Прощавай, Іспанія: чим обернеться незалежність Каталонії?
В Іспанії – одній із найбільш успішних і безтурботних країн Старого континенту – цими днями киплять пристрасті, що загрожують перерости в перший масштабний конфлікт у Західній Європі з моменту закінчення Другої світової війни. Кадри, що облетіли всі ЗМІ планети, нагадують початок регіонального повстання. Поки що не видно жодних ознак розрядки – навпаки, і Мадрид, і Барселона демонструють готовність йти до кінця.
Історія питання
Аби зрозуміти причини і механізми протистояння, що спалахнуло, потрібно дослідити історію Іспанії та Каталонії.
Каталонське червоне для КиєваПісля краху Римської імперії, на більшій частині Піренейського півострова сформувалося Королівство вестготів. У VIII ст. півострів захопили араби з Північної Африки. Нащадки вестготських правителів і баронів відступили на північ, у гірські фортеці Піренеїв, де заснували невеликі військові королівства: Кастилію, Арагон, Леон, Наварру, Португалію – і почали Реконкісту – семирічну війну за визволення своєї країни.
Водночас більшу частину Каталонії звільнили зовнішні сили. У 801 році війська Франкського королівства зайняли північну частину провінції і заснували Барселонское графство – частину так званої «іспанської марки», васальної щодо правителя Франкії. Але вже в 987 році граф Боррель II відмовився присягати Парижу, а наступний, 988-ий, рік вважають роком заснування незалежної Каталонії.
Приблизно тоді ж посилювались й інші іспанські королівства, що поступово відтісняли арабо-берберських завойовників. Паралельно відбувався процес їхнього злиття та укрупнення в єдині держави. У XII ст. королівство Арагон і графство Барселона об’єдналися під однією короною, хоча їхній внутрішній устрій відрізнявся.
У 1469 році Арагон та Кастилія об’єдналися в нинішнє королівство Іспанія, завершивши формування єдиної держави. Водночас в окремих регіонах відцентрові тенденції нікуди не поділися. У Каталонії – передовсім.
Під час Війни за іспанську спадщину 1705-14 рр. Каталонія стала постійним полем битви між іспанцями та французами. 11 вересня 1714 року іспанські війська увійшли в Барселону. Після чого було скасовано каталонську конституцію, закрито каталонські університети і заборонено використання каталонської мови в діловодстві. У 1871 році регіон знову спробував відокремитися, але у результаті залишився в складі королівства.
Черговий сплеск каталонського сепаратизму трапився під час іспанської революції та скасування монархії в 1931 році – тоді Барселона проголосила незалежність, але після переговорів із Мадридом задовольнилася широкою автономією.
Під час громадянської війни 1936-1939 років каталонці беззастережно підтримали ліворадикальний республіканський уряд. Участь у війні на боці комуністів, анархістів і створених інструкторами НКВС комінтернівських бригад «добровольців», які розв’язали в Іспанії кривавий революційний терор, мала свою ціну – після перемоги військових автономію та самоврядування було скасовано, каталонську мову знову заборонили, а сепаратистів – розстріляли або арештували.
Після смерті керівника військової хунти Франсиско Франко в 1975-му, регіон знову отримав автономію і всі права та привілеї, що витікають із цього статусу. Передбачуваним наслідком чого стало чергове зростання місцевого націоналізму і сепаратизму.
Новітній час: сепаратизм на марші
У 2006 році було ухвалено нову редакцію Статуту автономії, каталонців було проголошено нацією, знання каталонської мови оголошено обов’язковим, розширено право регіонального уряду на міжнародні відносини, закріплено збереження 50% надходжень від податків у бюджет Каталонії. Щоправда, чотири роки потому частину положень документа скасував Конституційний суд Іспанії.
Незалежний Курдистан: нова країна вже готується до війниУ 2009-11 рр. у багатьох містах провінції відбулися неформальні «референдуми» про незалежність. У 2012 р. у Барселоні пройшов мільйонний мітинг за незалежність. У січні 2013 року каталонський парламент ухвалив Декларацію про суверенітет, пізніше визнану Конституційним судом Іспанії незаконною. Запланований на листопад 2014 року загальний референдум про незалежність суд також «притиснув». Тоді керівник уряду провінції Артур Мас зважився на компроміс, замінивши референдум «опитуванням». Хоча під час опитування понад 80% захотіли жити в самостійній Каталонії, в самому дійстві взяли участь лише 1,8 млн людей – 37% зареєстрованих у Каталонії виборців. Що й робило опитування нерепрезентативним.
