише шахраї. Гроші заберуть і телефон відключать. На такі афери вестися не треба. Головою розуміла, що нас можуть ошукати. Але бажання повернути сина було понад усе. Дзвінок від Ігоря заставив мене засумніватися. Казав, що він з Києва. Що має зв’язки у Центрі звільнення полонених, що допоможе вернути сина живим додому. Що бачив його у підвалі в Донецьку з іншими 13 українськими полоненими. Описав мені його в деталях. Влився у довіру, бо запропонував: «Беріть паспорт і їдьте зі мною. Мені ваших грошей не треба. Я чесна людина. Не можу сидіти склавши руки. Їжджу до бойовиків визволяти наших захисників», – Заворотнюк згадує розмову з аферистом.
Сповідь полоненого: Двічі водили на розстріл, об шию тушили цигаркиВже потім поліцейські мені пояснили, що мого сина він в очі бачити не міг. У «тюрму до бойовиків можна потрапити лише в полон. На екскурсію нікого не водять. Описував з фотографії, яку знайшов у соцмережі. Але було пізно.
Я купилася, що допомога буде безплатною. Наступного дня Ігор дзвонить і каже: «Умови змінилися. Безкоштовно віддавати Івана не хочуть. Просили 100 тисяч гривень. Я домовився за 80. Від такої пропозиції гріх відмовлятися». Я сказала Ігорю, що маю тільки 30. Він говорить: «Позичте ще десь 20. За 50 тисяч домовимося. Сепаратисти готові торгуватися і уступати. На людей ціну спускають, як на товар в магазині», – каже мати зниклого безвісти бійця.
Чоловікові Заворотнюк про викуп нічого не казала.
«Ми з ним тоді посварилися. Бо кричав на мене, що треба чекати, що міліція і СБУ працюють. А я не могла більше чекати. Віддала аферисту на картку 30 тисяч гривень наших заощаджень і 20 тисяч, які позичила у друзів і куми. Просив набрати його увечері, а протягом дня не турбувати. Більше цей номер на зв’язок не виходив».
Шахраї взялися також за колишню невістку Заворотнюк.
«Іван був одружений, має сина від першого шлюбу. Але 2012 року з невісткою Олею розійшлися. На неї вийшла жінка. Представилася медиком-волонтером. Сказала, що Ваню можна витягнути за 10 тисяч доларів. Невістка подзвонила нам і участковому. Медик виявилася злодійкою із Маріуполя, яка виходить на сім’ї АТОшників, вливається у довіру і виманює крупні суми», – розказує Галина Миколаївна.
Зустріч з сином.
Згорьовану матір пробували заспокоїти правозахисники і психологи.
«Поговорила з одним юристом по телефону і мені стало спокійніше. Він побачив про мене сюжет на телебаченні і сам зателефонував. Сказав, треба молитися і чекати. Якщо син у полоні, то його рано чи пізно визволять або обміняють. Просто треба час. Івана дійсно знайшли у полоні через два місяці», – говорить Заворотнюк.
У березні 2015 року чоловіка звільнили з полону сепаратистів. Боєць розповідати про це не хоче.
«Я питала сина, чого він так довго не дав про себе знати. Виявилося, що він довго лежав у лікарні. Частково втратив пам’ять. Телефон у нього забрали, а наших номерів не міг пригадати, як не намагався. Йому прострелили ступню. Але куля не пробила ні кістку, ні сухожилля. Син багато чого пережив. І на розстріл водили, і пістолета до рук давали, щоб сам застрелився. Були з ним у камері хлопці, які виявляли бажання накласти на себе руки. Але терористи їх ще більше принижували. Давали пістолет без набоїв і знімали на камеру, як вони самі в себе стріляють», – каже Галина Миколаївна.
Росія планує широкомасштабну війну проти України – Ігор МазурЗа словами Заворотнюк, телефонні дзвінки від аферистів продовжувалися і після повернення сина додому.
«Іван вдома, живий-здоровий. Дивимося разом новини, а мені знову дзвонять: «Галина Миколаївна, ваш син у нас. Хочете побачити його живим, готуйте викуп». Іван взяв трубку. Тільки почав йому поліцією погрожувати, зв’язок обірвався», – розповідає мати.
Бойовики викупів не вимагають
Батькам та родичам полонених чи зниклих безвісти не варто самостійно вступати в якісь перемовини з невідомими людьми. Про це Politeka розповів адвокат Андрій Первінчук.
«Часто шахраї пропонують родичам заплатити викуп. Не спішіть нікому переводити гроші на картку. Вас дурять. Бойовики майже ніколи самі не виходять на батьків чи родичів полонених і не вимагають викуп. Обміном і визволенням полонених займаються тільки в СБУ та розвідці», – каже Андрій.
За словами адвоката, сепаратисти два роки тому практикували вимагати викупи за людей, яких тримають у полоні.
«Але це були одиничні історії. І йшлося про суми у 10-20 тисяч доларів. Зараз під них косять аферисти, які мають проблеми з законом. Чимало їх уже сидять в місцях позбавлення волі. Чому стали надокучати родинам полонених? Бо були оприлюднені списки заручників в інтернеті. Це нажива для аферистів. Починають тероризувати родичів. Просять перерахувати тисячу гривень на телефон, скинути 10 чи 20 тисяч на карточку. Деякі люди платять, бо втомилися чекати. Є такі, що самі вирушають на окуповані землі. Думають, що зможуть з бойовиками домовитися. Але тільки наражають своє життя на небезпеку», – пояснює адвокат.
За словами Первінчука, є випадки, коли турбують родичів загиблих бійців.
«Телефонують в першу чергу тим, хто ховає неопізнане тіло, у кого є лише збіг ДНК. Вони і так сумніваються, чи це їхній син, чоловік, брат. А тут ще й купа аферистів, які готові заробити на їхньому горі. Дехто зацікавлений у тому, аби відібрати у них компенсації, які виплачує держава за втрату годувальника. Шахраї подзвонили до матері тернопільського бійця Віталія Лотоцького, який загинув в АТО поблизу Дебальцевого. Представилися АТОвцями. Сказали, що хочуть перерахувати гроші на картку. Вона назвала їм номер своєї кредитки і повідомила код, який прийшов на телефон. У результаті з картки вкрали 10 тисяч гривень», – говорить Андрій.
Яна Романюк