Єгор Фірсов про три основних вимоги опозиції та політику для сильних духом

Про протести та реакцію президента

Звісно, спочатку правоохоронні органи намагалися не пустити намети, спальні мішки, продукти. Хоча акція була абсолютно мирна. Ми не проносили туди якісь гранати, боєприпаси.

За інсайдерською інформацією, в Адміністрації президента була нарада, на якій розглядали різні варіанти. Хотіли зробити все, щоб не допустити встановлення наметів. Бо для чинного президента це як кістка в горлі. Це показує його слабкість.

Є мітингувальники, з якими президент не згоден. Він не звик бути під пресингом. Нарада була, і я знаю, що президент був за те, щоб зносити намети.

Про поліцію

Можливо, це буде непопулярно, але я скажу. Поліція зараз не така, якою вона була за Януковича.

Не лише за назвою, а й за своїм змістом. Я бачу очі поліцейських.

Я розумію, що дехто  з них пройшов військові дії, деякі активно брали участь у подіях на Майдані.

Вони виконують свій обов’язок – охороняють правопорядок. Але немає якогось страху, як у 2013 році, що якісь «беркутята», пригнані з Криму, голодні, невиспані, тебе битимуть чи вбиватимуть. Такого немає.

Ти відчуваєш, що поліція не виконуватиме очевидно злочинні накази. Хоча б тому, що вже був розбір польотів – частину «беркутівців», як ви знаєте, посадили.

Тому ніхто не ризикуватиме, і тут мітингувальникам значно легше спілкуватися з поліцією, хай там хто нею керує, хай там який президент.

Про вимоги: антикорупційний суд, зняття недоторканності та новий закон про вибори

Зараз на площі Конституції ми спостерігаємо широку коаліцію. Такої не було, напевно, протягом  останніх кількох років. Є різні партії, які, можливо, з ідеологічних міркувань одна одній суперечать. Наприклад, партія «Альтернатива» не зовсім поділяє ідеологію партії «Свобода». Але нас об’єднали винятково ці три позиції. Хай там скільки інших речей.

Якщо умовно, потрібно ухвалювати закон про імпічмент президента, боротися з сепаратизмом на Донбасі. Хороші речі, так, але потрібно концентруватися на трьох. Бо якщо ми випишемо якийсь меморандум із 30 пунктів, вони розмиються, і це буде не результат.

Тому ми винятково під ВР буднього дня змушуємо парламент ухвалити три конкретних законодавчих акти, які вже зареєстровано. Депутати, просто натисніть кнопку і задекларуйте свою позицію.

Щодо тарифів і якихось інших речей різні люди, різні політики артикулюють зі свого боку. Але зараз головне – концентруватися на трьох основних, базових.

Про депутатську недоторканність

Історія з недоторканністю, крім того, що дуже слизька, ще й дуже давня – їй 20 років.

За цей час я мало того, що закінчив виш, пішов на роботу, я два рази отримував недоторканність. Кажу всім, що я не займався корупцією. Мені недоторканність не потрібна.

Якщо ти, політик, боїшся йти в політику, думаєш, що якщо ти будеш в опозиції, тебе переслідуватимуть, то не йди туди. Це не для слабкодухих. Політика, особливо зараз, це для сильних духом.

Той, хто йде в Раду за недоторканністю, запевняю вас, це людина, яка займається корупцією. Весь набрід з усієї України, в якого є кілька мільйонів доларів і зв’язки, прагне потрапити в парламент.

Саме тому, що ці люди хочуть забезпечити собі недоторканність. Із нею ти можеш робити що завгодно – здійснювати корупцію, відкривати ногою двері чиновників, порушувати ПДР – тобі за це нічого не буде. Головне не вляпатися, як Борислав Розенблат.

Щоб зняти недоторканність із депутата, потрібно пройти всі кола пекла: подання Генпрокуратури, рішення комітетів, включення до порядку денного, кілька голосувань тощо. Тому вимога мітингувальників і наша – раз і назавжди забути про цю тему, зрівняти всіх у правах.

Конституція говорить про те, що у нас всі рівні. Але виявляється, що є рівні в правах, а є ті, хто рівніший. Це ті 430 осіб, які сидять у будівлі на Грушевського.

Про виборче законодавство

Як у парламент потрапляють такі люди, як рейдер Грановський, Недава, помічник Іванющенка? Є два моменти.

Перший – мажоритарний округ, де ти можеш виграти за допомогою і грошей, і адмінресурсу. Так формується половина нашого парламенту. Другий – закриті списки.

Що це таке? Якийсь партійний вождь, умовно Петро Олексійович Порошенко, включив у першу п’ятірку відомих людей, наприклад Кличка, Луценка та ін. А двадцятими, тридцятими, сімдесятими запхав таких людей, як відомий рейдер Грановський.

Відкриті списки свідчать про те, що люди самі своїм голосуванням розставляють у ньому людей. Так, є три захищених місця для публічних людей, які ходять по ефірах і говорять про політику партії. Але щодо інших, виборці самі визначають, хто та яким номером піде у списку, відповідно до пропорційного голосування.

Працював я добре, умовно кажучи, в Чернігові, проголосували за мене люди. Я буду в партійному списку, припустимо, на п’ятому місці. Погано працював? Буду на тридцятому місці.

Окрім того, ми виступаємо за обмеження політичної реклами. Поясню чому. Всі партії в 2014 році лише офіційно витратили на рекламу 0,5 млрд грн. Це величезні ресурси.

Ми хочемо змінити правила гри: хочеш досягти результату – йди в люди, спілкуйся з ними. Якщо тобі нічого їм сказати – або не ходи, або не бери участь у виборах.

Про антикорупційний суд

Президент уже сказав, що готовий запровадити антикорупційний суд. Чому? Якщо ми трохи відмотаємо історію назад, послухаємо, що президент говорив тоді, то почуємо, що він сказав, що такі антикорупційні суди лише в країнах Африки можуть бути.

Зараз, через те, що мітингувальники прийшли, президент вивісив прапор, що він уже за антикорупційні суди, він дав вказівку, щоб у бюджет заклали фінансування. Мені здається, що це нехай маленька, але перемога.

Буквально за 17 жовтня ми змусили президента внести законопроект про зняття недоторканності (прибиратимемо норму про те, що він набуде чинності з 2020 року) і говорити про антикорупційні суди. Він уже за нас, він уже наш союзник. Зрозуміло, що насправді він проти цього, але ми змусили його про це говорити.

Я впевнений, що антикорупційні суди наступного року будуть. Ми цього доможемось.