У 2015 році прихильники незалежності повторно виграли вибори. Новий голова уряду регіону Карлес Пучдемон відмовився дати клятву вірності монарху Іспанії і підштовхнув провінцію до нового референдуму, протистояння навколо якого відбувається зараз.
Що ж до настроїв самих каталонців, то ідея жити відокремлено популярна приблизно у половини з них. Партії, які підтримують сепаратизм – рух «Разом за «Так» і ліворадикальні популісти з партії PODEMOS – сукупно набрали близько 57% голосів виборців. Прихильники єдності країни – консерватори, соціалісти і ліберальний рух «Громадяни» – 39%. Опитування громадської думки показували, що проголошення незалежності підтримують від 41 до 50% каталонців. Від 45 до 49% виступили проти.
Із наближенням референдуму пристрасті загострилися до межі. Прем’єр-міністр Іспанії Маріано Рахой будь-що завадити проведенню плебісциту і покарати призвідників. А прихильники на чолі з президентом Женералітету Каталонії Карлесом Пучдемоном клялися йти до кінця.
7 вересня Конституційний суд Іспанії призупинив рішення про проведення референдуму, а уряд пригрозив кримінальною відповідальністю його організаторам. Річ у тім, що 92-га стаття Конституції Іспанії говорить: референдум призначається королем за пропозицією уряду, попередньо схваленою парламентом. А що ж до регіонального референдуму, то його проведення можливе лише після дозволу, отриманого на загальнонаціональному референдумі.
7-8, 15 і 17 вересня поліція провела рейди, під час яких вилучила мільйони листівок та інші матеріали, необхідні для проведення плебісциту.
20 вересня іспанська Громадянська гвардія почала широкомасштабну операцію «Анубіс», щоб запобігти референдуму. Силовики заарештували 14 каталонських чиновників, зокрема віце-прем’єра Жозе Мануела Жове, і представників компанії, які організовували референдум. Утім, через кілька днів суд їх відпустив.
22 вересня в регіон попрямували додаткові сили поліції з інших областей країни, включно з Громадянською гвардією і спецназом. У низці регіонів країни поліцейських і нацгвардійців проводжали як на війну – з особливими почестями. А от зустрічали їх у бунтівній провінції зовсім інакше, блокуючи дорогу тракторами та іншими підручними засобами.
23 вересня центральний уряд перепідпорядкував собі місцеву поліцію Mossos d Esquadra. Відразу ж після цього міністр внутрішніх справ Каталонії Йоахім Форн закликав копів не виконувати накази з Мадрида. Крім того, центр узяв під контроль місцеві фінанси, інформаційний хаб провінції, а також розпустив каталонський виборчком.
26 числа органи правопорядку отримали завдання вилучити всі виборчі урни, а також заблокувати ключові школи – традиційні місця проведення голосування. У відповідь прихильники незалежності самі зайняли школи, залишившись ночувати у них іще з п’ятниці.
Позиція світового товариства
Примітно, що всі цивілізовані країни публічно або тихо підтримали єдність Іспанії.
«Європейський Союз поважає рішення іспанського суду і парламенту», – підкреслив президент Єврокомісії Жан-Клод Юнкер.
Господар Єлисейського палацу Еммануель Макрон назвав каталонське питання внутрішньою справою Іспанії, а в офісі бундесканцлера Ангели Меркель заявили про необхідність дотримання Конституції і законів Іспанії в цьому питанні.
Ще конкретніше висловився Вашингтон: 26 вересня на зустрічі з главою іспанського уряду Маріано Рахоєм президент Сполучених Штатів Дональд Трамп заявив: «Іспанія – велика країна і повинна залишатися єдиною».
А ось підтримують розкол Іспанії шотландські сепаратисти, які відчувають сентименти щодо путінської Росії, відверто проросійська «Ліга Півночі» в Італії, ну і, зрозуміло, баскські терористи з організації ЕТА – ще одна група, яка хоче відірвати від Іспанії шматок території.
