Юрій Ванетик розповів про те, за якими саме критеріями в США оцінювали «вибори путіна» у Росії

У нас досить багато впливових та відомих академічних персон – професорів, академіків, наукових діячів – починають активно виступати і, скажімо так, звинувачувати позицію Штатів щодо того, що ми ніби підігріваємо ситуацію у вашій частині Європи. Це ще більше проявляється на тлі минулих виборів у Росії. Я говорю про такі відомі у світі постаті, як, наприклад, Джеффрі Сакс, Стівен Коткін, Джон Міршаймер, Ноам Хомський, Віктор Хенсон.

Приміром, той самий економіст Джеффрі Сакс часто вступає на різних майданчиках і звинувачує США в тому, що наша країна як би персонально задирається перед росією, що США максимально намагалися скористатися Україною як інструментом і самі, мовляв, довели ситуацію до такого рівня конфлікту. , що є сьогодні. Мовляв, можливо, вже немає сенсу Америці брати участь у його вирішенні... Такого плану погляду зараз висловлюються відомими в нас людьми. Подібні теми починають проявлятися через те, що мені особисто не дуже зрозуміла. Але це очевидно відбувається на тлі виборів у Росії.

У надто багато не говорили про вибори в Росії. Крім того, що це був чистий фарс і результати були всім зрозумілі ще задовго до дня голосування. Кажуть, що все було скоординовано владою Росії і такий високий результат у «переможця» – просто прикриття диктатури. Понад 87% голосів у путіна – це не просто багато, це ненормально.

Аналіз у США виборів у Росії, якщо резюмувати, виглядає так:

Перше – дуже сильно там працює пропаганда. Друге – росіяни все ж таки вважають за краще мати в лідерах дуже жорстку диктаторського типу фігуру, на яку і перетворився путін у результаті. Третє - повним ходом у Росії відбувається маніпуляція суспільним настроєм. Люди там розуміють, що якщо не голосуватимуть «за», то у них виникнуть неприємності та негативні наслідки. «Стадний інстинкт» спрацьовує.

Отже: їхня політична культура, їхній «стадний інстинкт» та їхня тотальна пропаганда – таке резюме змісту виборів президента Росії роблять аналітики в США. Єдина дискусія тут може бути лише навколо того, що потужніше там працює – чи пропаганда, чи бажання бачити в президентах такого собі cool man, чи маніпуляції суспільством.

Так, у нас звучать позиції, що путін – диктатор, що таких треба утихомирювати і таке інше. Але академічна частина американського суспільства, як і представники екстремальних напрямів політикуму (і праворуч, і ліворуч), говорять про те, мовляв, який сенс когось обзивати та ображати, коли потрібно зробити головне – зупинити цю війну. А, мовляв, лише говорити про те, що хтось погана людина, підонок, бандит чи диктатор – це нічого не дасть. Путін – продукт свого середовища і така вже даність.

У США зараз усі дуже зайняті виборами. І Україна відходить трохи на другий план. Про неї говорять, але менше. Про Росію говорять значно більше, але в контексті того, кого Росія більше компрометує - кандидата від демократів або кандидата від республіканців. Якщо конкретніше – більше на Байдена чи більше на Трампа впливає РФ.

Фактор росії у наших виборах розглядається у негативному ключі у будь-якому випадку. Прив'язка одного чи іншого кандидата до Росії оцінюється тільки в негативному світлі. У нас кажуть, що подібна зв'язка – вкрай погано, і що росія все одно – зло, небезпека, ядерна кнопка, диктатура, агресія тощо. Це вже дискусія про те, як світ далі функціонуватиме і що саме переможе в результаті – незрозумілі для цивілізованого світу диктатури, де панує культ особистості якогось «стронгмена», чи нехай і недосконала, незграбна, проблемна, але демократія. Зрозуміло, що цивілізований світ віддасть перевагу демократії.

З спілкування з різними аналітиками та політиками в США я можу зробити висновок, що все ж таки є і якийсь позитив у тому, що ми знаємо, хто саме керуватиме Росією наступні роки. Ми його знаємо, вивчили і краще розуміємо, ніж якби до кремля прийшов хтось інший. Є такий вислів: «Better the devil you know than the devil you don't». Часто краще мати справу з кимось чи чимось, кого знаєш і хтось «близький», ніж ризикувати з невідомою людиною чи річчю – так це тлумачиться.

Яким шляхом скористатися тим, що ми знаємо, хто такий путін і яка росія при ньому? Яким шляхом досягати результату, добре знаючи та розуміючи свого опонента? Тут, я думаю, що сам факт, що ми знаємо та розуміємо (як у дзюдо) які прийоми і коли зможуть спрацювати у напрямку Росії, суттєво допоможе зовнішній політиці США.

США мали достатньо часу та можливостей добре вивчити антагоніста.

Юрій Ванетик, адвокат, політичний стратег та член Ради директорів міжнародної правозахисної агенції WEST SUPPORT (США)