Юрій Ванетик розповів про наслідки для Трампа та всього світу листопадових виборів у США

Американські виборці знову нагадали президенту, що політичні перемоги не належать своїм володарям назавжди. 

3 листопада Дональд Трамп отримав це нагадування набагато жорсткіше, ніж розраховували самі республіканці. Перемога демократів в обох палатах Конгресу стала не просто черговою політичною корекцією, а вона показала, що навіть сильний президент не може нескінченно розраховувати на підтримку суспільства, особливо коли політична рішучість починає нагадувати необмежену владу. 

Наслідки цих виборів виходять далеко за межі Вашингтона. Від американських сімей, стурбованих вартістю життя, до українських військових, які протистоять російській агресії. Від європейських столиць, що переглядають залежність від США, до Пекіна, який уважно вивчає американські розбіжності. Трамп залишається президентом, але тепер йому доведеться доводити, що політична сила здатна надавати реальні результати. 

Головним досягненням Трампа було не лише вміння вигравати вибори. Він зумів свого часу переконати мільйони американців, що політична еліта перестала представляти їхні інтереси. Цей аргумент, як і раніше, актуальний. Вашингтон залишається дорогим, бюрократичним і часто-густо відірваним від людей, які оплачують його рішення. Але критикувати систему та успішно керувати нею – це зовсім різні завдання. Інфляція, ціни на бензин, військові зобов'язання та економічна невизначеність послабили привабливість політичного протистояння заради самого протистояння. 

Особливо болючим став конфлікт із Іраном. Виборці, які підтримали обіцянку Трампа поставити американські інтереси на перше місце і відмовитися від дорогих закордонних авантюр, мають право запитати: «Чому Америка знову виявилася втягнутою у близькосхідну війну?». Тепер демократичний Конгрес зможе розслідувати рішення адміністрації Трампа, заперечувати бюджетні пріоритети та обмежувати президентську владу. Для одних це буде перешкодою, іншим стане відновленням відповідальності. Але розділений уряд відкриває й несподівану нагоду: політичну стриманість. 

Якщо Білий дім та Конгрес домовляться про інфраструктуру, технологічну конкурентоспроможність та розумну бюджетну політику, то політичний баланс може виявитися продуктивним. Якщо ж ні, то Америка отримає два роки розслідувань, взаємних звинувачень та політичної вистави. 

Для України результати виборів – це можливість, але не порятунок. Перехід Конгресу під контроль демократів може відкрити шлях до відновлення військової та фінансової допомоги. Одночасно посиляться позиції республіканців, які вважають, що перемога Росії завдасть збитків американській репутації та створить небезпечний прецедент для інших супротивників США. Однак принципова проблема залишається: Конгрес може виділяти кошти, але президент зберігає величезний вплив на дипломатію, військову політику та виконання рішень. Україна не може вибудовувати стратегію виживання на припущенні, що чергові американські вибори обов'язково призведуть до сприятливого результату. 

Ця війна давно стала чимось більшим, ніж просто територіальна суперечка. Вона перевіряє, чи велика держава може змінити кордони Європи військовою силою, а потім домогтися міжнародного визнання результатів агресії. Москва розраховує як на військові ресурси, а й у втому Заходу. Кремль розуміє, що демократичні держави стикаються з виборами, бюджетними обмеженнями та внутрішніми протиріччями. Ці обставини можуть працювати на росію навіть тоді, коли вона не здатна досягти вирішального військового успіху. 

Тому американська політика має поєднувати військове стримування, економічний тиск та реалістичну дипломатію. Переговори потрібні. Але перемир'я, яке дозволить Росії відновити сили та підготуватися до нового нападу, точно не стане світом. 

Трамп може виявитися одним із небагатьох політиків, здатних досягти серйозного дипломатичного прориву. Це так. Однак історичне значення такої угоди визначатиметься не моментом її підписання, а тим, чи зможе вона запобігти наступній війні. 

Листопадові вибори показали, що навіть президент, обраний під гаслами сили та національного відродження, не може безмежно відокремлювати військові амбіції за кордоном від економічних наслідків усередині країни. Трамп визнав, що війна з Іраном вплинула на поразку республіканців. Тепер демократи матимуть більше можливостей розслідувати військові операції, заперечувати фінансування та вимагати дипломатичного виходу з конфлікту. Але тут виникає парадокс: Тегеран може сприйняти політичне ослаблення Трампа як свідчення того, що американська рішучість вичерпується і затягти переговори. Сам Трамп, навпаки, може побачити в обмеженнях усередині країни стимул досягти вирішального зовнішньополітичного результату. 

Ізраїль та держави Перської затоки змушені враховувати обидва сценарії. Продовження конфронтації загрожує регіональній стабільності, енергетичним ринкам та їхній власній безпеці. Зрештою, успіх Трампа вимірюватиметься не тим, наскільки серйозно він «покарав Іран», а тим, чи зможе він залишити Близький Схід стабільнішим, ніж той, який отримав у «спадщину». 

