Оксана Продан про головний обов’язок держави та основу середнього класу (відео)

– За даними Європейської Бізнес Асоціації, найбільш інвестиційно привабливою Україна була у 2010 році, і на позначці 3,4 пункту між «нейтральні» та «сприятливі». А у 2015 році – 2,51, що відповідає пункту «негативний». Що з інвестиційною привабливістю України сьогодні?

Потім почалося перевантаження і зловживання з боку влади з подальшим нагнітанням. Тому сьогодні маємо надскладний ризик, бо, по-перше, триває війна на Сході. По-друге, відсутність правової системи, справедливих судів також впливає на інвестиційну привабливість України. Ніхто не вкладатиме гроші, якщо ніхто не гарантує повернення цих грошей. Зокрема, не йдеться про заробіток.

Згадаймо і рейдерство. Торік воно відбувалося в різних іпостасях із використанням прогалин у законодавстві та через фізичне втручання і захоплення бізнесів. Наприкінці року ми ухвалили антирейдерський законопроект, я була його співавтором, у такий спосіб законодавчо мінімізувавши рейдерство. Але залишається відсутність фізичного захисту бізнесу.

– Як цього можна досягти?

– Є багато випадків, коли просто фізично заходять і захоплюють чи сільськогосподарські підприємства, чи якісь фірми, навіть малесенькі. Тут потребуємо належної роботи поліції. Сподіваюсь, що останні заяви міністра щодо взяття цього напряму під контроль  будуть не лише словами, а стануть початком реального захисту правовласності.

– А ким є інвестори, які сьогодні вкладають усе ж таки гроші в Україну?

– Міжнародні інвестори останнім часом дуже остерігаються вкладати в Україну гроші. Тому найбільшими інвесторами у країну є українці.

– Чого саме вони остерігаються? Війни на Сході?

– Інвестують гроші тоді, коли є механізми для заробітку, сприятлива ситуація для збільшення статків, щоб не втручалася держава і створювала умови для розвитку бізнесу. Коли є гарантії від захоплення або втрати вкладених інвестицій. На жаль, на сьогодні Україна не може гарантувати жодного з цих показників. Немає у нас умов для кращого бізнесу, які б приваблювали іноземного інвестора. Немає, зокрема, захисту правовласності. Маємо низьку зарплату в порівнянні з іншими країнами, яка б могла залучати і бути цікавою для вкладників капіталу.

– Вкладати гроші в Україну ризиковано?

– Сьогодні це так. Про це говорить абсолютно вся статистика, будь-які показники. Звичайно, перше питання – мир на Сході. Друге, і воно основне, – відсутність захисту в суді. Коли суди належно працюватимуть, коли не продаватимуться рішення суддів, а відповідатимуть закону – це буде найголовнішим маркером і причиною, щоб до нас почали надходити інвестиції.

– Хто може вплинути на це? Бо про судову роботу мовиться чимало, а дій не бачимо.

– Я теж поки що не бачу результату, але спостерігаю за процесом щодо обрання і призначення нових суддів. Але поки що не бачу, щоб суди змінили свою позицію і відношення до виконання закону. Мають ще відбутися кроки на виконання ухвалених законів, адже реформу ще не завершено. Судова система тоді зможе гарантувати права і збереження власності для майбутніх інвестицій.

– А як ви ставитесь до запровадження антикорупційних судів? Це поліпшить судову систему?

– Потрібно створювати загальну систему судів, яка б працювала для кожного громадянина України. Бо запроваджувати для корупціонерів окремі суди, а для тих, хто постраждав від корупціонерів, залишати стару систему, яка не працює і не захищає громадянина, – неправильно і неетично. Адже нас обирали люди, щоб ми забезпечили захист їхніх прав. Треба змінювати все, а не окрему гілочку судочинства.

– Багато кажуть, що наші всі проблеми через корупцію.

– У нас немає умов, в яких корупціонер не зможе бути некорупціонером. Ми продовжуємо ухвалювати закони, постанови, які створюють можливості для корупції.

Боротьба з корупцією має полягати не лише в покаранні, а і в унеможливлюванні самої корупції – мінімізації тих випадків, коли чиновник може зловживати повноваженнями. А ми маємо таких лазівок забагато.

– Наскільки тотальна корупція в Україні лякає інвесторів?

– Корупція – коли є незалежний від влади бізнес і нема можливості вести його без корупції. Коли є цілковита незалежність від владного рішення і, послуговуючись корупційними нормами закону, чиновник може дати працювати, а може і не дати. Залишаються на ринку врешті ті, хто має відношення до влади – місцевої, загальної – яка регулює той чи інший бізнес.

– Це, напевно, один із головних чинників, чому до нас не заходять вкладники капіталу?

– Корупція просто не дає можливість незалежному бізнесу працювати нормально у нашій країні. Знову ж таки, я вже згадувала умови, за яких це можливо.

– Володимир Гройсман навів дані, за опитуванням двох тисяч підприємців, що ситуація для ведення бізнесу поліпшуються, бо уряд пачками скасовує регуляторні недолугості, які впливали на бізнес. Що він мав на увазі?

– Я, вочевидь, не дуже знайома з тими двома тисячами. Бо підприємці Всеукраїнського об’єднання «Фортеця», яке я очолюю, було створено відразу після «податкового майдану». Вони говорять, що їм на сьогодні стало лише складніше. Бо, з одного боку, немає старих правил роботи, корупція не зменшилася, а люди взагалі зараз мають значно менше грошей, відповідно, менше витрачають їх. Це дуже позначилося на середньому бізнесі.

