Футбол для страусів

Сьогодні відкриття ЧС-2018. По футболу. В Росії. І матч за участю збірної Росії.

І це мій третій, якщо рахувати пости в фейсбуці, пост на цю тему.

Я давно стежу за полемікою навколо показу ЧС-2018 з футболу і вважаю її показником нашої зрілості як суспільства. Показником суспільної зрілості.

Чим дорослий відрізняється від дитини? Тим, що отримавши проблему, не кричить, не верещить, а приймає її і намагається вирішити. Причому – це важливо – як одну з, перетворюючи рішення цієї проблеми в досвід для вирішення подібних.

Припустимо, ми дорослі. Почну з пункту, який йде третім у Юрія Богданова в його сьогоднішньому фейсбучному тексті.

«Чи зменшиться кількість людей, які стежать за чемпіонатом світу в зв’язку з тим, що він проходить в Росії? Ні, не зменшиться взагалі. Як мінімум, ніяких значних коливань не буде. У самий розпал війни в 2014 за ЧС стежили і стежили активно. І зараз стежитимуть, тому що дуже невеликий відсоток уболівальників матч Бразилія – ​​Франція буде асоціювати з місцем його проведення »

Отже, в світі мільярди, а в Україні мільйони людей, які будуть дивитися футбол. Який відбувається в країні, яка нишком воює з нашою. Прямо зараз. Вдень і вночі. І під час матчів, і в перерві.

Ви вважаєте, що це видовище неправильне, пропагандистське? Ясно. І я – згоден. Але що робити з багатомільйонною аудиторією, яка цій російській пропагандистській атаці піддається незалежно від вашого бажання?

У вас рівно два варіанти: заборонити і перетворити.

Заборона показу заходу державою – цензура. Так, вона в даному випадку здається вам доброчинною, правильною, але вона створює жахливий прецедент порушення свободи слова на майбутнє. Тому що тоді будь-яку подію можна заборонити під приводом, що вона нібито надає пропагандистський вплив на когось в країні. Можна, наприклад, під цим приводом забороняти показ з цілих країн – Польщі, наприклад, де недавно парламент прийняв антиукраїнські рішення, Угорщини, яка зайняла антиукраїнську позицію на міжнародних переговорах.

Можна забороняти російське кіно цілком, показ подій з Росії – всіх. Тобто уподібнитися до страуса і, подія за подією, країну за країною видаляти з інформаційного простору України. І я знаю прихильників такої точки зору.

Але можна згадати про свободу слова – не слова, яке нам подобається, а будь-якого слова – і спробувати жити, дотримуючись цієї непростої, незручної, обоюдогострої, тривожної, небезпечної свободи. Тобто сперечатися. Висувати контраргументи, проводити контрпропагандистські заходи.

Як тоді виглядав би показ на національному телебаченні? Як складна комбінація футбольної картинки з контрпропагандою.

Речі, які ви показуєте набагато меншій аудиторії в фейсбуці: убитих на війні українських хлопчиків, які кохали футбол і криваві антивоєнні плакати і ролики, рух FREESENTZOV, підтримуючи українського мученика і всіх українських бранців в російських в’язницях і таборах – все це страшне і хворе я б показував усій величезній аудиторії уболівальників.

Складна, витратна робота. Робота. А не неробство. А не затикання вух.

Передача прав на трансляцію ЧС з футболу пропагандистського рупору “Інтера” – колосальна поразка.

Стратегічна – тому що ми в черговий раз відмовилися жити по-дорослому і працювати по-дорослому. Тактична – тому що штовхнули величезну аудиторію в сторону ворожого країні пропагандиста і цим збільшили його пропагандистські можливості.

Треба робити висновки хоча б на майбутнє – і дорослішати. Жити в дорослому непростому світі – не стерильному, не причесаному: серед друзів, ворогів і байдужих. І домагатися свого.

Сергій Іванов-Малявін