Саміт G20: на українському фронті без істотних змін

Заради неї Дональд Трамп, як і Володимир Путін, пропустив засідання, присвячене клімату. На тому, як це вписується в дипломатичну коректність щодо інших учасників, у Москві не дуже зациклюються, але у Вашингтоні, напевно, Трампу про це нагадають.

Хоча ширяться чутки про великі успіхи на переговорах, але сам перелік порушених тем і дещо різні тлумачення результатів їхніх обговорень свідчать про те, що не все так гладко. Принаймні, міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров і держсекретар США Рекс Тіллерсон висловилися не зовсім подібно.

Сама прес-конференція міністрів після переговорів пройшла незвично. Вони відмовилися разом відповідати на запитання журналістів. Цю місію взяв на себе Лавров, який , звичайно, спробував представити все у вигідному для Росії світлі. Ще один дуже красномовний факт. Зазвичай Трамп після таких переговорів доволі активний у Twitter. але цього разу він промовчав. Навіть якщо це ненадовго, все одно вельми показово.

Дуже багато сказано про те, що вдалося домовитися про перемир’я в Сирії. Начебто до нього долучилися Ізраїль і Йорданія. Але це видається сумнівним, оскільки головні гравці — сирійський президент Башар Асад і його іранські покровителі — абсолютно не зацікавлені в такому перемир’ї. До того ж Ізраїль не зможе завдати удару по колонах сирійських урядових військ або по загонах Хезболли в той момент, коли вважатиме це необхідним.

Навіщо ж тоді стільки галасу навколо якихось домовленостей щодо Сирії? Зокрема через небезпеку для Трампа мати вигляд переможеного на цій зустрічі. Насправді ж він нічим особливо не ризикує. Якщо перемир’я триватиме досить довго, то він запише це собі в актив. Якщо Росія не зможе його забезпечити, що ймовірніше, то він укотре покаже своїм опонентам і всьому світу, що слово Путіна нічого не варте.

Для російського президента зараз найважливіший внутрішньоросійський аспект. Він повинен показати підвідомчому народу, що країна виходить з ізоляції, США визнають її рівноправним партнером у переговорах.

Якщо з Сирією є хоч якісь, нехай і ефемерні, домовленості, то з Україною все зовсім інакше.

Варшавська увертюра

Не випадково Трамп перед Гамбургом заїхав на 16 годин до польської столиці. Завдань у такого візиту було кілька. Зокрема й небезпека від мілітаризації Калінінградської області Росії. Як результат – підписано угоду про постачання американської ракетної зброї Польщі.

Не обійшли увагою й українське питання. Зокрема щодо постачання газу з США: польський президент Анджей Дуда висловився за залучення України до постачання американських енергоресурсів.

«Майбутнє Польщі — роль енергетичного хабу, що постачає природний газ із США до європейських країн», – цілком виразно висловився на спільній із Трампом прес-конференції Дуда.

На його думку, в майбутньому Польща зможе запропонувати Україні альтернативу постачанню газу з Росії.

Очевидне антиросійське спрямування візиту Трампа до Польщі не обійшлося без прямої вказівки на Україну. На тій же прес-конференції американський президент не залишив сумнівів у своїй позиції.

«Ми закликаємо Росію припинити агресивну діяльність в Україні та в інших частинах світу і перестати підтримувати ворожі режими в Сирії та Ірані», – сказав Трамп.

Відповідно, Вашингтон має намір розширювати співпрацю в рамках НАТО «у відповідь на дії і поведінку Росії, що дестабілізує».

У Вашингтоні мають намір відкусити значну частину європейського ринку енергоресурсів і тим самим серйозно послабити можливість використання Москвою газу і нафти як засобу впливу на країни Старого Світу.

У Варшаві превалювали антиросійські настрої напередодні зустрічі президентів Росії та США в Гамбурзі. Трамп намагався підвищити рівень вимог, бо цілком виправдано очікує критики на батьківщині після закінчення зустрічі, незалежно від її результату. Ось чому в польській столиці демонстрували непохитність.

Зазначимо, що у Варшаві, з приводу і навіть за відсутності такого, демонструють не зовсім зрозумілу твердість щодо найближчих партнерів. Час від часу польські консерватори ніби забувають уроки історії власної країни і починають задиратися з сусідами. Достатньо згадати інтерв’ю міністра закордонних справ Вітольда Ващиковського тижневику wSieci, в якому він заявив, що його країна блокуватиме євроінтеграцію України, доки не вирішать історичні питання.

Мабуть, у Варшаві зрозуміли, що, по-перше, перегнули палицю, а по-друге, невчасно, якщо можна так сказати, зробили подібні заяви. І одразу ж стали дезавуювати висловлювання свого головного дипломата.

«Не мають реального підтвердження звинувачення, які лунають на адресу польської влади, нібито про блокування процесу європейської та євроатлантичної інтеграції України, – заявив заступник глави МЗС Польщі Бартош Ціхоцький на зустрічі з головою Світового конгресу українців Євгеном Чолієм у Варшаві. – Це є важливим елементом гібридної війни, яку ведуть проти нашої держави… Факт участі в кампаніях, якими управляють ззовні України і Польщі, повинен викликати рефлексію у відповідних інституціях».

