У нас стріляють, а ви про гей-парад і хресну ходу
Щойно розмовляв із побратимом зі 128-ї.
Руслан Мандзій, позивний “Батя” – із Великого Кунинця, що на Збаражчині. Ми товарищуємо з минулого століття. Зараз він зі своїми в Пісках.
– Ну, як там у вас, брате?
– Добре, – каже, – снідаємо і лягаємо спати. Бо як тільки смеркне – сєпари зачинають грати. Моцарта, дрібним калібром, і по-крупному – фуги Баха.
– О, йо! Ну, а ви шо на се їм кажете?
– А шо ми? Відігруємо їх потроху.
– Кидаєте шось під ноги і пропонуєте канкан танцювати? Чи, може, краков’як?
– По-різному. Іноді в нас гопак, а в них до чечітки доходить. Є тут у нас один інструмент поважний. Називається “тікай-не-тікай”.
Ось так. Русланові 52 роки. Зір не дуже. А тут йому ще прилетіло трохи.
«Тепер мушу бути ближче до сєпарів, аби краще їх бачити», – каже.
А ви все про гей-парад торочите. Чи як та хрінь називається? О! Хресна хода.