Катастрофи та …. надії
Забрали все і землю, і свободу
тепер забрати хочуть вже і честь.
Ліна Костенко.
Грозові хмари, які мчать на Україну з різних боків, розряджаються та посилюються.
Що нового у країні? «Їй-Богу, нічого!» На рідній країні жити ніхто не радий. Десять мільйонів громадян України поїхали жити в інші країни, спорожніли міста та села. Вдома кинуті, ниви не орані, згадуємо те, що було і що ніколи не буде. Жорстокосердя, схильність до утисків народу стало правилом і законом влади В.Зеленського. Хто знає, скільки нашим людям доведеться страждати, скільки душі скручуватися і згинатися, щоб залишитися жити в ній, коли вже немає клітини, яка б не страждала від такого насильства, цинізму, приниження. Де ж українська еліта, чому віддали країну на поруки дітям, які мають багато дитинства? Ці люди мислять по-дитячому, мають іншу шкалу цінностей, вони представники різних цивілізацій за своєю соціальною, культурною та моральною природою. Вони живуть в іншому світі, порушують усі закони та Конституцію країни та будь-якої миті можуть знищити країну.
У нас такі за спиною постають проблеми такі страшні могили за спиною, що соромно, бездушно, байдуже боротися та переслідувати бойових генералів та парламентську опозицію.
Народ чекає від президента не фантазій, а світу, світлої, правдивої іскри, щоб осяяти горизонт світлом надії, миру та свободи.
Що для влади люди? Що їхнє життя та праця? У наших людей, можливо, знайдеш вчорашній день, але нічого вже завтрашнього немає. Вони забули, що є земні радості, щоб жити, творити, творити, любити, бачити і відчувати. Для нашого народу немає важливішого завдання, щоб закінчилася війна, повернути світ, відродити країну, врятувати людей, дітей, міста та села.
За роки війни в країні є нові люди, патріоти та герої України. Вони, гадаю, управлятимуть країною, які знають, як зберегти країну, припинити війну, залишитися живими. Сподіватимемося на бойовий дух і мудрість нашого народу. Чи влада «Слуги» В.Зеленського розуміє, що життя людей без справжнього, без надії, віри – це життя в духовній порожнечі.
Відсутність гармонії між політикою та мораллю завжди призводить до біди. На початку свого шляху президент В.Зеленський обіцяв українському народу «драму Золоту», що всі від щастя чудово заживуть. І що? Дочекалися? – Що сказати? Хто критикує владу «валіть із країни». Смішно, чи не так? Але ж люди справедливості хочуть.
Тепер у нас господарями гості,
Вони людей тут мають за рабів
Ліна Костенко
Журналіст Павло Іллюша