Буря в Затоці: арабський світ готується до вибуху

Передумови конфлікту та його початок

Politeka вже описувала причини кризи в Перській затоці, що перейшла у гостру фазу 5 червня цього року. Ключова – претензії Катару на роль лідера в арабо-ісламському світі. Геополітична гра катарської столиці Дохи, яку переважно ведуть проти королівства Саудівська Аравія, викликала неабияке роздратування офіційного Ер-Ріяда. Монархи Саудівської Аравії, які в 1960-х рр. були суперниками за вплив у арабському світі з насерівським Єгиптом, сьогодні бачать себе в ролі гегемонів усього арабомовного простору й очевидно не готові були вічно терпіти витівки крихітного, нехай і казково багатого, емірату.

Артикулюючи свої інтереси у всіх ключових арабських державах, Ер-Ріяд і Доха робили ставки на різні, часто ворожі одна одній, партії. Причому обидві монархії не соромилися фінансувати відвертих екстремістів, зокрема різні угруповання «Аль-Каїди».

Цікаво, що Саудівська Аравія, вкрай консервативна (м’яко кажучи) релігійна теократія, часто підтримує цілком світські та навіть прозахідні режими. А ось Катар, що декларує відкритість, чиїми візитними картками давно стали п’ятизіркові готелі та хмарочоси з офісами західних компаній, телеканал Al Jazeera, що працює за західними ліберальними стандартами, найкраща у світі авіакомпанія Qatar Airways і стадіони, що зводять до Чемпіонату світу з футболу, практично завжди вважав за краще залучати радикальних ісламістів із неоднозначною репутацією.

В Єгипті емірат усіма силами: медійними, фінансовими й організаційними – підтримував повалення влади президента Хосні Мубарака, а потім – прихід до влади радикальної організації «Брати-мусульмани» на чолі з Мухаммедом Мурсі. Після повалення президента-ісламіста єгипетськими військовими та початку репресій проти «Братів-мусульман», Катар залишився їхнім надійним покровителем і спонсором, тоді як Саудівська Аравія та Об’єднані Арабські Емірати підтримали світські сили на чолі з фельдмаршалом Абдул-Фаттахом Ас-Сісі.

Інший приклад. Під час громадянської війни в Лівії, що триває, Ер-Ріяд, Абу-Дабі та Каїр зробили ставку на світську Палату представників Лівії та Національну армію воєначальника Муаммара Каддафі фельдмаршала Халіфа Хафтара. Вони контролюють схід країни і ведуть наступ на угруповання радикальних ісламістів у рамках операції «Гідність Лівії». Причому підтримку їм надають вагому – не лише постачанням  грошей і зброї, а й підтримкою частин Хафтара єгипетськими ВПС із повітря. А ось Доха стала на бік цих самих радикальних ісламістів, які встановили жорсткий релігійний режим у місті Місурата (докладніше про нюанси громадянської війни в Лівії ми писали тут).

Там, де саудити і катарці підтримували формально одну сторону – наприклад у Сирії, де вони допомагають так званій помірній опозиції – все одно йдеться про спонсорування різних фракцій останньої. У підсумку сирійська опозиція перетворилася на вибухонебезпечний котел, готовий вибухнути будь-якої секунди.

Часткова підтримка Дохою екстремістів з «Ісламської держави» (принаймні деяких її фракцій) – так само ні для кого не секрет. Але мало хто пам’ятає, що телеканал Al Jazeera ще буквально три роки тому подавав інформацію про ІДІЛ не те що компліментарно, а, скажімо так, надто нейтрально. Так, коли в червні 2014 року ІДІЛ захопила Мосул в іракській провінції Нанівія, який нині звільняють із такими втратами, сайт Al Jazeera ряснів заголовками на кшталт: «Повстанці встановили контроль над іракською Нанівією». Al Jazeera називала екстремістів «повстанцями» аж до 2015 року, коли говорити так стало непристойно.

Не пробачили в королівському будинку Саудів свавільному емірату й власну гру з «ворогом народу» (тобто Ер-Ріяда) – Іраном, а також надмірно тісні зв’язки з Анкарою та  декларування хороших відносин з Ізраїлем.

5 червня Саудівська Аравія, ОАЕ, Бахрейн і Єгипет викинули Катар зі складу коаліції, що воює в Ємені проти хуситів на боці сунітського уряду, і розірвали з Дохою дипломатичні відносини, звинувативши останню в «провокації нестабільності в регіоні». Проти емірату запровадили морську і сухопутну блокаду, повітряний простір країн Затоки перекрили для літаків, що летять у Доху і з неї. Катарських громадян спішно депортували з країн просаудівської коаліції, офіси Al Jazeera та інших катарських телеканалів закрили, а мовлення заборонили. Міністр оборони Саудівської Аравії, як це і заведено на Близькому Сході, став брязкати зброєю, заявивши: «Ми можемо знищити Катар за кілька днів». ЗМІ Об’єднаних Арабських Еміратів почали розганяти тему можливої зміни влади в Катарі – мовляв, у Анкарі з опозиціонерів уже формується «Уряд національного порятунку» у вигнанні.

