Від «Ініціативи трьох морів» до G-20: чого чекати Україні

Від «Міжмор’я» до «Тримор’я»: де загубилася Україна

У серпні минулого року в хорватському Дубровнику відбувся перший саміт регіональної східноєвропейської «Ініціативи трьох морів», неформально – «Тримор’я».

Ініційована Польщею та Хорватією, ідея «Тримор’я» була покликана посилити кооперацію між країнами Східної Європи і виробити спільний підхід до вирішення проблем, спільних для всього регіону. В 2016 році офіційний Київ також запросили на саміт. Проте з якоїсь невідомої причини президент Порошенко не вважав за потрібне поїхати до Дубровника.

Слід розуміти, що сама ідея «Тримор’я» істотно відрізняється від вельми популярної ще з 30-х років минулого століття і до останнього часу концепції «Міжмор’я» (Intermarium), авторство якої приписують лідеру міжвоєнної Польщі Юзефу Пілсудському і видатному польському інтелектуалу Єжи Ґедройцю. «Міжмор’я» спочатку замислювали як геополітичний проект і оборонний союз, покликаний гарантувати безпеку своїх учасників і стримувати агресивні наміри більших сусідів – Росії на сході та (можливо) Німеччини на заході. Передбачалося, що учасниками такого союзу (або навіть конфедерації) будуть країни, об’єднані наявністю спільного супротивника, які мають схожі зовнішньополітичні пріоритети: Україна, Польща, країни Балтії, Молдова (можливо, також – Румунія, Болгарія, Швеція). Коротше, йшлося про фактичну реставрацію старої доброї Речі Посполитої з поправкою на реалії XX століття.

«Тримор’я» – ініціатива, спрямована передовсім на розвиток інфраструктурних проектів. Причому в рамках ЄС і за гроші ЄС. Ця ініціатива допускає певну геополітичну аморфність і навіть різновекторність. Так, серед її учасників є, наприклад, Австрія, політичні установки якої вельми далекі від установок Польщі, країн Балтії чи навіть Угорщини.

Найважливішою подією саміту «Тримор’я» (який спочатку планували провести в польському Вроцлаві, проте потім перенесли до Варшави) цього року стала участь президента США Дональда Трампа. Що викликала, до речі, неабиякий переполох у головних європейських столицях: на тлі напруги між Вашингтоном з одного боку та Брюсселем, Берліном і Парижем із другого; на тлі практично відкритого конфлікту між франко-німецьким тандемом, що відстоює ліберальні цінності, та веденими консервативними націонал-популістами Польщею та Угорщиною виникли побоювання формування антиєвропейської групи країн усередині ЄС під парасолькою Вашингтона. Щось схоже мало місце за правління 43-го господаря Білого дому Джорджа Буша-молодшого. Тоді Вашингтон намагався реалізувати ідею керівника Пентагону Дональда Рамсфельда про поділ країн ЄС на «стару» (західну) і «нову» (проамериканську) Європу.

Цього разу Петро Олексійович був сповнений рішучості відвідати саміт. Особливо після інформації про те, що до Варшави їде Трамп, – адже в українського лідера з’являлася унікальна можливість іще раз поговорити з американським президентом безпосередньо перед зустріччю з Володимиром Путіним. Проте українську сторону туди так і не запросили. Офіційна причина в тому, що ініціатива покликана об’єднати лише учасників Європейського Союзу. Проте була можливість запросити українського лідера не як учасника, а як гостя – зрештою, Дональд Трамп теж очолює країну, що не входить до ЄС. Однак з якихось причин господарі саміту воліли викреслити Украину.

Очевидно, наступного разу українському керівництву доведеться бути більш обачнішим і прозорливим. І знаходити час відвідувати заходи (тим паче настановні) будь-яких ініціатив, які можуть бути потенційно цікавими нашій країні. По-перше, якщо б президент України (або хоча б глава МЗС) відвідав Дубровник рік тому, навряд чи організатори зважилися б не запросити представників нашої країни цього року до Варшави. По-друге, активна участь Києва в інавгураційному саміті, можливо, дозволила б інакше сформулювати саму концепцію «Ініціативи трьох морів». І переконати інших учасників об’єднання в користі нашої країни для загальної справи.

Із другого боку, відсутність України на саміті Тримор’я має й вагомий плюс. Як ми вже говорили, ініціатива не на жарт схвилювала лідерів «старої» Європи. За умови поділу євроатлантичного світу на два умовних табори – європейський і «трампівський» – появу президента України на подібному заході могли б неправильно інтерпретувати лідери країн, які на сьогодні найбільше сприяють нашій країні: Ангела Меркель та Еммануель Макрон, з яким у Петра Олексійовича склалися дуже хороші відносини.

Гарантії НАТО, скраплений газ та Трамп у мантії Рейгана

Що ж до безпосередньо саміту, то він пройшов для Дональда Трампа доволі плідно. По-перше, міністерства оборони Сполучених Штатів і Польщі підписали угоду про постачання Варшаві американських зенітно-ракетних комплексів Patriot останньої модифікації. Глава оборонного відомства Польщі Антоні Мацеревич особливо наголосив, що нова зброя покликана нейтралізувати загрозу від російських «Іскандерів».

