Навіщо Росія затягує афганський вузол

Читать на русском
россия_афганистан

Дещо тривалий час Кремль не виявляв жодного інтересу до розвитку ситуації в Афганістані і навіть підтримав США у відряджені туди військ.

Путінська Росія: війна як стиль життя

Положення почало змінюватися після 2007 року. Синдром поступово відживав свій вік, у Москві наливалися силою, особливо після Кавказької війни в 2008 році. Звідси спочатку повільний, але впевнений ріст інтересу не лише до Близького Сходу, не кажучи вже про Україну і найближче прикордоння, але також і до стратегічно важливого Афганістану.

Старий ворог стає новим другом

Після витіснення бойовиків сирійської урядової армії за підтримки Хезболли з Алеппо і домовленості з Іраном і Туреччиною про розподіл сфер упливу в Сирії в Москві порахували в цілому завдання щодо збереження Асада при владі і отримання баз у Хмейміме і Тартусі виконаним. Ба більше, як деяка поступка адміністрації Трампа в обмін на свободу рук на пострадянському просторі буде запропоновано якщо не відхід, то значне скорочення військової присутності в Сирії і взагалі у східній частині Середземного моря.

Усім очевидно, що далі нарощувати присутність на Близькому Сході Росії просто не під силу. З багатьох причин, зокрема і фінансового характеру. Однак є й інші не менш важливі причини, що штовхають Москву на деяке якщо не згортання присутності в Сирії, то її значне обмеження.

Занадто багато проблем виникає в м’якому і вельми чутливому для Кремля підчерев’ї. Зокрема, на Південному Кавказі і в Центральній Азії. Останнє було наочно продемонстровано зміною персоналій у владі в Ташкенті, багатоходовими комбінаціями президента Казахстану Нурсултана Назарбаєва, який готує транзит влади в Астані, нехай і неспішно, але послідовно. Додамо до цього турбулентність у Киргизії і постійне маневрування Ашхабада між Росією і своїми сусідами. Зокрема, і афганськими угрупованнями, які постійно концентруються біля туркменського кордону.

Хоча в Москві хорошим тоном є наголошення на особливих відносинах із Китаєм і відсутність будь-яких проблем у двосторонніх відносинах, однак при найближчому розгляді складнощів там хоч відбавляй. Зокрема, і на афганському напрямі.

Пекін завжди вважав Афганістан своєю зоною впливу, нехай непрямого, але через Пакистан. Ще в середині минулого століття з Китаю до Пакистану через Афганістан було прокладено Каракорумське шосе, що має стратегічне значення. Його будували переважно китайські робітники й інженери. Сплатив будівництво, а потім і реконструкцію дороги Пекін. Влетіло це йому в $4 млрд, що за нинішнім курсом становить приблизно $35 млрд. Додамо до цього постійні витрати на підтримку шосе в необхідному стані, бо воно схильне до сходження лавин і завалів.

Як Росія, Іран і Туреччина змовились по Сирії «на трьох»

Немає нічого дивного в тому, що в китайській столиці впритул зайнялися проблемами на своєму західному і південно-західному кордоні.

Ісламський фундаменталізм і тероризм надто турбує Пекін. У Синьцзян-Уйгурському автономному районі зазначені акції низки терористичних організацій, які користуються певною підтримкою, зокрема, серед уйгурів — тюркомовного народу, що сповідує іслам суннітського толку.

Подія, яка не отримала великої преси, але від цього не менш важлива, відбулася у другій половині серпня минулого року.

У китайському місті Урумчі відбулася нарада за участю начальника генштабу армії Афганістану генерала Кадам Шаха Шахіма, командувача сухопутними силами армії Пакистану генерала Рахіла Шаріфа, начальника генштабу армії Китаю генерала Фан Фанхуея і начальника генштабу збройних сил Таджикистану генерала Заріфа Бобокалонова. На ній було досягнуто домовленості про формування чотиристороннього механізму координації і співпраці в рамках боротьби з тероризмом і екстремізмом, як основними регіональними погрозами. Звернемо увагу, що в нараді не брала участь Росія, і вона відбулася під знаком домінування Китаю і Пакистану.

До цього в січні минулого року в пакистанському Ісламабаді відбулися прямі перемовини між представниками кабульського режиму і руху Талібан за участю Пакистану, США, КНР. І тут ніхто навіть не згадав про Росію. Саме тоді в Ісламабаді Китай уперше відмовився від своєї закулісної ролі і вважав за краще відкрито виступити учасником перемовин із афганського врегулювання.