На підтримку Катару, як і слід було очікувати, виступили Іран і Туреччина. Союз із останньою, до речі, має ще й ідеологічний вимір – Реджеп Ердоган вийшов із середовища, пов’язаного з «Братами-мусульманами». Саме Анкара виступила гарантом безпеки опального емірату, заявивши про намір надіслати туди власні війська.

Сирійське відлуння катарської кризи

Конфлікт між великими регіональними гравцями моментально відгукнувся, багаторазово посилившись, на кривавому полі Близького Сходу – в Сирії.

Як зазначено вище, і Королівство Саудівська Аравія, і Об’єднані Арабські Емірати, і Туреччина, що виступають за повалення режиму Башара Асада, зробили ставку на тих, кого в західних ЗМІ звикли називати «об’єднаною сирійською опозицією». При цьому слово «об’єднана» там очевидно зайве, оскільки низка повстанських угруповань (переважно радикального ісламістського спрямування) не мають ні структури, ні спільного командування, ні загальної логістики. Координація між такими угрупованнями досить умовна або відсутня взагалі, вони орієнтуються на абсолютно різні зовнішні центри впливу. По суті, все, що об’єднує такі загони – взаємна антипатія до центральної влади в Дамаску і наявність спільного ворога. Розлад у столицях Перської затоки призвів до того, що орієнтовані на різних патронів збройні групи почали просто воювати одна з одною.

У контрольованому турками та їхніми союзниками місті Аль-Баб (північний схід провінції Алеппо) спалахнули бої між фінансованим Катаром угрупованням «Дивізія Абу Хамзи», «1-ою Дивізією Вільної сирійської армії», яку фінансує Туреччина, та угрупованням «Файлак Аш-Шям», яке перебуває на утриманні ОАЕ, внаслідок чого 16 бойовиків було убито і 15 поранено.

У провінції Ідліб бійці коаліції «Тахрір Аш-Шям», що фінансується Саудівською Аравією, ОАЕ, Катаром і Туреччиною, атакували штаб-квартиру фінансованих Катаром і Туреччиною ісламістів із «13-ої Дивізії». Кількох керівників угруповання  публічно стратили в місті Маарет Ан-Нуман. Інших – заарештували і кинули до ідлібської в’язниці. Одного з лідерів коаліції «Тахрір Аш-Шям» саудівського проповідника Абдаллу Аль-Мухайсані (який виступив  на захист Катару) було поранено в спробах примирити сторони конфлікту.

У провінції Дераа спалахнули сутички між повстанцями з прокатарської «Дивізії Абу Хамзи», підтримуваної урядом Йорданії «Революційної армії» і фінансованої Ер-Ріядом і Амманом групою «Шабаб Ас-Сунна». Усі вони входять до антиасадівської коаліції «Південний фронт», яка за останній час істотно розгубила свій вплив у регіоні. На цьому тлі посилилися позиції афілійованої з «Аль-Каїдою» коаліції «Тахрір Аш-Шям». На тлі міжусобних боїв сирійська армія тут почала наступ.

У регіоні Східна Гута під Дамаском активізувалися зіткнення між коаліцією «Армія Ісламу», що на утриманні Саудівської Аравії, ОАЕ і Туреччини, підтримуваним Дохою і Анкарою рухом «Ахрар Аш-Шям», уже згадуваною коаліцією «Тахрір Аш-Шям» (Саудівська Аравія, ОАЕ, Катар) та прокатарською групою «Файлак Ар-Рахман». Унаслідок міжусобних боїв убито вже понад 40 повстанців.

Скориставшись такою суперечкою в середовищі «об’єднаної» опозиції, сили Башара Асада спільно з підрозділами іранського Корпусу вартових ісламської революції та за російської підтримки з повітря почали масштабний наступ у провінції Дераа на позиції «Південного фронту» і «Тахрір Аш-Шям», а також – у регіоні Східна Гута, де вони змогли взяти під контроль місто Хауш Ад-Давахіра і перекрити комунікації між східною і західною частинами Гути.

Окрім того, вивільнені сили дозволили сирійським урядовим військам і їхнім іноземним патронам почати наступ на позиції екстремістів з «Ісламської держави» в провінції Ракка і Дейр-аз-Зор та досягти там низки важливих успіхів, встановивши контроль як мінімум над 14 населеними пунктами і нафтогазовими родовищами поруч. Очевидно, хтось не може змиритися з думкою, що всі лаври переможців ісламістів дістануться підтримуваним американцями курдам.