Європейські лідери, ймовірно, вітають появу Конгресу, готовішого заперечувати конфронтаційний підхід Трампа до традиційних союзників. Але, знову ж таки, розраховувати на повернення до колишніх трансатлантичних відносин не варто. Вимога Вашингтона, щоб Європа несла велику відповідальність за власну оборону, виникла задовго до Трампу. Він же перетворив цю вимогу на центральний елемент американської політики, нерідко супроводжуючи справедливі претензії надмірною ворожістю. Європа має розвивати власну оборонну промисловість, скорочувати стратегічну залежність та підвищувати конкурентоспроможність економіки. Але американським політикам слід пам'ятати, що альянси – це благодійність. Європа надає США розвідувальну співпрацю, військову інфраструктуру, інвестиції, дипломатичний вплив та доступ до стратегічно важливих ринків. НАТО багаторазово посилює американську силу. Відтворити ці можливості Вашингтону самостійно було б надзвичайно складно та дорого. 

Транзакційний підхід Трампа змусив європейців зіткнутися із неприємною реальністю. Але перетворення кожного союзницького відносини на комерційні переговори ризикує зруйнувати зв'язки, що створювалися поколіннями. Новий Конгрес може допомогти відновити довіру, але не скасує головний урок: американські гарантії безпеки дедалі більше залежать від внутрішньої політичної ситуації в США. 

Китай. Можливо, Китай виявиться важливішим для історичної спадщини Трампа, ніж вибори у листопаді чи війна в Україні. Пекін уважно спостерігає за американськими суперечками, але було б помилкою вважати, що перехід Конгресу під контроль демократів означає пом'якшення політики США. Скептицизм щодо Китаю залишається однією з небагатьох точок справжньої двопартійної згоди у Вашингтоні. Питання тут в іншому: чи зможе Америка перетворити цю згоду на довгострокову національну стратегію? 

Тарифи можуть стати інструментом переговорів, але вони здатні підвищувати витрати американських споживачів і виробників. Серйозна політика щодо Китаю потребує інвестицій у штучний інтелект, напівпровідники, енергетику, промисловість та наукові дослідження. Вона також потребує координації з Японією, Південною Кореєю, Індією, Австралією та європейськими партнерами. Китайські керівники мислять десятиліттями, а американські політики дуже часто мислять електоральними циклами. Така асиметрія може стати однією з головних стратегічних переваг Пекіна. 

Трамп ще здатний змінити ситуацію. Для цього йому необхідно залишити наступнику не набір тарифних загроз та незавершених конфліктів, а стійку систему американського економічного та військового стримування. Особливо небезпечне питання Тайваню. Конфлікт у Тайванській протоці здатний порушити світове виробництво напівпровідників, дестабілізувати азіатські ринки та втягнути США у військове протистояння з непередбачуваними наслідками. Стримування вимагає переконливих військових можливостей, дисциплінованої дипломатії та сильних союзників і воно не потребує театральної ескалації. 

Є спокуса розглядати вибори листопадів у США як початок політичного заходу Трампа. Але такий висновок передчасний. Президенти нерідко виявляють несподівану свободу дій після втрати Конгресу. Звільнившись від необхідності проводити масштабну внутрішню законодавчу програму, вони переключаються на дипломатію та спроби досягти історичних результатів. Для Трампа особливо привабливою може бути можливість гучного міжнародного прориву. Угода щодо України, нове розуміння відносин з Китаєм або розбудова американських відносин з Європою здатні суттєво змінити оцінку його президентства. 

Але. Історичний спадок не можна створити одним оголошенням. Воно визначається наслідками. Справжня зовнішньополітична перемога має пережити свого автора. Світ повинен зберігатися після зникнення телекамер, а економічна угода має приносити користь не лише у день її підписання. 

Листопадові вибори показали, що американці все менше готові приймати політичну виставу замість конкретних результатів. Це стосується і демократів, які мають довести, що опозиція здатна стати відповідальним урядом, і республіканців, яким доведеться вирішити, чи залежить їхнє майбутнє виключно від особистості Трампа. 

Для решти світу головний висновок є ще важливішим. Америка залишається надзвичайно могутньою державою, але її сила обмежена внутрішніми протиріччями, економічними обставинами та інститутами, які не дозволяють одній людині нескінченно контролювати державу. Ці обмеження не обов'язково є слабкістю, адже саме вони відрізняють конституційну республіку від авторитарних систем, із якими вона конкурує. 

Трамп залишив два роки, щоб довести, що політичний розрив з минулим здатний призвести до стратегічних досягнень, які переживуть його президентство. Листопадові вибори не завершили його президентство. Можливо, вони відкрили найважливішу його главу. Можливо. 

Юрій ВАНЕТИК, адвокат, політичний стратег, член Ради директорів міжнародної правозахисної агенції West Support, старший науковий співробітник Claremont Institute (Каліфорнія, США)