Медреформа: чого ще на пізно повчитись у інших

Минулого тижня, 6 червня, ВР в першому читанні ухвалила один із двох урядових «реформаторських» законопроектів (№6327) – про зміну принципів фінансування системи охорони здоров’я.

Проект закону передбачає надання громадянам гарантованого пакету медичних послуг та лікарських засобів коштом державного бюджету.

Від тепер розробку стандартів медичної допомоги, оцінку технологій та акредитацію установ охорони здоров’я в Україні здійснюватиме спеціалізоване державне некомерційне агентство. Відповідні правила встановлюватиме уряд.

Законопроект також повинен скоротити частку неформальних приватних платежів за медичні послуги. Передбачається перехід на закупівлю медичних послуг через єдиного національного замовника з 2018 року.

За словами  в. о. міністра охорони здоров’я України Уляни Супрун, медична реформа загалом має на меті скорочення видатків на медицину з паралельним підвищення якості надання послуг.

Від слів до дій?

Розмови про кардинальні зміни у сфері вітчизняної медицини точаться давно. Адже все, що ми нині маємо, – це рудименти радянського епохи. Хоч Конституція і гарантує безкоштовну медичну допомогу, однак на практиці нічого подібного немає. Саме тому ця сфера на сьогоднішній день є однією з найбільш корумпованих та відсталих.

У результаті відсутності системних змін та належного фінансування медичної галузі, смертність в Україні є надзвичайно високою. За даними ЮНІСЕФ Україна займає одне з перших місць за рівнем смертності матерів та немовлят в Європі. І це лише деякі з «чорних» списків, де фігурує наша країна.

Отож, в нагальності реалізовувати медичну реформу в Україні ніхто не сумнівається. Єдина дилема – що у наших реалія реально впровадити, а що так і залишиться обіцянкою та побажанням на папері.

Politeka розбиралась, які саме зміни пропонують українські урядовці та які існують успішні міжнародні практики реформування системи медичного обслуговування, .

Безкоштовна медицина – видати бажане за дійсне

Варто зауважити, що законопроект №6327 запроваджує повну оплату з держбюджету на рівні первинної (сімейний лікар), екстреної (невідкладна допомога), а також паліативної допомоги. За словами урядовців – це приблизно 80% усіх можливих витрат українців на медицину.

А от при спеціалізованих та високоспеціалізованих втручаннях з’являється таке поняття як «співоплата».

В МОЗ пояснили, що «співоплата” – це додаткова доплата за конкретні медичні послуги, які не входять в перелік послуг гарантованого пакету медичної допомоги, або лише частково фінансуються державою. Всі фінансові операції будуть офіційними та проходитимуть через касу лікарні.

Скільки це коштуватиме та чи будуть ціни однаковими у всіх комунальних лікарнях – питання із розряду «гадання на кавовій гущі».

За словами Супрун, ті, хто не зможе оплатити додаткові послуги, отримає субсидії. Однак, за якими критеріями визначатимуть «неплатоспроможних» та що саме покриватимуть субсидії – також незрозуміло.

Державне страхування

Реформа передбачає, що усі українці повинні користуватись медичною страхівкою. На первинному рівні ця схема має запрацювати з січня 2018 року, на інших – до 2020-го.

В МОЗ розрахували, що у 2016-му українська сім’я в середньому вносила у систему охорони здоров’я 4580 гривень. Відповідно, стверджують там, такої суми страхового внеску достатньо, аби система запрацювала.

У низки експертів щодо цього лунають сумніви. В першу чергу щодо того, як саме модель державного страхування працюватиме на практиці. Адже в Україні немає розвиненого ринку приватних страхових компаній, які могли б надавати відповідний страховий полюс усім бажаючим.

Державне страхування – поширена міжнародна практика. В кожної країни є свої особливості його впровадження. Але основний тут критерій – ефективність.

Для прикладу – медична система Ізраїлю. Суть її полягає в тому, що базується на державному медичному страхуванні.

Громадянам гарантоване право на одержання медичних послуг через лікарняні страхові каси. Кожен приписаний до однієї з таких кас, що дозволяє купувати ліки за низькою ціною. Лікарняна каса також оплачує госпіталізацію ізраїльтянина, крім спеціально обумовлених випадків.

Проте медицина в Ізраїлі не є безкоштовною. Усі, старші 18 років, оплачують страхівку у вигляді податку на охорону здоров’я.

Варто зауважити, що Ізраїль за тривалістю життя (82 роки) випереджають лише Японія, Швейцарія та Андорра. 

Державний гарантований пакет

Ще одне нововведення, яке пропонує українська реформа, – державний гарантований пакет. Він включає усі можливі послуги, які держава повністю, або частково оплачуватиме за рахунок медичного страхування.

У МОЗ пояснюють, що перелік послуг, які входитимуть до пакету та ціни на них, ухвалюватимуть щороку. Залишається загадкою, скільки такі послуги можуть коштувати для пересічного українця, хто і як встановлюватиме ціну і чи переглядатиметься вона також щороку, чи буде сталою? Крім того, є питання щодо спроможності бюджету «потягнути» такий «пакет». Зокрема, чи готові нардепи при формуванні бюджету збільшити фінансування на медицину в рази.