Ці події насторожили Москву, яка відчуває серйозну тривогу щодо активізації терористичних угруповань на Північному Кавказі і в Центральній Азії. Ще більше в Білокам’яній сполошилися через очевидне посилення ролі Китаю в Афганістані і наполегливе бажання Пекіна розширити логістику своїх торгових і економічних зв’язків через азіатські країни в обхід Росії.

Усе це змусило Москву змінити своє ставлення не лише до нинішньої афганської влади, але і до їхніх супротивників талібів.

До 2007 року Кремль рух Талібан розглядав як терористичний і жодних зв’язків із ним не мав. Положення почало змінюватися після того, як наркотрафік до Росії через Центральну Азію почав швидко збільшуватися. Ось чому російське керівництво вирішило встановити контакти з талібами для протидії контрабанді наркотиків.

Взаємна зацікавленість у співпраці збільшилася в міру територіального зростання Ісламської держави. Від самого початку відносини Талібану і ІД були дуже поганими. Між загонами талібів і бойовиками ІД відбувалися постійні сутички, хоча донедавна останніх в Афганістані було не так і багато.

Проте в Москві вважають загрозу перетворення Афганістану, який розташований у безпосередній близькості від держав Центральної Азії, на базу ІД цілком реальною. Ось чому російська політика в Афганістані і, в ширшому сенсі, у Західній Азії зробила суттєвий поворот.

Річ не лише в самому Афганістані, що на цьому етапі явище тактичне. Спостерігаються стратегічні зміни глобальнішого геополітичного характеру. Уперше за багато років навіть десятиліття російська дипломатія відходить від тісних відносин з Індією на користь посилення зв’язків із Пакистаном. Значення цього фактора сповна поки важко оцінити, але те, що він матиме найважливіше значення, очевидно вже тепер.

Загрозу розширення бази ІД у Західній Азії в Москві дещо гіпертрофують, але це змушує вважати талібів на цьому етапі попутниками. Тут без Пакистану не обійтися і тому холодно-ворожі відносини з Ісламабадом поступово стають усе теплішими. Схоже, що Москва не лише припиняє вважати колишніх ворогів такими, але навіть готова, нехай і на деякий час, зарахувати їх у друзі.

Трубопровідна проблема

Не менше значення для Росії має і проблема транспорту вуглеводнів із Центральної Азії. Останнім часом не менш важливе значення набуває і транспорт електроенергії в Пакистан і Індію з Таджикистану і Киргизії.

Як Путін та Асад поставили на коліна сирійський Сталінград

Поки туркменський і узбецький газ у кількості 40-50 млрд куб. м прямував до Китаю, російський «Газпром» це не дуже турбувало. Ба більше, у Москві вважали це корисним, бо ці обсяги газу не надходили на європейський ринок і не створювали конкуренції російському блакитному паливу. Різні проекти транспорту центральноазійських вуглеводнів до Європи не турбували «Газпром», адже військові дії і терористичні загрози робили їх не реалізованими у відносно близький час. Проте нинішнє становище почало змінюватися.

У грудні 2015 року в туркменському місті Мари поблизу газового родовища Галкиниш за участю президента Туркменії Гурбангули Бердимухамедова, президента Афганістану Ашрафа Гані, прем’єр-міністра Пакистану Наваза Шаріфа і віце-президента Індії Мохаммада Ансарі було розпочато будівництво газопроводу з Туркменії через Афганістан до Пакистану і далі до Індії (ТАПІ).

Протяжність трубопроводу становитиме 1800 км. З них через територію Туркменії пройде 200 км, в Афганістані — 735 км і 800 км — у Пакистані. Потужність магістралі перевищить 38 млрд куб. м на рік. З них 16% купуватиме Афганістан і по 42% Пакистан і Індія. Будівництво коштуватиме $7,6 млрд, його фінансує Азіатський банк. Передбачається, що постачання газу з туркменського родовища Галкиниш почнеться в 2019 році. Зазначимо, що на туркменському боці будівництво триває досить активно, а на афганському — його ще не розпочали. Були розмови, що для ТАПІ використовуватимуться українські труби, але поки про це не повідомлялося. Хоча в Москві від цього також не прийшли в захват.

Основною проблемою ТАПІ є безпека. Хто і в який спосіб її забезпечуватиме як на етапі будівництва, так і після введення в експлуатацію, не дуже зрозуміло. Тут є великі розбіжності між Афганістаном і Пакистаном. Кабул не хоче втручання Ісламабаду в це питання на своїй території, але реальних можливостей зробити будівництво безпечним у нього немає.

