Залишитися в живих
Як ми виглядаємо зі сторони? Зараз розкажу. На прикладі в’їзного туризму…
Про внутрішній туризм, до речі, у нас традиційно багато говорять. «Ми – просто супер! Всі краси і весь сервіс до Ваших послуг». Буклетики в стилі 70-х років минулого століття друкують. Пісні обов’язкові співають і навіть парканчики періодично фарбують.
Тільки геть-чисто забувають, що туризм – це перш за все інфраструктура.
Це розваги (не тільки в нескінченних столичних men’s club-ах). Це зручний транспорт на всяких брендованих автобусах. Це логістика. Насправді ж, інфраструктури у нас взагалі ніякої. Є прекрасні дикі місця, які підтримуються волонтерами всупереч державі. А все, що робить держава – це пише плани.
Точно хочете поїздити по Україні? В цілому, у нас є на що подивитися. Перерахую лише кілька ключових локацій. Із застереженням, що наш туризм тільки для невибагливих любителів екстриму.
Їдемо в Карпати і захоплююче дивимося на варварське вирубування лісу і на тисячі голих пнів.
Потім замовляємо сафарі-тур і беремо участь в полюванні на фермерів в центральній Україні, б’ємо їм пики разом з гопниками і забираємо врожаї.
Прошвирнемся по маленьким містечкам, де нема чим зайнятися і бродять неприкаяні п’яні тіні. Якщо і відкриваються маленькі складальні цехи, то вони саме маленькі. Основна ж маса поїхала на заробітки в інші країни.
Окремий атракціон – виїхати в Крим, який окупував ворог. Але спершу треба послухати багатоголосі піснеспіви про те, як ми його повернемо і обов’язково сфотографуватися в Києві біля плакатика «Крим – це Україна!», і на Чонгар. До шизофренії.
Відмінний тур / розвага – сісти на розбиту маршрутку в Рівному і спробувати доїхати до Житомира, залишившись в живих. Ну і насолодившись їздою по бездоріжжю, що романтично іменується у нас гройсмановим «видатним ремонтом доріг».
Ах да. Є ще епічний «внутрішній туризм» в самому Києві. Або спецтранспорт для їзди по незаконних будівництвах, на кожному з яких можна взяти участь у відмінній бійці. Або прогулянка по Хрещатику, де завжди йде чергова клоунська політична хода з вимогами «давайте жити краще!».
Стінка на стінкуПриїжджаєш майже в центр Європи і замість сучасної доглянутої держави знаходиш щось огидно раритетне з 18-го століття.
Фінальна жирна крапка. Парк інфантильних мрій, де в формі макетів зображені фантазії нинішніх ідіо/міністрів. Наприклад, хлопчика Омеляна про гіпертрубу. Або хлопчика Реви про рясну жратву. Або хлопчика Гройсмана, який переконливо довів, що і трьох класів церковно-приходської школи досить для ефективного «арбузного» управління державою.
Михайло Подоляк, політтехнолог