Угорський демарш: як реагувати Україні на мовний шантаж сусідів

Новий закон і реакція сусідів

Новий закон викликав справжній скандал у відносинах нашої країни з найближчими сусідами. Каменем спотикання стала сьома стаття, яка визначає, що освіта здійснюється державною, тобто українською, мовою.

Звісно, відповідну норму розкритикувала Москва (якій звично підтакує її п’ята колона в Україні) – мовляв, «насильницька українізація» на марші. Проблема, однак, в іншому – закон викликав обурення в країнах, які заведено вважати друзями або, принаймні, партнерами: Польщі, Румунії, Болгарії, Угорщині та Греції.

Однією з найбільш м’яких була реакція офіційної Варшави: польське МЗС пообіцяло «уважно стежити за впровадженням закону і використовувати всі заходи, щоб поляки в Україні могли вчитися рідною мовою», а преса рясніє заголовками про «контраверсійний закон». Водночас істерик, подібних до тієї, що була в Польщі у зв’язку з Волинською трагедією, зараз немає.

Значно гірші справи на румунському напрямку – президент цієї країни Клаус Йоганніс скасував запланований на жовтень візит до Києва, а також заявив про небажаність візиту спікера українського парламенту в Бухарест, підкресливши, що до вирішення «освітньої проблеми» про дружні стосунки говорити не доводиться. Водночас міністр закордонних справ Румунії Андреа Пастирнак заявила про бажання продовжити діалог, щоб отримати «окремий режим для етнічних румун в Україні та зберегти чинну форму освіти румунською мовою».

А ось реакція офіційного Будапешта була безпрецедентно жорсткою.

«Угорщина, перебуваючи в Європейському Союзі, блокуватиме і заборонятиме будь-які кроки, які могли б означати подальший прогрес у процесі європейської інтеграції України в дусі програми Східного партнерства», – йдеться в офіційній заяві зовнішньополітичного відомства цієї країни.

«Ми гарантуємо, що Україна постраждає в майбутньому», – додав від себе прем’єр-міністр Віктор Орбан.

Правда і вигадка

У країнах, які обрушилися з нападками на Україну, практично всі впевнені: новий закон позбавить можливості представників національних меншин, які проживають у нашій країні, здобувати освіту рідною мовою. Це або непорозуміння, або свідоме перекручування фактів.

По-перше, та-таки сьома стаття гарантує право представникам корінних народів і національних меншин на здобуття освіти рідною мовою (поряд з українською) в комунальних закладах дошкільної та початкової середньої освіти (з 1 по 4 клас). Самі школи залишаються українськими, але в них обіцяють створити окремі класи.

По-друге, там само гарантується право на вивчення у школі рідної мови і після закінчення початкової середньої освіти. Зрештою, є можливість вивчення окремих предметів мовами країн ЄС, до яких, безумовно, відносять угорську, румунську і польську мови.

Під час неформальних консультацій вітчизняні чиновники намагалися запевнити угорську сторону в готовності Києва трактувати цю норму максимально широко – допускаючи викладання половини або навіть більшості предметів угорською мовою. На жаль, офіційний Будапешт вирішив цього не чути.

«Привіт, диктатор!»

У принципі, реакція угорського уряду була цілком очікуваною та прогнозованою. Керівний у цій країні з 2010 року режим прем’єр-міністра Віктора Орбана послідовно провадить курс на побудову націоналістичного, напівавторитарного режиму в дусі путінської «керованої демократії».

За роки перебування при владі Орбан пересварився і з Брюсселем, і з Берліном, звинувачуючи Європейський Союз у «диктаті» та «нав’язуванні своєї волі». Хоча при цьому від грошей зі Брюсселя, як і всі подібні персонажі, Віктор Орбан жодного разу не відмовився.

Про репутацію глави угорського уряду красномовно говорить фраза «Привіт, диктатор!», кинута Орбану президентом Єврокомісії Жан-Клодом Юнкером на саміті ЄС. Як це водиться в авторитарних лідерів, прем’єр-міністр Угорщини терпіти не може некомерційні організації та громадських активістів. Причому головне джерело всілякого зла для нього – відомий американський мільярдер-філантроп угорського походження Джордж Сорос. Так, навесні цього року підконтрольний Орбану парламент ухвалив закон, покликаний припинити діяльність відомого на всю Європу Центрально-Європейського університету в Будапешті, заснованого та фінансованого Соросом.

Громадянське суспільство платить фактичному господарю Угорщини тією ж монетою: після ухвалення закону країну сколихнули масові протести. Ще масштабніші демонстрації стрясли Будапешт три роки тому, коли влада спробувала запровадити податок на користування інтернетом.

