Відрізняйте руське від російського

Я, в цілому, прихильник декомунізації і перейменувань вулиць нормальними іменами. Коли з проспекту Леніна їдеш на вулицю Леніна, по провулку Леніна і набережної ім. Леніна повз стадіон ім. Леніна на трамваї, виготовленому на заводі ім. Леніна, і все це відбувається в Ленінграді – це просто розрив мозку.

Всі ці Ленінського комсомолу, Юних Ленінців, Павлика Морозова, Урицького та Дзержинського треба перейменовувати в Луговські, Садові, Фруктові, Крутогірні, Прорізні і інші рослинно-нейтральні. Вернадського, Патона, Поля, Амосова – теж добре. А ось коли ми починаємо дзеркалити Радянську владу і наносити на карту політичні маркери, то ризикуємо повторити помилки комуністів – заполітизувати все навколо. Я не думаю, що робити дурниці в новому ідейному руслі краще, ніж робити їх в старому.

Поясню дещо ширше.

Коли якась комісія, яка взяла на себе турботу про чистоту українського ТБ екрану, забороняє до показу серіал про доблесних російських вояків, які несуть мир і добро на стовбурах своїх втомлених АК, я їх підтримую двома руками. Але коли мова йде про заборону  екранізації Гоголя, нехай і зроблену Бортко, я в подиві. А навіщо забороняти «Майстра і Маргариту»? Тому, що Бортко злегка не в собі? Так Олівер Стоун давно не в собі! Давайте заборонимо його «Взвод»! «Дні Турбіних», м’яко кажучи, не проукраїнська п’єса, а «Біла Гвардія» не пашить симпатіями до Директорії! Заборонимо? Нинішній Микита Михалков нудотний, але чи треба відмовлятися від його «Обломова» або першої частини «Стомлених сонцем»?

Мені це все нагадує, як при Радянській владі, після від’їзду на Захід Крамарова, з прокату вилучали фільми з його участю. Не всі, але ті, що могли. І забороняли книги неблагонадійних авторів. Я вже не кажу, що на сьогоднішній день будь-якого роду заборони на кіно, телесеріал або літературу умовні і закінчуються разом з двома фразами: дивитися онлайн і завантажити безкоштовно. Я говорю про те, що якщо ми не хочемо бути схожими на Софію Власівну, то не треба робити, як Софія Власівна.

Коли я дізнався, що вулицю Горького перейменували, то здивовано почухав потилицю. Я трохи розуміюся в питанні і Горький, звичайно, не просто письменник, а й символ. Але він, все-таки, перш за все письменник, і влаштовувати танці навколо автора «Васси Желєзнової», я б не став, так ми, незабаром, і проспект Гагаріна перейменувати помчимо.

Заперечувати все руське, не відрізняючи його від нинішнього російського – дурість. Забороняти щось за національною приналежністю – це бути Софією Власівною, але у вишиванці, а мені хрін редьки не солодший.

Коли в Театр російської драми приходять представники громадської організації і починають розповідати, як театр повинен формувати репертуар, коли чергове убожище починає мене питати, а чому я не пишу українською мовою, а на його рідному «топлю» за Україну, коли черговий патріот починає розповідати мені, що я повинен вести блог українською, а не російською, я знаю адресу, куди вони повинні піти. Разом. Взявшись за руки. Разом з булгаковським Шаріковим і його домкомітетом. Булгаков, звичайно, не був прихильником самостійності, але був великим руським письменником, киянином, а, значить, людиною не чужою Україні. І дуже вірно помітив в своїх творах, що дурень і бидло, зрадник і герой – якості не національні, а людські. Ми, сподіваюся, нічого, пов’язаного з Булгаковим, перейменовувати не збираємося? Адже він руський драматург? І Гоголя за роботу цензора чморити не будемо? Ображати не будемо?

Дуже шкода, що почуття міри більшості не властиво зовсім.

І якщо я скоро буду їхати з площі Бандери по проспекту Бандери на вулицю Бандери по набережній імені Бандери на Велику Бандерівську на тролейбусі, виготовленому на машинобудівному заводі ім. Бандери, то, чесне слово, в чому різниця і навіщо ми городили город я не розумію.

І якщо замість пролетарських драматургів мене будуть напихати національними тієї ж якості, то це абсурд. Тому, що драматург – це дар Божий і видається не по п’ятій графі в радянському паспорті.

Ми з паспорта, на щастя, графу прибрали, а ось з голів – забули, в містечковій ментальності це прописано наглухо.

Так що першочергове завдання – це не заборонити і перейменувати, а порозумнішати і виховати почуття міри.

Ян Валетов, блогер