Нагадаємо, у 2017 році на медицину виділили приблизно 3,5% ВВП (понад 70 млрд грн). Розпоряджатися цими грішми у майбутньому буде спеціально створена Національна служба здоров’я. Хто у ній буде представлений та яким чином одна структура розподілятиме гроші та за яким принципом – ще одне запитання без відповіді.

В низці країнах Європи державне медичне страхування  є ключовою ланкою в системі охорони здоров’я. Яскравий приклад – Німеччина.

Медичне страхування тут є обов’язковим для всього працюючого та інших груп населення.

Особи, які отримали державний медичний страховий поліс, мають право на практично однаковий спектр медичних послуг. Одержуваний обсяг медичної допомоги не залежить від величини страхового внеску. Вартість такої страхівки для кожного визначається відповідно до його доходу. Члени сім’ї при цьому (за певних умов) можуть бути додатково внесені до страхового полісу без збільшення розміру страхової суми.

Як правило, в Німеччині витрати на покриття страхових внесків за медичне страхування частково переймає на себе роботодавець. Внесені страхувальниками суми практично покривають витрати і тим самим є основним джерелом фінансування системи охорони здоров’я.

Гроші ходять за пацієнтом

Принцип «гроші ходять за пацієнтом» МОЗ України визначило одним з основних у своїй реформі. Згідно з ним, держава фінансуватиме не ліжка у лікарнях, а людей, які зобовязані укласти договори з лікарями.

Також прибуток лікаря залежатиме від кількості пацієнтів і якості наданих послуг. Зрозуміло, що із зникненням арифметики «ліжок» має поменшити і кількість самих лікарень. Відповідно, у багатьох критиків реформи є побоювання, що деякі регіони можуть взагалі залишитись без медичних установ.

Чинна редакція урядового законопроекту визначає, що з початку 2020 року гроші з бюджету виділятимуть лише на заклади з переліку, затвердженого Кабміном.

Розгляньмо канадську практику. Система охорони здоров’я Канади в основному опирається на терапевтів первинного медичного догляду, які становлять близько 51% всіх практикуючих терапевтів. Вони є проміжною ланкою між пацієнтом і формальною системою охорони здоров’я. Зокрема, ​​контролюють доступ до більшості лікарів-спеціалістів, забезпечують лікарняний догляд, діагностичні перевірки, виписують за рецептом ліки.

Сімейного лікаря в Канаді можна міняти необмежену кількість разів. Більшість лікарів мають свою власну приватну практику. Багато хто працює в лікарнях або місцевих оздоровчих центрах. Лікарям-приватникам держава оплачує послуги залежно від наданої допомоги. При чому, плату такі лікарі отримують безпосередньо з бюджету провінції або території. Терапевти, що не мають приватної практики, отримують або встановлений оклад, або плату залежно від кількості наданих медичних послуг.

Коли канадці потребують медичного догляду, вони звертаються до лікаря-терапевта або в клініку за своїм вибором і пред’являють йому картку медичного страхування, яка видається всім легальним громадянам і жителям країни.

Від лікарняної корупції до очищення за 200 грн

Лікар-корупціонер в наших реаліях не є чимось дивним чи не зрозумілим. Покласти «в кишеню» гроші за елементарне обстеження – відома для більшості українців практика.

Медична реформа прагне таку дійсність змінити. Як саме? Реформатори пропонують, що за лікарем мають  «ходитити» пацієнти, на яких держава виділятиме гроші – трохи більше 200 гривень за кожного.

Лікар зі свого боку може оформиться як ФОП та укладати індивідуальні угоди з пацієнтами та лікарнями. Його зарплата залежатиме від кількості пацієнтів та операцій.

Власне, щодо успішної боротьби з корупцією для України може бути корисним і грузинський досвід. Адже донедавна ситуація там у багато-чому нагадувала наші реалії.

Медична реформа в Грузії розпочалась в 2004 році. Включала в себе приватизацію лікарень, поліклінік, а також введення загального медичного страхування.

Грузинські реформатори визначили: безкоштовної медицини немає. За отримані послуги платять або ж самі гррмадяни – при покупці страхового полісу, або ж його частково покриває держава у вигляді лімітованого ваучера.

Грошей на реалізацію реформ в бюджеті не було. На початковому етапі відбулась приватизація більшості аптек і лікарень, крім вузькопрофільних установ. Ключова умова – приватизовані лікарні мали зберегти свій напрямок. На отримані від приватизації кошти в закладах медичних установ було проведено капітальний ремонт. Паралельно скоротили кількість ліжко-місць та персоналу. Наприклад, з лікарень на 200-300 місць зробили клініки на 15-20 місць.

Також в країні зареєстрували шість основних страхових компаній, кожна з яких обслуговувала по 2-3 регіони на підставі конкурсу. Страхові компанії зобовязувались взяти на обслуговування існуючі лікарні, або ж побудувати нові.

В Грузії вартість середнього поліса, який включає всі види медичної допомоги (не більше ніж на $60 тисяч) становить близько $20 на місяць.

Наскільки українська модель реформ в сфері медицини буде ефективною та чи зуміє змінити нинішній стан справ – мільйони українців відчують уже в найближчій перспективі.

Романія Горбач