Сирійський вузол: чому союзники Росії не хочуть воювати

Останні зведення військових дій свідчать про те, що Ізраїль частіше атакує війська сирійської урядової армії. Фактично він діє в інтересах антиасадівської опозиції і, зокрема, угруповання «Магавір аль-Таври», яке розміщує свої табори в Йорданії та яке підтримують США. Вже очевидно, що спроби проіранської Хезболли та сирійської армії розсічними ударами відтіснити підрозділи угруповання «Магавір аль-Таври» від західного берега річки Євфрат зустріли протидію як авіації США, так і тепер ВПС Ізраїлю.

Останні двома ударами знищили велику кількість живої сили і техніки військ Асада, Хезболли і шиїтської міліції. Раніше ізраїльська військова авіація завдавала ударів по складах зброї і базах сил Асада і Хезболли або по колонах під час переміщення військової техніки, найчастіше ракет і установок їхнього запуску. Цього разу все було інакше. Антиасадівські сили почали наступ з околиць Ель-Кунейтри, ізраїльська армія забезпечували їх розвідданими, запускала безпілотники, а потім і авіаційне прикриття. Формально ударів завдавали у відповідь на обстріл Голанських висот снарядами з сирійської сторони. Вже очевидно, що це лише привід. Ізраїль непокоїть можливий вихід Хезболли на кордон поблизу Голанських висот, тому роблять усе, щоб цього не сталося.

У цій досить складній ситуації Туреччина заявила про проведення військової операції проти курдського анклаву Афрін. Якщо вона почнеться, то, по-перше, різко загостриться ситуація на північному заході Сирії, оскільки курди не мають наміру легко віддавати свої території. По-друге, зупиниться курдський наступ на Ракку, боротьба з ІДІЛ може затягнутися. Курди займатимуться віддзеркаленням турецьких атак і перемістять туди свої основні сили.

У складній ситуації опиняться США, але також і Росія. Як Вашингтон, так і Москва підтримували сирійських курдів. Кремль неодноразово давав зрозуміти Анкарі, що не в його інтересах збройне протистояння з курдами. Можливо, оголошення дати проведення референдуму про незалежність Іракського (Південного) Курдистану і спонукало президента Туреччини Ердогана вжити заходів проти сирійських курдів.

Зараз важко передбачити подальші дії Туреччини в Сирії та те, як Москва виходитиме з дедалі важчої для неї ситуації. Наразі зрозуміло, що посилати велику кількість наземних військ до Сирії вона не готова. У зв’язку з чим намагається знайти заміну.

Пропозиція про приєднання

Представник президента Туреччини з сирійського врегулювання Ібрахім Калин заявив, що Росія запропонувала Казахстану і Киргизії спрямувати до Сирії своїх військових для спостереження за дотриманням «угоди про деескалацію». За його словами, пройшла зустріч зі спецпредставником президента Володимира Путіна щодо Сирії Олександром Лаврентьєвим. «Тривають переговори про те, скількох військовослужбовців необхідно призначити в Ідліб. Ми очікуємо, що це питання детальніше обговорять під час зустрічі в Астані в липні».

Голова комітету з оборони Державної думи Росії Володимир Шаманов у одному з інтерв’ю сказав, що Росія по-братськи просить союзні країни спрямувати своїх військових до Сирії для моніторингу.

«Опрацьовують пропозиції нашим колегам із Казахстану і Киргизії… – заявив Шаманов. – Є наміри і початок переговорного процесу, рішення поки немає».

Питання щодо чисельності та громадянства військових обговорюватимуть в Астані на черговому засіданні з врегулювання сирійського конфлікту 4-5 липня.

Планують спільну роботу російської військової поліції і військових із Киргизії та Казахстану із забезпечення безпеки і правопорядку в провінції Ідліб, а також у сусідніх із нею північно-східних районах Латакії, західній частині Алеппо та північних районах Хами. У цій частині Сирії проживають не менше ніж 1 млн осіб, начебто не йдеться про прямі військові дії. Проте будь-якого моменту регіон може стати саме ареною серйозної війни, в яку виявляться втягнутими військові з центральноазіатських країн.

Ще до отримання офіційної версії з боку влади казахстанське суспільство буквально закипіло. Цікаво, що проявився високий градус неприйняття як із боку державників, так і опозиціонерів.

«Росія сама в це вплуталася, нехай сама і розсьорбує, – заявив відомий політолог Айдос Сарим. – Навряд чи Путін погоджував це з колегами по ОДКБ (Організація договору з колективної безпеки, – ред.). Це країна, яка завжди ставилася до своїх як гарматного м’яса. Нам цього не треба».

У принципі, казахстанські військові брали участь у міжнародних військових операціях. Спеціальний підрозділ «Казбат» здійснював розмінування під час війни в Іраку. Проте в Казахстані розуміють, що в Сирії зовсім інша війна, в ній не потрібно брати жодної участі, навіть як миротворці.

«Казахстан повинен бути дуже обережним у всіх цих іграх, – зазначає політичний експерт Досим Сатпаєв. – Потрібно розуміти, що, незважаючи на нашу багатовекторність, нас намагатимуться «втягнути» в ті або інші альянси. Проте ці зони «деескалації» створюють лише три учасника: Росія, Туреччина та Іран. І для інших учасників конфлікту це будуть потенційні мішені, тож розглядати ці зони як території роззброєння не варто».

На думку Сатпаєва, є й інші не менш складні проблеми.

