Що потрібно для миру?
Вчорашній раунд переговорів в Мінську вже традиційно закінчився без будь-якого конкретного результату. Дійти згоди про стійке перемир’я не вдалося, питання щодо допуску міжнародних представників для пошуку зниклих безвісти – теж не вирішене. Про меморандум від 19 вересня 2014 року, який визначив лінію розмежування, що передбачає, зокрема, український контроль над Дебальцевим, годі й казати.
Українська сторона за підсумками цього раунду закликала Росію «вплинути на бойовиків і припинити поставки техніки, озброєння, палива і найманців, забезпечити безперешкодний доступ членам СММ ОБСЄ до всієї території ОРДЛО, включаючи прикордонні ділянки, вивести з Донбасу всі незаконні збройні формування, озброєння, техніку». Зрозуміло, що заклик цей носить ритуально-дипломатичний характер. Якби Кремль хотів реального припинення вогню, досить було б дати команду. Якби хотіли припинити поставки бойовикам боєприпасів, палива і техніки – просто припинили б поставки. Але в тому-то і справа, що Москві мир на Донбасі абсолютно не потрібен. Тому бойовики будуть стріляти, навіть якщо не хочуть. Усім необхідним для війни Росія їх продовжить справно постачати. І ніякі заклики української сторони на це не впливають, на жаль.
Секрет розвитку бізнесу та економікиВ принципі, Кремль не заперечує, що може піти на мирну угоду. Але тільки за двома сценаріями. Перший – Україна фактично повертається в орбіту впливу Росії, до влади в Києві приходять ставленики Москви, наша країна відмовляється не тільки від курсу в НАТО і інтеграції з ЄС, а взагалі від реальної незалежності. Другий – Україна погоджується на мирні переговори з ватажками невизнаних «республік» ДНР і ЛНР. І приймає їх до свого складу на російських умовах з особливим статусом. Для бойовиків амністія і перехід в розряд «народної міліції», але вже з українським фінансуванням. Таким чином, в руках Кремля залишається пульт управління Україною з блокуючим пакетом акцій. Обидва сценарії дають однаковий результат в перспективі. Що пеньком по сові, що совою по пеньку. Україну такий результат категорично не влаштовує, тому обстріли не припиняться, поки щось не зміниться в логіці самої Росії.
Ключове питання – що може змусити Кремль передумати і відмовитися від підтримки цього конфлікту? Відповідь проста, як реакція Лаврова на втрачений кокаїн – ціна питання. Утримання захопленої території повинно стати для Москви настільки дорогим проектом, що легше плюнути і піти. Так що санкції – повільні, але дуже правильні ліки. Головне, Україна повинна категорично відбиватися від будь-яких спроб повісити на неї хоча б частину витрат на утримання окупованих територій. Тому що поступки в цьому питанні можуть заморозити ситуацію навічно.
А переговори в Мінську не більше ніж імітація процесу. Якщо поїзд не їде, можна закрити вікна шторами, розгойдувати вагони і оголошувати станції, як ні в чому не бувало. Але на реальність це ніяк не впливає. При умовах, що склалися і позиціях сторін, рішення сьогодні не існує. Хтось повинен поступитися. І це точно не Україна.
Кирило Сазонов, блогер