Настільки швидкий відступ Варшави, найімовірніше, пов’язаний із тим, що американський гість нагадав привітним господарям, що не варто скаржитися на агресивність Росії і самим підривати єдність фронту держав, що їй протистоять.

Із таким багажем Трамп відправився до Гамбурга.

Щодо України Трамп на поступки не пішов

На загальну думку, Трамп спочатку опинився у вразливішій позиції, коли погодився на зустріч у форматі 2+2. Він і державний секретар Тіллерсон спробували реалізувати бізнесовий прагматичний підхід на взаємних поступках у пошуках компромісу.

Вони вкотре забули, що політика — це не бізнес. Тут комерційні та фінансові преференції часто ігнорують заради отримання вигод іншого роду. Тут безперечна перевага на боці Путіна та Лаврова.

Щодо української проблеми жодних не те що проривів, а навіть зрушень не було, вони, як укотре виявилося, недосяжні. Путіну не вдалося домогтися двох речей.

Перше. Вашингтон не має наміру діяти цілком самостійно, надаючи ініціативу своїм європейським партнерам – Франції та Німеччині. Звідси і згадка про мінський процес.

У США немає якогось плану щодо українського врегулювання, вони залишають його вироблення на майбутнє, більше покладаючись на досягнення якихось домовленостей по лінії спеціальних представників.

Друге. Москві однозначно показали, що здавати Україну, обмінювати її на Сирію або на щось інше не будуть. Ба більше – залишають за собою повну свободу дій, аж до постачання летальної зброї. В крайньому разі – налагодження її виробництва в Україні за допомогою американських фірм.

Індикатором такої позиції є призначення на посаду спеціального представника з вирішення кризи в Україні Курта Волкера. Річ навіть не в тому, що він був, утім, не дуже довго, послом США при НАТО. Значно важливіше, що він із 2011 року є виконавчим директором міжнародного Інституту лідерства Маккейна при Університеті штату Арізона. Судячи з його минулих висловлювань, він однозначно «яструб» щодо Росії та її агресії проти України. Він неодноразово закликав до більш твердої позиції у підтримці України та надання їй летальної зброї.

Це кадрове призначення, крім того, показує Москві, що американська адміністрація не збирається тиснути на Київ, щоб той погодився якось інкорпорувати сепаратистські утворення на Донбасі в українське політичне тіло.

До того ж Волкер – кар’єрний дипломат, він 23 роки займався питаннями європейської політики за 5 адміністрацій, його точно не проведеш. Іще в 2012 році, під час роботи Братиславського безпекового форуму, він дав інтерв’ю газеті «День», де чітко вказав на небезпеки, що виходять від Росії.

«Найважливіший момент полягає ось у чому: якщо Україна дбає про власний суверенітет і незалежність, то вона повинна затвердити себе як частина європейської структури, – заявив він тоді. – Бо Росія не піклується про суверенітет і незалежність України. Вона хоче домінувати в Україні. Для того щоб зберегти майбутнє України, ви повинні створити сильні інституції, а потім працювати в європейській сім’ї, де кожна країна незалежна, індивідуальна, суверенна. Інакше вона повернеться назад, під домінування Росії».

У липні 2015 року Волкер недвозначно висловився з приводу Мінських угод: «Угоди, підписані в Мінську в лютому, слід називати не мирними домовленостями, а угодами про розподіл України, нав’язані Києву Німеччиною, Росією і Францією. Зараз дотримання цього розподілу країни відстежується міжнародним співтовариством за допомогою ОБСЄ. Мінські угоди – не рішення, а проблема, оскільки фактично вони надають легітимності російському вторгненню в Україну».

Той факт, що держсекретар Тіллерсон у Києві розповів про зміст переговорів у Гамбурзі та представив Волкера Порошенку, свідчить про те, що спроби Москви вирішити українську проблему за спиною Києва вкотре не пройшли. Це серйозна невдача Путіна в Гамбурзі.

Як наслідок – цілковите гальмування «нормандського формату».

Зустріч канцлера ФРН Ангели Меркель і президентів Росії та Франції Володимира Путіна та Еммануеля Макрона щодо ситуації на сході України на полях саміту G20 завершилася без конкретних результатів.

Лідери трьох країн погодилися з необхідністю проведення чергової телефонної розмови в «нормандському форматі». Президент Франції Макрон заявив після зустрічі з Меркель і Путіним: «Ми провели хорошу розмову, але процес триває».

Іще один результат переговорів у Гамбурзі: у Трампа і Тіллерсона виникла ілюзія, що з Путіним можна мати справу. Це тимчасово. Врегулювання в Сирії не буде – постараються Дамаск і Тегеран, з Донбасу Росія йти не збирається, жодної спільної боротьби з тероризмом також не вийде.

Що ж вийшло? Відповідь скоро отримаємо.

Юрій Райхель