Легенда про розвідника: провал радянської пропаганди

Одним із найвідоміших був радянський розвідник, за легендою, Микола Кузнєцов. Міф про нього почав створювати командир так званого партизанського загону, а насправді військового з’єднання НКВС «Переможці» Дмитро Медведєв у своїй книзі «Це було під Рівним».

Також зняли три художніх багатосерійних фільми: «Сильні духом», «Загін особливого призначення» та «По лезу бритви». І це не враховуючи кількох документальних фільмів і вистави «Починаю діяти» на сцені Свердловського театру драми.

Поряд із створенням ореолу героя радянська пропаганда вирішувала завдання і звеличення влади. Простий уральський хлопчик був настільки талановитим, що не просто вивчив німецьку мову і не лише водив за ніс, немов простачків, німецьких контррозвідників, добував у балакучих ворогів найважливіші відомості, а й убивав найлютіших ворогів, мстився за радянських людей. Заодно нацьковував німців на українських націоналістів, інакше кажучи, діяв як справжній провокатор. Ось скільки талантів відкрила радянська влада в простій людині. І це могла лише вона.

Проте весь цей лубочний пропагандистський образ витканий із суцільних протиріч, недомовок і простих підтасувань. Ми зупинимося на двох із них — блискучому знанні німецької мови і тому, що його вважали справжнім німцем, близьким до аристократів із Східної Пруссії.

Яку німецьку знав Кузнєцов

Легенду про бездоганне знання Кузнєцовим німецької мови першим озвучив Дмитро Медведєв у своїй книзі. В принципі, мати феноменальні лінгвістичні здібності може будь-яка людина.

Талант — це поцілунок Бога, а він за соціальною чи національною ознакою не обирає.

Однак здібності та талант — це одне, а спроможність вивчити мову так, щоб справжні носії не вважали співрозмовника іноземцем — зовсім інше. Від діалектної артикуляції, набутої в дитинстві, дуже складно позбутися. Носій мови завжди зрозуміє, яким діалектом розмовляють, і для цього не потрібно бути професором фонетики Хіггінсом із твору Бернарда Шоу.

Цікаво, що ніде немає єдиної версії, як Кузнєцов вивчив німецьку мову. В різних джерелах, зокрема у спогадах його рідних, можна знайти кілька варіантів.

Варіант 1. Вивчив мову, спілкуючись в юному віці з полоненими австрійцями. Удосконалював свою німецьку Кузнєцов з учителем праці в школі Францем Явуреком, колишнім військовополоненим чехом, і провізором місцевої аптеки австрійцем Краузе.

Варіант 2. Вивчив мову завдяки знайомству з німецькими фахівцями на уральських заводах.

Варіант 3. Навчався у фрейліни імператриці Олександри Федорівни Ольги Весьолкіної, завідувачки кафедрою іноземних мов Уральського індустріального інституту.

Варіант 4. У книзі Теодора Гладкова «Легенда радянської розвідки — Н. Кузнєцов» йдеться про те, що німецької мови в школі його навчала Ніна Автократова, яка жила та навчалася у Швейцарії.

Про лінгвістичні здібності Кузнєцова свідчить і той факт, що він вивчив мову комі, яка належить до тієї ж фіно-угорської групи, що й угорська, естонська і фінська. Навіть писав нею вірші. Пізніше вивчив польську та українську. За спогадами іспанців, які воювали в загоні «Переможці», розумів також іспанську.

Ось у цій великій кількості варіантів і кидаються в очі нестиковки. Як і будь-яка мова, німецька має низку діалектів, що відчутно відрізняються один від одного. Нормативним і літературним вважають берлінський діалект, так званий hoch Deutsch — високу німецьку.

Полонені австрійці могли навчити юного Кузнєцова лише австро-баварського діалекту, який дуже різниться з берлінським. Гітлер, який був сильним оратором, незважаючи на всі старання і тренування, так і не зміг позбутися своєї австрійської вимови.

Не витримує перевірки і друга версія: у 1930-х рр. на уральських заводах практично не було німецьких фахівців, після приходу Гітлера до влади відносини Москви і Берліна погіршилися. Восени 1939 року вони потеплішали, але Кузнецов тоді вже жив у столиці.

У Ольги Весьолкіної, відомого педагога, він не вчився, оскільки студентом УПІ ніколи не був. У нього взагалі не було не лише вищої, а й навіть повної середньої освіти, з технікуму його вигнали.

Із навчанням у Ніни Автократової теж не складається. У Швейцарії свій діалект німецької, що істотно відрізняється лише тільки вимовою, словниковим складом, а й навіть орфографією.

Згідно з легендою, Кузнєцов був вихідцем із Східної Пруссії. Але там говорять місцевим своєрідним діалектом, що дуже відрізняється від берлінського.

Водночас Гладков наводить спогади колишнього керівника радянської контррозвідки Леоніда Райхмана, який після розмови з Кузнєцовим по телефону сказав: «Говорить, як споконвічний берлінець».

Ось і проблема. Як берлінець, а не як уродженець Кенігсберга і його околиць.