Над усією Каталонією – безхмарне небо
У неділю, коли мало відбутися свято народного волевиявлення, люди почали збиратися перед ділянками приблизно за годину до їхнього відкриття.
Угорський демарш: як реагувати Україні на мовний шантаж сусідівТимчасом поліція і Цивільна гвардія отримали наказ закривати ділянки для незаконного голосування і виводити звідти людей, за можливості уникаючи застосування сили.
Силу, однак, широко застосовували. Під час зіткнень просепаратистськи налаштованих каталонців із нацгвардійцями спочатку постраждали 38 цивільних – фото активістів із різноманітними травмами облетіли весь світ. Уряд заявив про 11 постраждалих правоохоронців, хоча фотопідтверджень так ніхто і не надав. А після обіду кількість постраждалих виборців стала рости за експонентою – 300, 450, 750. На ранок 2 жовтня йшлося вже про 900 «поранених», хоча знову без фотодоказів. Окрім того, насторожує, що з 900 осіб лише двоє отримали серйозні травми – зазвичай співвідношення «легких» і «важких» постраждалих усе ж таки інакше. Пояснення, найімовірніше, в тому, що місцева влада закликала повідомляти про будь-які ушкодження на спеціально відкриту для цього гарячу лінію. Мабуть, більшість «поранених» мали просто легкі садна та забої. Або взагалі нічого.
Що ж до процедури голосування, то все було просто феєрично. Про жоден цивілізований порядок або контроль не йшлося в принципі. Ба більше – оскільки бюлетені було раніше вилучено поліцією, організатори референдуму закликали громадян приходити на дільниці… з власноруч роздрукованими бюлетенями! Не дивно, що за такого підходу і за настільки ж добре організованого підрахунку 90% проголосували за незалежність.
Утім, найімовірніше, фальсифікацій справді не було. Просто на дільниці прийшли лише палкі прихильники відділення Каталонії. Ті, хто хочуть жити в єдиній країні, просто залишилися вдома. Озвучена явка – 2,26 млн осіб, або близько 42% – говорить сама за себе.
Саме це й дало підставу прем’єр-міністру Маріано Рахою заявити, що «референдум не відбувся», і закликати Барселону до діалогу в рамках закону. Водночас каталонські діячі не демонструють великої схильності до компромісів.
«Незалежність відбулася!» – резюмував у офіційному зверненні в ніч на 2 жовтня прес-секретар каталонського уряду Жорді Турул. А лідер Каталонії Карлес Пучдемон уже анонсував на найближчі дні проголошення незалежності в регіональному парламенті.
Чи зважиться уряд бунтівної провінції на такий крок – велике питання. Адже одна з основних причин, чому влада Каталонії хоче жити окремо – економічна.
Каталонія є найбільш розвиненою і заможною провінцією країни: ВВП на душу населення в Каталонії – близько 29 тис. євро, і це при тому, що в середньому по країні – 24 тис. Гасло «годі годувати Мадрид» стало для сепаратистів якщо не визначальним, то одним із таких. Але чомусь залишилося за дужками, що незалежність регіону всупереч волі Мадрида може обернутися для Каталонії економічною катастрофою: приблизно 66% економіки Каталонії орієнтовано на експорт усередині ЄС.
Водночас незалежна Каталонія, якщо її буде проголошено, автоматично залишиться за межами і Євросоюзу з його спільним ринком (у Брюсселі це вже підтвердили, назвавши референдум незаконним), і єврозони, і НАТО. Все доведеться налагоджувати з нуля. За найскромнішими підрахунками, падіння ВВП становитиме близько 30% – як в Україні в 2014-15 роках.
Також невідомо, як на гіпотетичне проголошення каталонської незалежності реагуватиме Мадрид. Там цілком можуть задіяти 155-ту статтю Конституції Іспанії. В якій сказано, що якщо влада іспанської провінції починає загрожувати миру, законності або цілісності країни, то центральний уряд має право скасувати автономію і встановити там пряме управління з центру. Застосування 155‑ої статті знищить каталонське самоврядування і дозволить заарештувати все каталонське керівництво. А звідти і до збройного конфлікту – рукою подати. Принаймні, традиції вирішення спірних питань силою на Піренейському півострові дуже і дуже багаті. І вже мало хто сумнівається, що цивілізований край може перетворитися на порохову бочку.
Максим Вікулов