Семен Глузман про закриття телеканалів: "В Україні немає інформаційної монополії"
Роздуми з приводу…
6 лютого, 18:13
Три українські телеканали були закриті без попереднього судового рішення
Ситуацію в своєму "Фейсбук" прокоментував правозахисник Семен Глузман. Далі наводимо слова автора без змін.
Мене судили за пропаганду. Так була сформульована стаття Кримінального кодексу Радянської України. Насправді, ніякої пропаганди в моїй "антирадянській діяльності" не було. Я говорив і писав правду. Таку ж правду, яка містилася у поставлених мені в провину текстах Альбера Камю і Генріха Бьолля.
Вчора президентською волею без попереднього судового рішення були закриті три телевізійних канали. За "антиукраїнську пропаганду". Підкреслюю: без судового рішення. Мені не все подобалося в роботі цих каналів. Я там бував часто. Занадто часто. Одного разу я вирішив не брати участь у їхньому шоу, а потім і в індивідуальному ефірі. Кваліфіковані, розумні телеведучі, продумані питання ... але-далеко не завжди порядні, щирі гості. Деякі - не рукоподаваемие, як для мене. Я майже завжди відчував почуття жалості по відношенню до журналістів, які обслуговували своїх господарів, політиків.
Переставши відвідувати ці ефіри, я відчув якусь самотність. Я вже звикав до дзвінків глядачів у студію, намагався чесно і прямо відповідати на їхні запитання. Пізніше, побачивши знайомі обличчя журналістів, які втекли на інші телеканали, зрозумів, що вчинив правильно. Я не зміг би терпіти постійне втовкмачування в голову необхідності щепитися саме російською вакциною.
У 1972 році мене хоча б судили. Тоталітарна держава дотримувалася процедуру. Демократична Україна визначає наявність у контенті телевізійних каналів антиукраїнської пропаганди без колишньої, тоталітарної процедури. Сучасні слідчий Чуніхін і суддя дишель новій Україні не потрібні. Вона обходиться без них.
Я зберіг кілька зошитів зі своїми виписками з прочитаних в таборі книг. Ось одна з них, авторства американського класика з теорії комунікації: "масова комунікація не є основною, провідною причиною зміни норм, цінностей, думок аудиторії і діє скоріше як залежна змінна в ряду інших факторів і явищ. Захисні механізми психіки, Клімат думок в безпосередньому оточенні та інші соціально-психологічні бар'єри гарантують певну незалежність, стійкість позицій і опірність прямому пропагандистському впливу».
Скажу простіше. Засудивши мене до десятирічного терміну покарання, Радянська держава позбавила мене останніх ілюзій. Там, у таборах я став переконаним ворогом держави. Не вийшло у КДБ перевиховати мене. Вони виявилися поганими, неефективними пропагандистами.
Зараз в української держави ситуація інша. Інші, вільні люди населяють цю країну. Більшість з них погано ставиться до російського диктатора зовсім не через прямий вплив проросійських каналів. В Україні немає інформаційної монополії. Наївне уявлення пана Єрмака і його сподвижників помилкове, для більшості з нас Путін зовсім не моральний авторитет. Вилучення трьох телевізійних каналів з українського ефіру не збільшить наше небажання вірити проросійській пропаганді. Ми і без того в її правдивість не віримо.
А ось бажання повторити свій досвід обрання на другий термін 73-ма відсотками українських громадян у нашого президента явно не вийде. У тому числі і з причини волюнтаристського, непродуманого рішення закрити шкідливі телеканали.