«Казахстан ризикує посваритися з ісламським світом, з яким він почав налагоджувати сильні фінансові зв’язки; зросте загроза терактів усередині країни, – говорить експерт. – Окрім того, якщо на території зон деескалації щось трапиться, Казахстану доведеться якось реагувати, а тут куди не кинь — усюди клин: підтримаєш позицію Заходу — охолодиш відносини з Росією, підтримаєш Москву та її союзників — не оберешся проблем з іншими країнами. Щоб не допустити провалу багатовекторної політики, Казахстану краще ввічливо, але твердо відмовитися від пропозиції, тим паче статус посередника, що надає майданчик для бесід між сторонами конфлікту, Астану повністю влаштовує».

Як писала московська «Независимая газета», консультації щодо можливої участі киргизьких і казахстанських військових у Сирії проходили певний час тому. Глава МЗС Киргизстану Ерлан Абдилаєв повідомив, що вони були «в рамках ОДКБ за ініціативою російської сторони, однак якогось розвитку питання не мало».

Цілком можливо, що про це говорили на зустрічі міністрів оборони ОДКБ у Мінську.

Побічно це підтвердив генеральний секретар організації Юрій Хачатуров: «Глави військових відомств країн ОДКБ на засіданні в Мінську обговорили питання, пов’язані із забезпеченням безпеки за межами зони відповідальності організації».

Чи йшлося про Сирію, поки не відомо, але заперечити цього не можна. Влада в Бішкеку та Астані поспішила спростувати будь-яку участь у сирійському конфлікті.

«Із нашого боку, з боку Казахстану, можу вас запевнити, що ми не ведемо жодних офіційних переговорів щодо направлення наших військових до Сирії, – заявив керівник казахстанського МЗС Кайрат Абдрахманов у рамках XIV Євразійського медіафоруму. – Заручниками ми — ні Казахстан, ні Киргизія — як суверенні, незалежні, також дуже добре збалансовані у своїй зовнішній політиці країни, ніколи не станемо».

Він зазначив, що для Казахстану «принципово важливою умовою для розгляду можливості направлення своїх миротворців в будь-яку гарячу точку світу є наявність резолюції Радбезу ООН… і відповідного мандату цієї організації».

Аналогічно висловився і президент Киргизії Алмазбек Атамбаєв.

«І якщо це питання хоч колись порушать, то для нього, по-перше, потрібно рішення всіх країн ОДКБ, резолюція ООН, а потім остаточно це вирішує парламент країни… – заявив Атамбаєв. – Якщо колись, мабуть, це вже буде не за мого президентства, це питання постане, то Киргизія повинна спрямовувати туди не регулярні частини і з’єднання, але якщо будуть якісь охочі з-поміж кадрових військових, офіцерів».

Нелегкий вибір

У Москві дуже хочуть розширити кількість принаймні миротворців. Найкращим варіантом стала б участь у таких діях Китаю.

Як писала газета «Комерсант», із китайськими військовими вели переговори на предмет їхньої участі у сирійської кампанії, але шанси на позитивне рішення оцінюють як «дуже скромні».

«Для того щоб КНР підтримала цю ініціативу, вона повинна бути визнана мирною і прийнятною всіма сторонами, бо ставати на чийсь бік вони не готові», – вважає науковий співробітник Інституту Далекого Сходу Василь Кашин.

Якщо с Китаєм відверто не виходить, то чинити тиск на найближчих союзників Москва хоча б спробує.

«Проблема в тому, що ніхто не дасть просто так Казахстану залишитися осторонь… – каже російський експерт із Центральної Азії Аркадій Дубнов. – Зрештою, якщо Казахстан хоче бути одним з основних учасників міжсирійського мирного процесу, то за це треба платити не лише п’ятизірковими готелями і хорошими сніданками в Астані».

Звісно, зокрема для Астани, краще було б обмежитися своєю участю в сирійському конфлікті наданням майданчику для переговорів.

Покликання міністрів закордонних справ Казахстану і Киргизії на резолюцію Ради Безпеки ООН Москва не прийматиме. У Статуті ОДКБ є стаття 8. У ній чітко записано, що «держави-члени координують і об’єднують свої зусилля в боротьбі з міжнародним тероризмом і екстремізмом… та іншими загрозами безпеці держав-членів». Саме з  трактування цієї статті й розгортатимуться дискусії.

Знаючи звичаї російської дипломатії, можна припускати, що інформація про можливе направлення військових із Центральної Азії до Сирії з’явилася внаслідок досить тривалих консультацій і серйозних переговорів. Навряд чи і в Анкарі, і в Москві про подібне заявляли без серйозних підстав.

Тут у Астани і Бішкека різні початкові умови. Казахстан самостійний у своїх фінансових можливостях і має відносно непогану економічну основу. Йому немає необхідності просити грошової допомоги у Москви, тому є відносна свобода у зовнішньополітичній сфері. Звичайно, на Москву доводиться зважати, але є противага їй із боку Китаю. Президент Назарбаєв завжди може послатися на опозицію в країні направленню військових до Сирії.

У Киргизії ситуація значно складніша. Як зазначив Аркадій Дубнов, «створювати ілюзію невизначеності» у Бішкека не вийде. Тим паче днями Москва списала Киргизії всі борги. А це створює інший обов’язок. До президентських виборів у жовтні в Киргизії навряд чи зважаться на якесь рішення на користь Москви. Що буде потім, сказати досить складно. Ситуація як у Сирії, так і в Киргизії змінюється досить швидко.

Цікаво, що в Москві вважають за краще на цю тему не говорити і чекають, як усе вирішиться в центральноазійських країнах. Певний час використовуватимуть методи прямого тиску і надання Киргизії якихось фінансових преференцій. Наскільки успішно, з’ясується лише восени.

Поки ж союзники Росії брати участь у її зовнішньополітичних авантюрах особливого бажання не виказують.

Юрій Райхель