Больові точки: Крим буде майже Туреччиною, але без росіян

Справді, шляхи України й Автономної Республіки Крим видаються паралельними рейками, що не перетинаються.

Але це тільки в евклідовому просторі. Але ж є ще ріманова геометрія, де паралельні прямі перетинаються. Хто не вірить, може заглянути в будь-яке трамвайне депо.

Тому тема заслуговує предметного розгляду в нашому циклі.

Що ми маємо в активі повернення Криму?

Перше і головне: жодна з серйозних світових держав не визнала і не визнає Крим російським. Підтвердження тому «туристи з Великобританії» та їм подібні, які «відпочивають» у Криму настільки таємно, що їхній конспірації можуть позаздрити навіть кур’єри наркотрафіку.

Друге і також головне: в Криму, на відміну від Донбасу, не пролилося багато крові. Зараз багато хто намагається міркувати, не змогла чи не захотіла післямайданівська перехідна влада чинити збройний опір анексії? Але це лише імпотентні недоростки з недоімперії впиваються фантазіями про попаданців, які управляють історією, немов самокатом. Розсудливі люди оперують реаліями.

У реаліях через деякий час видається навіть вдалим, що чергова кримська війна не склалася. І не з’явилися вдови, діти-сироти, інваліди, ветерани та інші категорії непримиренних.

Третє: у Криму неабияка кількість громадян, які мріють про повернення в Україну. Ба більше: якщо повернення почнеться протягом найближчих п’яти років, вони надаватимуть дієву допомогу такому процесу. І не лише кримські татари, що також радує.

Окупаційно-колаборантська влада робить все від неї залежне, щоб кількість симпатиків України серед корінних кримчан не зменшувалася. Серед знакових «досягнень» можна зазначити дефіцит енергії, води, туристів, роботи, а також переділ власності та мілітаризацію півострова.

Тепер про те, що категорично заважає поверненню.

Передовсім обскурантна імперська ідея, яка зачепила більшість росіян. Тому правитель, готовий зважитися на повернення Криму, повинен мати в Росії колосальний авторитет, який встоїть за подібної «капітуляції».

Володимир Путін, який має такий авторитет, на це не зважиться — простіше застрелитися. У наступного будуть складнощі з авторитетом, оскільки йому доведеться приводити країну до тями, а це болісно і, як наслідок, непопулярно.

Але найважче подолати перетворення нашого Криму на макроаналог «Адмірала Кузнєцова» — не людини, а пароплава. Бо він теж не тоне, оскільки в море не виходить, розвалюється на приколі. Та й авіації там розплодили — вночі від реактивного ревіння не можна заснути, скаржаться кримські «укропи». Ну, і димить, звісно, тисячами електрогенераторів.

Україні категорично не потрібен Крим із російською військовою базою, нехай вони хоч газ нам безкоштовно постачають, хоч нафту, хоч віддадуть у доважок увесь Краснодарський край з олімпійським потьомкінським селом.

І база ця клята існує більше ніж двісті років — встигли вкоренитися, сволоти! І це, мабуть, найбільша військова база в світі на території іноземної держави. Але Кремль має намір її ще розширити!

Планують реконструкцію старих і будівництво нових військових аеродромів, розміщення позицій тактичної та зенітної ракетної зброї, протикорабельних комплексів та іншого, аж до базування стратегічних бомбардувальників.

Російські мілітаристи настільки злякалися власних вигадок про «Правий сектор» і «потяги дружби», що хочуть звести потужні укріплення на кордоні з материком. І навіть мінувати її атомними фугасами.

Взагалі, поява в Криму ядерної зброї — це питання не політичне, а суто технологічне, тобто впирається в повне відновлення сховищ, покинутих від радянських часів, зокрема під Феодосією.

Загальну чисельність російських військових можуть довести до 200 тисяч (за часів Союзу вона становила 140 тисяч). При цьому все населення Криму має перейти у статус обслуговувального персоналу цього військового контингенту.

Яка там у біса вітрина «досягнень Росії»?! Який Лас-Вегас і супер-пупер туристичний рай, що обнулить Туреччину і Грецію?! Силіконової долини захотілося, путіноїди безмозкі?! Будуть вам силіконові бутафорські овочі-фрукти замість справжніх, які росли, як казкові, «під українським гнітом».

Не збирається недоімперія нічого там розвивати, крім військової інфраструктури. А на військовій базі не має бути нелояльного персоналу, яким вважають у Росії кожного, хто ковтнув українського повітря свободи й непокори владі.

