Молдовський зв’язковий: чому втік колишній президент Придністров’я

У Києві нарешті усвідомили необхідність спільних із Кишиневом дій щодо посилення прикордонного контролю на придністровській ділянці українсько-молдовського кордону. Навіть сама загроза спільних українських і молдовських прикордонних постів викликала буквально напад паніки як у Тирасполі, так і в Москві. Очевидно, що там до останньої хвилини не вірили в можливість таких дій, передовсім із боку України.

Результати не забарилися. Ситуація в сепаратистському регіоні почала катастрофічно погіршуватися. При цьому Москва поводилась, на погляд тираспольської влади, якось не надто дружньо. Виникло навіть певне непорозуміння. З лівого берега Дністра дуже обережно, але досить наполегливо стали натякати московським можновладцям, що негоже кидати напризволяще начебто проросійський регіон. Проте все значно складніше.

Із грошима проблеми

Економічна ситуація в Придністров’ї погіршується щодня. І річ не лише в тому, що тепер через кордон пропускають придністровські товари лише у разі їхнього оформлення юридичними особами, зареєстрованими в Молдові. Тепер вони там повинні платити податки і відповідні митні збори. Зменшилася загальна маса грошей, що циркулюють у Придністров’ї, і знизилися валютні надходження за експортовані товари. Адже тепер суб’єкти підприємницької діяльності з лівого берега Дністра фактично повинні двічі платити податки: до молдовської казни і придністровської. По-перше, це мало кому сподобається, а по-друге, використовуватимуть схеми відходу від такого оподаткування. Через посилення прикордонного та митного контролю можливість схем на молдовському боці дещо зменшилася, залишилося йти в тінь у Придністров’ї. Ось і стало там менше грошей.

Як наслідок – почалася девальвація. Курс долара виріс до 15 місцевих рублів. Причини цього президент Вадим Красносельський пояснив у ефірі “Першого придністровського каналу”: «Зараз звучатимуть певні звинувачення, що кандидат Красносельський обіцяв курс 11,3. Так, звісно, воно і було, я абсолютно не лукавлю. Справді, я реально поділяв саме ту думку, щоб залишитися в коридорі 11-11,3 рубля за 1 долар США, але, коли минули вибори і ми нарешті отримали доступ до інформації тієї секретної… ми зрозуміли, що все гірше, ніж ми навіть припускали».

Як сказав президент, у Придністровському банку від’ємне сальдо — мінус $40 млн. Окрім того, проведено емісію 923 млн придністровських рублів. Ці гроші перевели у валюту і вивели за кордон.

Додамо до цього дефіцит валюти. Обміняти її в банках практично не можна або дуже складно. Усе це свідчить про те, що девальвація – лише початок, надалі місцевий рубль слабшатиме не лише щодо долара чи євро, а й щодо молдовського лея та української гривні.

Як наслідок – почалося зростання цін. У тому ж виступі в ефірі “Першого придністровського каналу” президент заявив, що доручив відповідним службам перевірити сплеск цін та забезпечити захист соціально незахищених верств населення. Проблема в тому, що адміністративне регулювання цін завжди призводить до дефіциту товарів і послуг. І це не вирішує, а лише посилює проблеми.

Складністю для придністровської влади є і на перший погляд незрозуміла позиція Москви. Там уже тривалий час досить скупо і з неприхованим небажанням реагують на відчайдушні заклики з Тирасполя зглянутися і допомогти матеріально. Звісно, грошима.

Загалом, московські дії повинні викликати у Придністров’ї принаймні тривогу. Очевидним є певне зміщення центру ваги кремлівських преференцій. Москва розпочала гру з президентом Молдови Ігорем Додоном, який намагається провадити проросійський курс, незважаючи на обмеженість своїх повноважень. Сенс абсолютно очевидний. Через півтора року в Молдові відбудуться парламентські вибори, а російська політика орієнтована на перемогу Соціалістичної партії та отримання останньою абсолютної більшості в парламенті. Це дозволить змінити конституцію і перетворити Молдову на президентську республіку. Якщо у Кишиневі провадитимуть проросійський курс, то потреба в Придністров’ї істотно знижується. Ба більше – успіхи, навіть незначні, Додона з реінтеграції повинні подарувати йому і його партії додаткову популярність та сприяти перемозі на виборах.

Наскільки реальні такі плани, сказати важко. Опитування показують, що Додон має певну підтримку, але найближчим часом його політичні опоненти теж не сидітимуть склавши руки і спробують знизити його електоральний потенціал.

У всякому разі, Придністров’я точно не в фаворі у Кремля. Тим паче що там стали виявляти певну самостійність і навіть не завжди виконувати наполегливі побажання з берегів Москви-ріки.

У певному сенсі справа колишнього президента Придністров’я Євгена Шевчука може слугувати ілюстрацією не лише того, що відбувається на Дністрі, але якимось орієнтиром для чинних політиків у країнах СНД і в Росії.