Зайве говорити, що режим Віктора Орбана вчиняє систематичні нападки на всіх сусідів, на території яких проживає хоча б трохи значуща угорська громада. Час від часу виникають конфлікти офіційного Будапешта з владою Словаччини та Сербії, бо там недостатньо, на думку Орбана і Ко, дбають про права його співвітчизників. А буквально на початку цього місяця Угорщина пригрозила блокувати вступ Румунії до Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) через суперечки про закриття угорської католицької школи в Трансільванії.

Тобто уряд Віктора Орбана частенько застосовує шантаж щодо сусідів – з приводом і без.

Реакція Києва

Тож про майбутні проблеми офіційний Київ мав подумати заздалегідь. Мав, але, як у нас буває практично завжди, не подумав. Не було проведено роз’яснювальну роботу з представниками держав, які могли висловити обурення. А коли вдарив грім, знадобилося цілих сім днів, щоб міністр освіти Лілія Гриневич знайшла час для зустрічі з послами стурбованих держав. А візит міністра в Будапешт заплановано аж на кінець жовтня. Справді, навіщо ж поспішати?

Іще сумнішою видається відсутність якоїсь попередньої роботи з румунською стороною. На відміну від налаштованого на конфлікт Віктора Орбана, офіційний Бухарест завжди підкреслював свою готовність до конструктивного діалогу. Ба більше – протягом останніх років Румунія стала одним із найбільш щирих і послідовних друзів Києва. Щоправда, вже 27 вересня міністр національної освіти Румунії Лівіу Мар’ян Поп сама приїхала до української столиці та зустрілася з Лілією Гриневич. За підсумками зустрічі румунська гостя отримала запевнення, що способи реалізації мовних норм у новому законі уточнять у ще одному законі «Про середню освіту», який уже розробляють.

Водночас у Бухарест прямує делегація українського Міносвіти, покликана роз’яснити румунським депутатам спірні норми.

Якщо ж говорити про офіційну реакцію України на випади Будапешта, то вона була, на жаль, не надто оперативною. Лише до кінця 26 вересня з’явилася заява заступника глави Адміністрації президента Костянтина Єлісєєва, а ще пізніше – твіт глави МЗС Павла Клімкіна. Зате реакція Банкової була доволі жорсткою: Єлісєєв справедливо назвав заяви угорської сторони «істеричними» і пов’язав їх із парламентськими виборами, що відбудуться наступного року, а також з прагненням якось відвернути увагу від нинішніх проблем у відносинах з ЄС. Клімкін висловився значно м’якше, закликавши до конструктивного діалогу.

Що відверто порадувало, то консолідована позиція всіх гілок української влади. Вряди-годи ми виявилися сповненими рішучості захистити національні інтереси. Тим паче норми і вимоги статті 7 Закону відверто м’які та справді не обмежують нічиї інтереси. Навпаки – йдеться про розширення можливостей, оскільки представники національних меншин де-факто здобуватимуть освіту двома мовами: українською та рідною. Це лише надасть їм додаткові переваги.

Ситуація, що склалася на сьогодні в низці регіонів Закарпаття та Буковини, де випускники румунсько- та угорськомовних шкіл деколи взагалі не володіють українською, є ненормальною і веде до формування замкнутих етнічних анклавів. Можливо, стаття 7 закону України «Про освіту» неідеальна. І, цілком ймовірно, вимагає істотної корекції. Але вирішувати це повинні не в Будапешті, Варшаві, чи Бухаресті, а в Києві.

А ось Брюссель вустами представника Єврокомісії Майї Косьянчич і глави представництва ЄС в Україні Хьюга Мінгареллі закликав українську сторону негайно передати закон на оцінку Венеціанської комісії Ради Європи. Що вітчизняні чиновники й зробили – 28 вересня стало відомо, що документ пішов у «Венеціанку». Висновки, за словами Лілії Гриневич, очікуються до кінця осені.

Мовна норма закону про освіту – не вітчизняне ноу-хау, а нормальна світова практика. Тому нам необхідно ввічливо, але послідовно стояти на своєму. Пояснювати свою позицію тим, хто готовий її вислухати. Але не вестися на відвертий шантаж. І розуміти, що доля європрагнень України передовсім залежить від нас із вами. А вже потім – від позиції Берліна, Парижа та Брюсселя. Європейський шлях розвитку нашої країни точно не зможе заблокувати авторитарний лідер, який перетворює власну країну на вигнанця всередині ЄС.

Максим Вікулов