У регіоні Аль-Кунейтра вздовж кордону з контрольованими Ізраїлем Голанськими висотами асадівські війська почали розвивати наступ на позиції місцевих повстанців. Але де там – втрутилися ізраїльтяни: авіація ЦАХАЛ завдала низку повітряних ударів по позиціях асадитів, знищивши як мінімум 2 танки і не менше ніж 13 сирійських військових, що дозволило повстанцям відновити статус-кво.

Розвиток кризи

Від сирійських перипетій – до наших, аравійсько-катарських, історій. Доречно зауважити, що між ЗМІ Катару і просаудівської коаліції триває справжня війна компроматів. Тоді як медіа Саудівської Аравії, ОАЕ etc показують викривальні сюжети про зв’язки Дохи з терористами всіх мастей, Al Jazeera презентувала матеріал про секретні в’язниці Об’єднаних Арабських Еміратів, які нібито є в південному Ємені та в яких убивають і катують ув’язнених – переважно шиїтів із руху «Ансарулла», зрадників з єменської армії та терористів місцевої «Аль-Каїди».

21 червня в королівстві нафти і піску сталося те, що можна назвати тихим державним переворотом. Чинний монарх 81-річний Салман ібн Абдул-Азіз Аль Сауд змінив принцип престолонаслідування, позбавивши всіх посад і, головне, титулу кронпринца (спадкоємця) свого племінника Мухаммеда бен Наїфа. Відтепер кронпринцем призначено 31-річного сина короля Мухаммеда бен Сальмана. Новина стала шоком для всієї королівської родини Саудів, що налічує майже 10 тисяч принців. Усі ці роки вони вибудовували відносини з прицілом на те, що на престол зійде саме бен Наїф. Новий спадкоємець уже встиг зіпсувати відносини з більшістю представників політичної еліти своєї країни, прибрати до своїх рук нафтову сферу, армію (наразі він – міністр оборони) та зовнішню політику. Саме бен Сальмана вважають архітектором війни в Ємені, кризи навколо Катару й агресивної політики щодо Ірану. Та й взагалі, новий кронпринц має славу людину вельми агресивної і вкрай релігійної.

23 червня Саудівська Аравія та ОАЕ висунули Катару ультиматум із 13 пунктів, виконання яких є умовою нормалізації відносин. Фактично йдеться про те, що Катар повинен відмовитися від самостійної зовнішньої політики, повернувшись під «загальноарабські» прапори Ер-Ріяда. Зокрема, Катар повинен розірвати всі відносини з Іраном, закрити військову базу Туреччини, закрити (!) телеканал Al Jazeera, припинити фінансування інших телеканалів: Al-Arabi 21, New Arab, Rasd, Al-Sharq та ін. (вважають, що потім телеканали фінансуватимуть Ер-Ріяд, тобто йдеться про банальний «віджим»). Окремо йдеться про те, що Катар припиняє підтримку і фінансування всіх радикальних ісламістських груп: «Братів-мусульман», «Ісламської держави», «Тахрір Аш-Шям», «Хезболли», «Хамасу» та інших. Емірат має видати країнам Перської затоки всіх екстремістів, які ховаються на його території, заморозити їхні рахунки й активи. Катар має припинити втручання у внутрішні справи країн, які запровадили блокаду (передовсім йдеться про Саудівську Аравію та Єгипет). Окрім того, Доха повинна повернутися до лона веденого Ер-Ріядом військового альянсу і заплатити компенсацію країнам, постраждалим від політики Катару протягом останніх років – фактично йдеться про виплату контрибуції.

Вимоги слід виконати протягом десяти днів, а потім Катар повинен щомісяця протягом десяти років (!) звітувати про виконання зазначених умов.

Загалом – цілковита відмова від державного суверенітету і формене знущання. На кшталт того, що від України вимагає Росія. Практично відразу ж, не чекаючи закінчення відведеного 10-денного терміну, Доха назвала висунуті вимоги «нереалістичними». У цьому її прогнозовано підтримали Анкара і Тегеран. А через десять днів міністр закордонних справ емірату ще раз наголосив, що Катар не має наміру виконувати жодну з 13-ти вимог. У відповідь просаудівська коаліція погодилася з пропозицією Кувейту (який від початку кризи намагається відігравати роль миротворця) подовжити ультиматум іще на 48 годин.

Зараз ситуація зайшла в глухий кут, при цьому жодна зі сторін не може поступитися, не втративши обличчя. Усе вказує на те, що таке протистояння може затягнутися на невизначений час. Водночас не варто забувати, що амбіції гравців надзвичайно роздуті, ставки непомірно високі, а напруга зашкалює.

«Подібно до Європи в 1914-му, регіон на межі конфлікту», – стверджує Іяд аль-Багдаді, експерт норвезького аналітичного центру «Чівіта». І одного необережного руху достатньо, щоб нафтова бочка планети перетворилася на порохову.

Максим Вікулов