Телетайп: старий газ важливіший за нову медицину?

Що й не кажи, а Україна не Росія: вони шукають у минулому радість, а ми — лихо.

Навіть не можу сказати, що більше пригнічує: аморальність тих, хто раптом відшукав у колишньому прем’єрові джерело світових бід, чи кричуща безглуздість того, що відбувається.

У житті буває всяке, в політиці тим паче. Але, приміром, у колишній нашій політтехнологічній тусовці було заведено «в своїх не стріляти, а якщо доводиться, то цілитися неуважно» (© А. Новіков).

А з страшними звинуваченнями на адресу Юлії Тимошенко мало не в держзраді під виглядом укладення газового контракту в 2009 році виступають саме «свої»: ті, хто ще нещодавно годувалися з її руки і клялися у вічній відданості. І жоден контракт їм у жодному місці не натирав. А тут засвербіло, ніби завівся грибок між мозковими півкулями!

Але найприкріше: на яких дебілів це все розраховано?

Коли про патріотизм мовить Артур Герасимов, послідовний прихильник економічного співробітництва з ОРДЛО й агресором, у нормальних українців це викликає недовіру. Коли проти корупції обурюється Олег Ляшко, нездатний пояснити походження розкішної власності — роздратування. Коли в пособництві агресору звинувачує Володимир Гройсман, чий уряд навіть не сіпнувся розірвати хоч один міждержавний договір із РФ – обурення. А всі разом — бажання завантажити владну команду з прихлебателями, які вважають нас бовдурами, на розвалюху на кшталт «Генерала Ватутіна» і відправити їх в останній круїз.

Нехай парламентські виконавці наказали/заплатили — зробили. А розумний президент Порошенко що думає?

Він не здогадується, що навіть справедливі, а не ліхтарні звинувачення з боку неефективної корумпованої влади працюють навпаки — на підвищення електорального рейтингу лідерів опозиції? Чи він вважає, що після парламентського шабашу зможе позбавити ЮВТ громадянства? Або хоча б права брати участь у виборах?

Може, це розраховано на зовнішню публіку? Але за кордоном уже давно все про нашу владу зрозуміли. Достатньо згадати, з ким із впливових західних лідерів за останній час вдалося поспілкуватися президенту України. А з нашим прем’єр-міністром узагалі ніхто зустрічатися не хоче — не знають, що втрачають, неуки: він би показав їм, як країнами керувати…

Це ж треба: автори капітулянтської «мінської змови» і грабіжницького «Роттердам+» звинувачують авторів газового контракту 2009 року в сьогоднішній співпраці з Кремлем та економічних труднощах. Усе ж таки наша влада перейняла у недоімперії цинічні ази інформаційної війни…

Із другого боку, погрози Тимошенко затіяти щось на кшталт народного повстання проти продажу сільгоспземлі — не найкраща відповідь. Так, безліч людей таким продажем незадоволені, але на жодне повстання вони не готові. Та й повстання — це останній спосіб вирішення проблеми. Це те саме, що палити хату, намагаючись позбутися від тарганів.

Продаж землі активно підтримують дві категорії українців. Що характерно, обидві категорії або перебували, або перебувають при нашій владі.

Це ті, хто вже має у власності якусь землю і сподіваються продати її, зігравши на неминучому зростанні цін. А також ті, у кого є кошти для придбання землі з перспективою перепродажу міжнародним покупцям (звісно ж, у всіх будуть українські юридичні особи). Інтерес до української землі виявляють ділові кола Німеччини, Ізраїлю й низки держав Перської затоки.

Схема не нова, вона детально опрацьована ще «донецькими» під чуйним керівництвом Саші-стоматолога.

Що ж до наших великих аграрних гравців, то вони окопалися так ретельно, що не помиляться за будь-якого розвитку ситуації.