Втеча колишнього

Попереднього президента Придністров’я Євгена Шевчука звинуватили в корупції за доповіддю в парламенті генерального прокурора Анатолія Гурецького. Парламентарі 35 голосами з 43 позбавили Шевчука недоторканності. Колишній президент не став чекати арешту і втік із країни. За одними даними, він перетнув Дністер на човні. Сам він у Facebook написав, що перетнув кордон на таксі. Врешті-решт, спосіб втечі не настільки важливий. Значно важливіші дві інших обставини.

Перша. Хоча і йдеться про корупційні справи, але жодного стосунку до боротьби з корупцією це не має. Придністров’я залишається повністю корумпованою територією, якою правлять клани. І так буде в осяжній перспективі.

Друга. Шевчук переїхав від переслідувань не кудись в Європу чи в Росію, а в Молдову, проти якої виступав і до відокремлення від якої постійно закликав та в цьому напрямку діяв на посаді голови сепаратистського регіону. Це наочно демонструє всю штучність придністровського сепаратизму, який підживлюється з Москви. Жодних серйозних суперечностей у Тирасполя з Кишиневом немає, проблеми можна вирішити.

Звичайно, в корумпованості Шевчука немає підстав сумніватися. Не доводиться сумніватися і в тому, що нинішні правителі Придністров’я корумповані не менше, а до справжньої боротьби з корупцією п’ять кримінальних справ, порушених проти Шевчука, не мають жодного стосунку. Все це піар і пропагандистські маніпуляції.

Нинішній придністровській владі потрібно знайти цапа-відбувайла, на якого можна повісити всіх собак за катастрофічну ситуацію в економіці та фінансах. Колишній президент для цього дуже підходить. Народу пояснять, що через нього всі біди: інфляція, девальвація, складнощі з виплатою пенсій та їхнім низьким рівнем.

Третя важлива обставина. Гоніння проти колишніх залишається улюбленим заняттям тих, хто в той чи інший спосіб отримав владу. Колишніх виганяють із хлібних місць, ставлять на них своїх перевірених людей.

Четверта і не менш важлива. Кримінальне переслідування має залякати всіх супротивників нинішніх і тих, хто такими стануть найближчим часом.

Відзначимо ще один факт. Незважаючи на гучні дії і звинувачення з високих трибун, конкретики дуже мало. Можна очікувати, що, залежно від сформованих у відносинах із Москвою обставин, справа або затухатиме, або знову спливатиме. Сам Шевчук утік недалеко ще й тому, що сподівається на швидке повернення і вважає свою політичну кар’єру в Придністров’ї незакінченою.

Мабуть, положення тираспольських правителів настільки важке, що вони вирішили знехтувати московськими побажаннями. З Кремля наполегливо рекомендували не порушувати жодних справ проти Шевчука і залишити його в спокої. Такі побажання, що цілком можна прирівняти до вимог, у Придністров’ї проігнорували. Справи порушили, позбавили недоторканності, але дозволили втекти. Важко припустити, що якби Шевчука справді вирішили притягти до відповідальності, йому дозволили б перетнути Дністер чи на човні, чи на таксі.

У Тирасполі цілком розуміють, що означає зневага, а тим паче невиконання московських побажань=вимог. Якщо зважилися на таке, то було багато підстав.

Є в цьому і певний шантаж Москви. Загравання Кремля з Додоном зустріли на лівому березі Дністра з сильним роздратуванням. Усі пропозиції молдовського президента зі зближення зустрічають у багнети. Тим самим Кремлю дають зрозуміти, що жодної реінтеграції Тирасполь не допустить, а занадто сильний тиск на нього змусить шукати інших покровителів. Не випадково там знову звучать розмови про можливе приєднання до України, як це було в 1920-30 рр. і до 1940 року.

Інше питання, чи потрібен Києву цей дар данайців, але в цій пропагандистській пробній кулі частково реалізовується дрібний шантаж Москви. Мало вам проблем на Донбасі та в Сирії, то ви ще створюєте складнощі в такому перевіреному проросійському регіоні.

У російської влади зі справою Шевчука виникли більш загальні проблеми. Йдеться про долю колишніх, переважно проросійських, правителів у країнах СНД. Якщо їх після відходу від влади завжди переслідуватимуть, то це може в майбутньому виявитися поганим прикладом у ставленні до російських політиків.

Що ж буде з колишніми російськими діячами, якщо нова влада почне щодо них розслідування – корупційні чи якісь інші. Адже принцип «те, що ви на волі – не ваша заслуга, а наше недопрацювання» залишається дієвим. Шевчук Москву цікавить в останню чергу, а от негативний приклад його долі може виявитися дуже заразливим. І куди діватися колишнім російським політикам? До Європи й Америки багато з них уже не в’їзні, а інші мають усі шанси поповнити ці чорні списки. Тікати нікуди. Мінськ, може, візьме, але бацько Лукашенко також не вік при владі буде, а після нього багато чого може змінитися.

Ось і виходить, що випадок із Шевчуком, як сказав поет, іншим наука. Багато хто в Москві починає серйозно замислюватися про своє найближче майбутнє. Як не дивно, досить велика кількість людей із московських коридорів влади серйозно замислюються про Київ. Поки для цього ще є можливість.

Юрій Райхель