Тому, за російськими задумами, корінне населення Криму — все, а не тільки киримли! — частково має вимерти, а переважно — бути витісненим і заміненим на лояльне з поганих просторів тайгового патріотизму. Звідси і відтискання територій на користь військових, і демонстративне нехтування туристичними, екологічними та іншими життєвими питаннями — навіщо, якщо територія півострова як військової бази в перспективі стане закритою?

Роблять це руками колаборантської влади, а потім приберуть і «гоблінів», які тягнуть із панського будинку все, що потрапляє під жадібні руки.

Цілковита мілітаризація Криму відбудеться протягом найближчих десяти років. Виникає питання: а що робити з цією колосальною махиною в процесі реінтеграції?

Уявімо, що якимось хитромудрим чином у недоімперії після Путіна до влади прийде черговий «шпійон ЦРУ», схильний до виконання міжнародних договорів і зобов’язань. І він погодиться на повернення Криму в Україну.

Як реалізувати відхід росіян на практиці?

Це складна логістика. І, відповідно, колосальні кошти.

Розумію, що емоційні українські патріоти відразу ж почнуть галасувати: «Ну і нехай звалюють власним коштом: як зайшли, так і вимітаються!». Це резонно. Але тоді надійніше почекати прильоту марсіан.

Бо у недоімперії постійно щось не виходитиме. При всіх рішеннях на всіх високих рівнях і виділеному фінансуванні. Причому причиною буде не відрижка імперства, не портяночний бойовий дух вояків, не мітинги завезених бурятських жителів «міста російської слави».

Ні, заважатиме споконвічне російське нехлюйство. То солярки немає, то буксир затонув, то матросів, які втекли святкувати нежданий дембель, другий місяць не можуть зловити. Подивіться, як вони «будують» кримський міст – все зрозумієте. А коли почнеться опис майна…

Знову ж таки, скільки з’явиться свят, що відволікатимуть від роботи! Путіна занесли в Мавзолей. Путіна розвінчали. Путіна винесли з Мавзолею в обнімку з Леніним…

Тобто росіян, які підуть із Криму, доведеться підштовхувати. Делікатно ногою під зад із розбігу. Хто цим займатиметься? Українці — жалісливі, багаторазово страждали через те, що не хочуть добивати ворога, але це — генетично. А ось у кримських татар — мстива пам’ять предків. Вони зможуть.

І для успіху подібний процес має фінансувати хтось зацікавлений, як це робила Німеччина, видворяючи радянські війська зі своєї території за Михайла Горбачова. Україна такі витрати в найближчому майбутньому не потягне.

І Європа, і США обмежаться символічною допомогою. І постараються не заглиблюватися в проблему.

Тому в природний спосіб на горизонті вирішення кримської проблеми з’являється Туреччина. У неї є і ресурси, і зацікавленість, і необхідний геополітичний авантюризм. Йдеться не про сьогодні, а про післязавтра.

Легітимна кримськотатарська автономія — це не лише заповітна мрія киримли, а й серйозного прошарку в турецькому суспільстві. Оскільки це принципове підвищення геополітичного статусу Туреччини і вихід за рамки регіонального гравця. І в таку автономію можна вкладати серйозні інвестиції, не лише турецькі. А за їхньої наявності киримли зможуть перетворити Крим на справжню туристичну Мекку.

Так, його серйозно ісламізують, мінарети всякі, мечеті. Але ж нас це не бентежить, коли ми відпочиваємо в Туреччині? Українцям там завжди раді, як братам. У росіян, зрозуміло, виникнуть проблеми, але то таке… побічні ефекти глобальних процесів. Та й справедливість ніхто не скасовував.

Гарантією відносин стане українська юрисдикція території. Без неї — нічого: ні портових операцій, ні туризму, ні інвестицій. Ну, і ресурсна логістика, звісно.

Комусь із читачів не сподобався викладений підхід, він скидається на приховану відмову від територій? Тоді, очевидно, вас більше влаштовує урядова концепція повернення, реінтеграції і розвитку Автономної Республіки Крим?

Як в очі не бачили? Як не існує? Ну, оскільки не існує офіційної, з’являються експертні.

До речі, а хто у нас відповідає за тему Криму? Як ніхто? Ну, тоді ніхто і не є гарантом територіальної цілісності України. А отже, невідомо чому досі займає чуже місце в Києві, на Банковій, 11, поверх 4, вхід із двору.

Олександр Кочетков, аналітик і політтехнолог, спеціально для Politeka.