Про те, як складно опановувати іноземну мову навіть у дитинстві, писав у своїх спогадах перекладач Сталіна Валентин Бережков. У німецькій школі Фібіха на Лютеранській вулиці в Києві за неправильну вимову давали стусанів і били по губах. Це не відповідало педагогічним канонам, але виявилося досить ефективним. Гітлер на зустрічі з Молотовим у листопаді 1940 року, якого перекладав Бережков, відзначив його бездоганну німецьку мову. Іноземця від носія мови відрізняє дуже правильне вживання граматичних форм і вимова.

Цікаво, що про діалектну відмінність східнопрусського варіанту німецької мови від австрійського, швейцарського і навіть берлінського ніколи не згадують у матеріалах про Кузнецова. Тому незрозуміло, як він освоював саме діалект Східної Пруссії, щоб видавати себе за жителя околиць Кенігсберга. Достеменно ніхто не знає, якою німецькою мовою Кузнєцов розмовляв і яку знав.

У СРСР знання іноземної мови було долею небагатьох, а досконале – взагалі одиниць.

Вивчити за підручниками можна було лише нормативну, в нашому випадку hoch Deutsch. Інше для уральського хлопчини навіть за феноменальних здібностей було просто неможливим. Не було носіїв, а без цього ніяк.

Як видається, цю таємницю, якщо хочете, нестиковку, автори міфу про Кузнецова не пояснювали спеціально. Хто в СРСР, а потім у Росії розбиратиметься в тонкощах діалектних форм німецької мови. Це зараз багато хто вивчає іноземні мови, найбільше англійську, розуміють на власному досвіді відмінність британського від американського варіанту. При цьому британська англійська має більше ніж 20 діалектів. І в Америці як мінімум три — новоанглійський, південноамериканський і західний, який вважають стандартним.

Who is Микола Кузнєцов

Мало досконало вивчити іноземну мову. Для розвідника це умова необхідна, але недостатня. Тут ми наближаємося до деталі, на яку, можна припускати, теж свідомо, не звертали уваги.

Щоб бути або здаватися німецьким офіцером, потрібно мати звички німця, його ментальність. А Кузнєцов міг бути сином поміщика чи керівника маєтком. Це особлива каста, з власною культурою, звичаями та уявленнями. Такому не навчають, це виховують роками в школі, університеті, це передається від батьків, родичів, знайомих, сприймається в дитячих іграх. Як кажуть англійці: якщо хочете мати леді, то починати треба з бабусі. Прусських поміщиків це також стосується.

Іноземець завжди відрізняється не лише мовою, а й звичками, поведінкою, манерами і багато чим із того, що в побуті не помічають, але це впадає в очі при його недотриманні. Саме тому найчастіше розвідників легендували у країні відрядження як іноземців, тоді їхнє незнання місцевих реалій не викликало підозр.

Окрім того, щоб отримати звання обер-лейтенанта, потрібно було закінчити військове училище і пройти необхідну підготовку. Кузнєцов не лише в німецькій, а навіть у радянській армії ніколи не служив. Відповідно, необхідної виправки не мав. Цей факт мав одразу ж кинутися в очі першому зустрічному німецькому офіцерові.

Під час війни американська контррозвідка викрила глибоко законспірованого агента абверу. Коли він стріляв із пістолета, ставав у стійку німецького офіцера. І це помітили.

Іще одна дивина: у «столиці України» Рівному він не зустрів земляків, з якими начебто навчався, жив по сусідству. Адже будь-яка така зустріч означала б провал, а його не було, за офіційною версією. Проблема дрібничок, у яких криється диявол, проходить червоною ниткою через усе, що пов’язано з Кузнєцовим.

Один чудово підготовлений агент провалився на незнанні звичок професора, в якого він, за легендою, навчався. Він знав, що професор палив, але не знав, що курив саме цигарки. У Німеччині це було рідкістю, а професор був великим оригіналом.

Узагалі, балакучість німців, яку підкреслюють радянські автори, наводить на думку, що все було зовсім не так і значно прозаїчніше.

Узяти хоча б момент, коли офіцер СС Ортель проговорився про підготовку замаху на трьох керівників антигітлерівської коаліції в Тегерані. Тут усе міф, від початку і до кінця. Жодного замаху не було, бо, по-перше, німці про проведення конференції у Тегерані не знали, вона для них була повною несподіванкою. По-друге, офіцер СС не міг говорити про такі речі з маловідомим обер-лейтенантом. І в таких вузликах уся тканина міфів про Кузнєцова.

Навіть його загибель покрита таємницею. Яку протидію органів КДБ і партійних комітетів зустрічав Микола Струтинський, який працював із Кузнєцовим, коли намагався встановити обставини і місце його загибелі. Дивно, адже саме органи мали бути зацікавленими в цьому, але все було навпаки. Медведєв також зустрічав пряму протидію в найменших спробах встановити хоч якісь факти з біографії Кузнєцова.

Усе це наштовхує на думку, що під іменем Пауля Зіберта ховався не Кузнєцов, а ймовірно, справжній німець із Східної Пруссії. Бойовиком же, який стріляв по гітлерівських функціонерах, був той, кого ми знаємо як Кузнєцова. Він міг короткочасно діяти як офіцер, але тривало з німцями не спілкувався через можливе швидке викриття.

ФСБ Росії начебто розсекретила частину документів про діяльність Кузнєцова, але своєрідно. Їх передали Теодору Гладкову, колишньому співробітнику КДБ. Він же і автор численних легенд про Кузнєцова.

Юрій Райхель