Москва кинулася в останній момент і намагається увійти якщо не в ТАПІ безпосередньо, то, принаймні, у забезпечення його безпеки і в такий спосіб закріпитися в Афганістані.

Саме ця обставина сприяла початку перемовин між Росією, Китаєм і Пакистаном. Третя зустріч дипломатів трьох країн відбулася у грудні минулого року.

На ній Росія запропонувала порушити питання про зняття міжнародних санкцій із так званих помірних лідерів талібів. Схоже, що в Москві хочуть не лише встановити відносини з Талібаном і тим самим впливати на становище в Афганістані, але також заручитися підтримкою цього руху в протистоянні ІД. Основою для такої співпраці може стати, на думку московських дипломатів, підключення Талібану до забезпечення безпеки ТАПІ. При цьому Талібан міг би отримувати від експлуатації трубопроводу якусь частину прибутку.

Проти кого Путін створює об’єднані угруповання військ на Кавказі

Є тут і антиамериканська складова. Москва посиленням своєї ролі в Західній Азії намагається нав’язати новій американській адміністрації чергову тему для обговорення і подальших обмінів. Поки у Вашингтоні розбираються, відбувається російське закріплення з тісними зв’язками з Китаєм і Пакистаном.

Вузол навколо ТАПІ і Афганістану зав’язується все сильніше. Московські маневри викликають цілком зрозумілу й обґрунтовану протидію в Індії. Афганські лідери висловлюють категоричну незгоду перемовин про долю країни без їхньої участі. Їхні протести змусили учасників останньої зустрічі заявити, що на наступну будуть запрошені представники Кабула.

У Делі також категорично виступають проти того, щоб вести будь-які перемовини з талібами і взагалі ділити терористів на хороших і поганих. Зі свого боку уряд у Кабулі уникатиме навіть найменших кроків, які спричинять індійське невдоволення. Зокрема, посилення ролі Пакистану в забезпеченні безпеки ТАПІ.

Афганський віраж московської політики зіткнеться з ще однією проблемою. Нею стане Іран. Він виступає проти ТАПІ, бо сам хоче постачати газ у Пакистан та Індію. Вплив Тегерана і його спецслужб у західному Афганістані, де простягнеться частина траси трубопроводу, дуже великий. І це на якомусь етапі стане не лише проблемою безпеки ТАПІ, але і у відносинах із Москвою.

Зазначимо ще одну небезпеку повернення Росії до Афганістану. Вашингтон глибоко увійшов в афганську політику, і не буде просто так виходити з цієї країни. Ба більше, з урахуванням погіршення відносин із Китаєм поява в цій країні Росії тим паче не є у планах США. Тут можлива поява чергової точки протистояння, яке здатне геть провалити будь-які московські плани на перезавантаження з новою американською адміністрацією.

Юрій Райхель

Фото: sco-russia.ru


Телетайп: чи є життя після «нормандського формату»?

Телетайп: синопсис четвертого сезону прямоефірного серіалу «слуга народу»

Телетайп: рейтинг влади падає, терміново пора політично дорослішати

Телетайп: наїстися політики до завороту мізків

Телетайп: теорія повітроплавання стосовно української політики

Телетайп: про володаря доль Володимира В’ятровича та кнопочку на тім’ячку

Телетайп: «колишніх» з їх схемами треба карати, а не наслідувати!

Телетайп: баланс між США і Китаєм – ключ до реального миру на Донбасі

Телетайп: невигадані сюжети для продовження серіалу «Слуга народу»

Телетайп: індульгенція Зеленському, ренегат Порошенка і Портнов як професор юридичного свавілля

Телетайп: «Слуга народу» нависає над країною, як колись КПРС

Телетайп: оглядини Зеленського в Європі, «непонятки» в Мінську і «ударні» метання Кличка

Телетайп: слідом за ситуаційною кімнатою Порошенко може поцупити і київське ППО?

Телетайп: екіпаж яхти «біда» набраний і готовий до кругосвітньої регати?

Телетайп: президент Зеленський в приймах у олігархічної системи

9 травня: історія проти істерії

Ціна 9 травня – вічна військова травма

Парад цинізму: як день скорботи перетворили на свято

Телетайп: зв’язка «Порошенко-Путін» проти президента Зеленського?

Показати ще