Інші громадяни є пасивними спостерігачами, не розуміючи до пуття, що вони можуть отримати або втратити. От їм і треба внести в голови, що на цьому етапі потрібен не ринок землі, а ринок оренди землі. Причому в Земельному банку України має бути відкрито персональний рахунок на кожного українця, готового захищати батьківщину зі зброєю в руках. На ці рахунки повинні надходити відрахування від будь-якої операції з українською землею.

Тоді й із нашою професійною армією все налагодиться. І до відповідального громадянства істотно наблизимося. А піднімання народу на протест, від якого він не отримає жодних «плюшек» — це вже було. Невиразне «Повстань, Україно!» називається.

А ось справді життєво важливе питання для мільйонів українців через газові інсинуації опинилося в тіні. Йдеться про перезрілу медичну реформу. Як сформулював якийсь похмурий провидець у ФБ: «Якщо правильно провести медичну реформу, то пенсійна вже не знадобиться».

До речі, медреформою займаються протягом всього часу існування незалежної України. Спочатку намагалися підтримувати систему безкоштовної охорони здоров’я, що дісталася від Союзу — поки вона фактично не стала платною, але з рук у руки. Потім намагалися винайти щось таке, щоб грошей на медицину виділяти менше, але пацієнти були задоволені. За Віктора Ющенка придумали держзамовлення на лікарів і спробували відправляти випускників медвишів на відпрацювання в село: електронних браслетів тоді ще не було, і випускники розбігалися. Потім винайшли сімейну медицину — річ правильна, але не доведена до розуму.

Але найяскравіше виступили реформатори Віктора Януковича на чолі з Іриною Акімовою, яка з медициною знайома, напевно, лише за здаванням аналізів. Ці теоретики намалювали якісь медичні округи, де медустанови повинні збільшуватися завдяки незрозумілому злиттю. В результаті депутати-мажоритарники від «регіоналів», що потрапили в «зону експерименту», навідріз відмовлялися підтримувати реформу — мовляв, жителі їх радше закопають, ніж оберуть.

І заодно про дипломи. Михайло Янгель, головний конструктор КБ «Південного», на ракетника не вчився, але під його керівництвом створено найкращі в світі бойові ракети. Тож реформі шкодить відсутність не профільної освіти, а мізків.

Зараз Уляна Супрун, в. о. міністра МОЗ, начебто говорить правильні слова щодо «грошей, що йдуть за пацієнтом». І щодо права пацієнта обрати відповідний медзаклад.

Біда в тому, що вся концепція орієнтується на якихось ідеальних персонажів у вакуумі: чиновників, які об’єктивно і безкорисливо розподіляють бюджетні ресурси. Лікарів, готових лікувати швидко, а не нескінченно, бо платити будуть саме за кількість відвідувань. Пацієнтів, здатних розібратися в нововведеннях і перейти на електронні носії інформації. Тощо.

Другий сумнів полягає в тому, що без страхової медицини реформа забуксує — банально не вистачить грошей. Але про це реформатори чомусь мовчать. Замість того щоб на силовиках, які мають свої системи медзабезпечення, вже апробувати цю саму страхову медицину, а потім розширювати на всю країну. Відповідні розробки давно є, але МОЗ не цікавлять.

Зрозуміло, що боротися з позавчорашнім снігом, тьху ти, газом, значно цікавіше, ніж розбиратися в алгоритмах і можливих наслідках медичної реформи. Та й наші правителі, зрозуміло, воліють лікуватися там, а не тут — Роман Насіров тому приклад.

І дуже шкода, що наука досі не винайшла якогось вірусу антисволотства, який викликає параліч, але тільки у людей аморальних, нечесних і дурних. Робили б таке щеплення нашим чиновникам одночасно з вступом на посаду. І, можливо, після десятка скоцюрблених, показаних у вечірньому ток-шоу, в країні розібралися б і з газом, і з землею, і з медициною.

Фантастика, зрозуміло. Хоча, власне, чому саме вірус?

Олександр Кочетков, аналітик і політтехнолог, спеціально для Politeka