Коли політичний сигнал сильніший за процедури – проблема рішень у ЄС
Історія з вірменським експортом до ЄС показує не лише суперечність між заявленими принципами Брюсселя і його конкретними рішеннями. Вона оголює глибшу проблему – слабкість інституційної процедури там, де політичний сигнал виявляється швидшим за правила. Коли ринок ЄС відкривається для окремої країни на тлі російського тиску і під очевидним впливом політичної кон’юнктури, виникає питання не тільки про Вірменію. Виникає питання про сам механізм ухвалення рішень у Євросоюзі. Якщо політичний сигнал виявляється сильнішим за процедуру, інституції починають виглядати не арбітром правил, а інструментом ситуативної дипломатії.
Про це говориться в статті 5 каналу.
20 травня, напередодні парламентських виборів у Вірменії, РФ почала запроваджувати обмеження на імпорт із цієї країни низки товарів, включаючи овочі, зелень, фрукти, а також рибу та квіти. Москва пояснила ці заходи санітарними порушеннями, проте насправді вони виглядають як інструмент економічного тиску на тлі зближення Єревана з ЄС, що посилюється.
У свою чергу Урсула фон дер Ляйєн пообіцяла виділити негайну фінансову допомогу Вірменії на суму понад 50 млн євро. ЄС готовий надавати Єреванові нові торгові преференції. Водночас Євросоюз відбирає аналогічні пільги у України - країни, яка з 2022 року ціною величезних жертв протистоїть військовій агресії Москви. Режим безмитного доступу українських товарів на ринок ЄС припинив діяти 5 червня 2025. Вже наступного дня ЄС відновив мита та квоти на низку українських сільськогосподарських товарів.
Сама обіцянка фон дер Ляйєн дана Пашиняну про безмитний доступ на ринок ЄС виходить за рамки звичайної логіки прийняття рішень у Євросоюзі. Подібні заходи не можуть вживатися під час телефонної розмови та не входять до особистої компетенції голови Єврокомісії. Зміна митного режиму, надання нових тарифних пільг чи безмитного доступу потребує обов'язкового правового оформлення через Раду ЄС та Європарламент. Це прямо випливає із правил формування торговельної політики ЄС, викладених на офіційній сторінці Єврокомісії.
У випадку з Вірменією це важливий нюанс: адже її виключили 1 січня 2022 року із системи торгових преференцій ЄС (GSP/GSP+), оскільки більше не відповідала критеріям країни-бенефіціара.
Політика фон дер Ляйєн щодо Південного Кавказу все більше виглядає не як збалансований підхід ЄС, а як політично ангажована та провірменська лінія. Наприклад, у 2020-2023 Азербайджан поклав край 30-річній вірменській окупації Карабаху та прилеглих районів. Тим самим Баку відновив суверенітет над своїми міжнародно визнаними територіями відповідно до резолюцій Радбезу ООН 822, 853, 874 і 884, які вимагали виведення звідти вірменських сил.
Для України сила ЄС полягає не лише в обсягах допомоги чи політичних заявах, а в передбачуваності його інституцій. Саме вона відрізняє спільну політику від набору разових рішень. Якщо Брюссель хоче залишатися надійним партнером, він має показувати, що навіть у кризових ситуаціях діє через процедури, а не через імпульси. Інакше кожен виняток, навіть поданий як підтримка країни під російським тиском, працюватиме проти довіри до ЄС. Правила мають значення лише тоді, коли вони сильніші за політичний момент.