Сприятливіша ситуація для великого бізнесу, для продажу на експорт. Тут дійсно для них створюються умови, щоб була менша вартість і краща конкуренція. Звичайному українському бізнесу, не монополістам, дуже складно. Великої комплексної програми уряду, на жаль, сьогодні нема. Аби звільнити бізнес від зайвих регуляцій.

Звіт Гройсмана показує шматковість дерегуляційних актів. Адже це тактика України ще з 2005 року, коли скасували 3000 актів. Ось відтоді маємо і досі цю дерегуляцію. Хоча потрібен закон, в якому би йшлося про зміну всієї системи регулювання, а не шматочками латати. Потребуємо докорінно нового законодавства, яке б дало можливість бізнесу розвиватись.

Хоча це дуже легко зробити, комплексні проекти є в різних сферах. Проте чиновників вони не цікавлять, бо вони заробляють на наявній корупції.

– У кожної проблеми є ім’я. Хто за цим стоїть, кому конкретно це невигідно? Чому це легко, але не можемо цього зробити?

– Одразу після Революції гідності законопроект про зміну системи регулювання економіки був підтриманий міністром економіки. Його радники стали співавторами законопроекту, ми доредагували, допрацювали і системно зробили все. Була підтримка всього залу.

Але минув час поки законопроект дістався залу, міністр вже деякий час попрацював у системі та став її частинкою. І у день голосування здійняв ґвалт, що не можна протягом року змінити систему, будуть проблеми і нічого не зможемо забезпечити. Але ж ми і сьогодні нічого не можемо забезпечити.

Протягом року можна змінити законодавство. Гарним прикладом є саме регулювання і контроль виробництва харчів. Ми геть змінили систему з радянської на європейську. Світ прийматиме нашу продукцію без додаткових перевірок і інспекції виробництв. Бо українська система відповідатиме європейській.

– А експортні квоти ми сповна використовуємо?

– Це інша частина. Є різні харчі – за якими не використовуємо квоти, а є ті, котрі за перші три місяці року вичерпались, і ми ходимо просимось знову.

Якщо бізнес зацікавлений у збільшенні квот, то є інтерес до співпраці та об’єднання за своїми галузевими інтересами. Вони тоді змушують міністерства працювати над тим, щоб квот побільшало. Цей механізм існує в усьому світі. Бізнес – частинка країни, а влада відстоює інтереси бізнесу за кордоном. Адже чим більше вони вироблятимуть в Україні, тим більше сплачуватимуть податків, більше виплачено буде зарплатні – її рівень ростиме, пенсії буде звідки виплачувати.

Держава має нарешті дійти до того, що розвиток українського бізнесу – перший інтерес і обов’язок будь-якого чиновника на всіх рівнях.

– Українська продукція конкурентоздатна?

– Так. Але говоримо про різні галузі. Доречний приклад соняшникової олії – ми вміємо її фасувати і в різних виглядах експортуємо. І таких прикладів насправді чимало.

Є міжнародні корпорації, які мають в Україні виробництво молочної продукції, та в інших країнах українську продукцію доповнюють. Це масштабний ринок. Головне – не заважати цьому і створити умови для допомоги, якщо є така потреба. Для молочної продукції, наприклад, зробити все належне у тваринництві.

– Що маємо зробити для покращення економіки та подальшого економічного зростання? Обіцяна масштабна податкова реформа нам допоможе з детінізацією економіки?

– Податкова реформа – необхідна для бізнесу річ, але не основна. Тут має бути на рівні захист правовласності, невтручання у виробництво, а лише потім будуть податки. Найчастіше можновладці роблять усе, щоб зберегти неконкурентні умови, визначати, зокрема, ціни, які хочуть.

А масове запровадження касових апаратів скрізь ще гірше відобразиться на цінах товарів. Щоб усунути конкуренцію у малому бізнесі, запроваджуються касові апарати. Великий бізнес робить все, щоб можливість домовитися між собою та визначати ціни, які вони вважають за потрібне. Хотілося, щоб Антимонопольний комітет працював ефективніше.

– Чи правда, що в меморандумі з Міжнародним валютним фондом передбачена ліквідація спрощеної системи оподаткування?

– Там не йдеться про ліквідацію, а є норми про перегляд і звуження. Проте цьогоріч уряд уже стільки всього ухвалив проти малого бізнесу, що до кінця року вже досить.

По-перше, касові апарати на частину товарів. По-друге, обов’язкова сплата єдиного соціального внеску, є дохід чи ні.

– А як ви ставитесь до сплати ЄСВ підприємцями?

– Усе робила, щоб це не пройшло. Це заганяє малий бізнес у тінь. Одні зачинились, інші шукають роботу за кордоном. Працездатних людей, які можуть усередині країни створювати ВВП, виживають, виганяють за кордон. Це ще не розглядаючи питання про штрафи в 320 тис. грн, коли підприємець ризикує всім своїм майном.

Дуже красиво звітує профільний міністр, що люди виходять із тіні. Насправді ті, хто має можливість працювати, розділяє свій бізнес, щоб уміститися в маленький обіг, який дозволяється у спрощеній системі оподаткування. Бачимо штучне збільшення кількості суб’єктів.

– Сподіватимемося, що все ж таки український бізнес матиме можливості для розвитку.

– Безперечно. Не буває країни без малого і середнього бізнесу, який є основою середнього класу.

– Скільки часу нам ще необхідно?

– Ми вже могли це зробити давно. Коли політики зрозуміють, що нам у цій країні жити, або політиками стануть ті, хто планує залишатися у країні. Я аналізую все, зокрема проекти МВФ, з точки зору – як жити мені та моїй родині з цим завтра? Треба дивитися в майбутнє і бачити себе в цій країні.