Іще важливіше – лідери США та Польщі досягли рамкової домовленості про майбутні постачання американського скрапленого газу, можливість яких протестовано 8 червня – саме тоді до Польщі прибув перший супертанкер із паливом.

«Ми можемо укласти контракт хоч протягом наступних 15 хвилин», – заявив Дональд Трамп.

На що глава Польщі Анджей Дуда відповів, що його країна може стати хабом для постачання американського скрапленого газу до інших країн.

Окрім того, Дональд Трамп підтвердив – і цього разу гранично чітко – відданість Сполучених Штатів своїм зобов’язанням у рамках НАТО.

«США не лише на словах, а й діями продемонстрували, що ми твердо стоїмо за статтею 5 – зобов’язанням взаємного захисту, – запевнив глава Білого дому. – Америка готова гарантувати безпеку в Центральній і Східній Європі».

«Ми закликаємо Росію припинити дестабілізацію України та інших країн, – також заявив Трамп під час півгодинного виступу на площі Красиньских у Варшаві. – А також припинити підтримку ворожих режимів у Сирії та Ірані. Американці, поляки, інші народи Європи цінують свободу і суверенітет».

Ризикнемо припустити, що виступ Дональда Трампа планували як такий собі ремейк знаменитої промови Рональда Рейгана в Берліні 12 червня 1987 року – там, де 40-й президент палко закликав останнього генсека СРСР «зламати» Берлінську стіну. Якщо так, то промова Трампа, зрозуміло, була слабенькою. Та й бракувало їй якоїсь цілісності – там було перемішано абсолютно все.

Гамбурзький рахунок: що може змінити зустріч Трампа з Путіним

7 липня в німецькому Гамбурзі відкривають саміт лідерів двадцяти найбільших економік планети – G-20. Він стартує в ситуації небувалої фрагментації глобальної політики і наростання протиріч між ключовими гравцями.

Відносини Вашингтона з Брюсселем погіршилися через Паризьку кліматичну угоду, різні підходи до проблем міграції і забезпечення безпеки. Відносини між США і Китаєм переживають злети і падіння, каменем спотикання в яких є прагнення Пекіна встановити одноосібний контроль над Південно-Китайським морем, різне розуміння терміна «свобода торгівлі» та ситуація навколо КНДР. Та й взагалі – дві супердержави приречені на глобальне суперництво скрізь, особливо в акваторіях західної частини Тихого океану. Північна Корея, що пускає ракети куди не треба, взагалі окрема тема у світовому порядку денному. Протягом останніх тижнів істотно загострилася ситуація в Перській затоці, через що G-20 цього разу стане G-19 – монарх Саудівської Аравії на саміт не приїде.

Знаковість події ще й у тому, що на її полях Дональд Трамп уперше зустрінеться з Володимиром Путіним. Відомо, що зустріч пройде в «сидячому» форматі, два лідери обговорять, серед іншого, Сирію й Україну. Численні американські експерти побоюються, що Путін, який має репутацію сильного парламентера і вправного маніпулятора, може елементарно обдурити Трампа. Щоб цього не сталося, держсекретар Рекс Тіллерсон, голова Пентагону Джеймс Меттіс і радник із нацбезпеки Герберт Макмастер посилено готували свого шефа до майбутньої зустрічі. Окремо від них авторитетні аналітичні центри розробляють рекомендації, як глава Білого дому має поводитися з Путіним. Те саме робить і господиня саміту Ангела Меркель – на попередній зустрічі з Дональдом Трампом вона обговорила ключові проблеми, зокрема й питання реалізації Мінських угод. Та й попереднє спілкування з лідерами країн Східної Європи не могло особливо схилити президента США до сентиментів на адресу Москви.

Утім, імовірність якихось пакетних домовленостей керівників США і Росії вкрай низька – на російському напрямку Дональд Трамп не має свободи маневру від слова «зовсім». Вимушений постійно виправдовуватися і доводити, що він – не агент Кремля, господар Білого дому навряд чи зможе (навіть якщо захоче) піти назустріч побажанням Москви хоча б у чомусь. А якщо і пообіцяє, то навряд чи за нинішньої ситуації зможе імплементувати обіцяне: зневірившись донести до президента прописні істини, Конгрес останнім часом фактично перебирає на себе функції визначення зовнішньої політики на російському напрямку.

Що ж до майбутньої зустрічі на полях саміту керівників Німеччини, Франції та РФ, то тут можна бути спокійним – день тому Ангела Меркель під час телефонної розмови з Петром Порошенком запевнила главу української держави, що під час зустрічі з Путіним нічого щодо України без України не вирішуватимуть. Не кажучи про «особливі взаємини», що склалися між Еммануелем Макроном і Володимиром Путіним – лідери, наскільки можна судити, один одного терпіти не можуть. Утім, жодного прориву від спілкування в такому схожому на нормандський форматі очікувати також не доводиться – з тієї ж причини.

Максим Вікулов