Страждання загострюють свідомість
«Якби ви вчились так, як треба,
То й мудрість би була своя».
Т. Шевченка.
Кожен народ має тисячолітню історію. Ми рухалися шляхом історії та прогресу, як усі народи, йшли важко, але йшли.
Незважаючи на війни, голодомор, репресії, ми вижили. У нас вистачило моральних сил, щоб очиститись від страшних епох ленінізму-сталінізму, комунізму та інших «ізмів», щоб повернутися до своєї історії.
Є старе прислів'я: у кого, що болить, той про те й каже. У всіх нас зараз болить той бік душі, який звернений до миру, завершення війни, свободи, незалежності, духовної істини.
Великий український народ виборює власне існування. Захист життєвого затишку, одна з найважливіших і найважчих наших втрат. За роки правління «зеленої команди» - ці п'ять чи шість менеджерів, які керують країною, а хто їх знає в обличчя, імена, прізвища, «клички», адже вони розтинають соціальну тканину суспільства, яка перелопачується, перетворюючись на купу піску та пилу. Зарості соціальних бур'янів розростаються та зміцнюються.
Історія останніх шести років показує, що політика «зеленої команди» призвела до тотального відчуження народу від влади та панування офісу А.А. Єрмака, нічим не обмеженою та не обраною народом.
Президент В.Зеленський звик до того, щоб події розвивалися відповідно до його волі. Навколишній світ у президента лише білий чи чорний. Якщо не відповідає його лінії, то все вороже, визнаючи лише бінарну логіку, обертається навколо двох категорій – «так» і «ні», категоричність та однозначність. Така ситуація в країні, такий психологічний «масаж» не може у такому підвішеному стані довго функціонувати.
Страждання загострюють свідомість думки про необхідність змін, оновлення. Потрібне нове світло, нова волога, що виливається на суху землю країни. Люди вірять, що лише оновленій людині є посильним завдання усунення зла, хаосу, корупції в нашій країні. А війну треба закінчувати дипломатичним розумом. Настане світ – загине зло, ми врятовані лише вірою.
Що жде тебе, народе?
Куди тобі брести?
Л. Костенко
Журналіст Павло Іллюша