Декорація змін у Вірменії: перемога партії війни

Читать на русском
Декорація змін у Вірменії: перемога партії війни

Суперечка про те, яка система краща, швидше, схоластична. За тієї й іншої цілком можливо забезпечити основні права і свободи. Але будь-яка система може перетворитися на звичайну диктатуру або на авторитарний режим.

Наступник Карімова: Узбекистан намагається жити по-новому

Розмови про більшу демократичність парламентської республіки – не більш як політтехнологічні і політичні маніпуляції, покликані закріпити можливо довге правління політиків, які з різних причин не мають можливості затвердити своє постійне президентство.

У Вірменії саме цей випадок. Чинний президент Саргсян був обраний уже двічі і конституція забороняє йому балотуватися на третій термін. З різних причин зробити рокіровку, подібно Путіну і Медведєву, він не зміг. Ось і довелося змінювати декорації на формально демократичніші.

У замкнутому колі

На Південному Кавказі за Вірменією давно закріпилася репутація російського форпосту. Через конфлікт з Азербайджаном навколо Нагірного Карабаху, блокаду з боку Туреччини і досить прохолодні відносини із Грузією, країна опинилася в географічній ізоляції. Іран також не може вважатися надійним партнером. Його відносини з Вірменією будуються на основі протистояння з Туреччиною і тимчасових попутних зв’язків із Росією.

Так що єдиною опорою Єревана є Москва. Остання скористалася складністю положення і прибрала до рук практично всю інфраструктуру і промисловість Вірменії. Додамо до цього складне економічне становище, перманентну фінансову кризу, найвище у СНД безробіття.

Тож не дивно, що у вірменському суспільстві зростає невдоволення нинішнім становищем. Поки воно виливалося у вигляді протестних акцій на ґрунті економічних негараздів. Проте вже під час так званого «електромайдану» пролунали заклики до зміни влади.

Ще один важливий фактор. Вірменська діаспора дуже численна. Вона приблизно удвічі перевищує населення власне Вірменії. У своїй більшості, діаспора прозахідно орієнтована і не дуже задоволена тісними зв’язками з Росією. Знехтувати думкою діаспорян Єреван не може, бо від них надходять значні грошові перекази. У багатьох громадян країни є родичі за кордоном і звідти надходить до $2 млрд щороку. До того ж бюджет Вірменії становить $14 млрд.

Євразійський союз без економіки: навіщо Путіну прихильність Сходу

Прозахідний вплив діаспори роздвоює еліту. Виключно проросійський курс підтримують далеко не всі. Поки консолідаційним є питання Нагірного Карабаху. Партія війни категорично проти будь-яких поступок Азербайджану і навіть обговорення проблеми по суті. Наявний консенсус, здавалося, нічого не може похитнути. Однак, як показали вибори, що відбулися, і тут з’явилися ознаки змін.

Головним гальмом розвитку країни є олігархічна структура влади. Зовні в Єревані нічого не говорить про серйозну економічну і фінансову кризу. Магазини із дзеркальними вітринами наповнені дорогого закордонного товару. Про те, що понад половини населення живе за межею бідності, доводиться лише здогадуватися.

Відступати з карабаської проблеми партія війни, до якої належить і чинний президент Саргсян, не дозволяє, реформувати країну не хоче і не може. До того ж Москва тримає вірменську владу в iron hand in a velvet glove – залізній руці в оксамитовій рукавичці. Як тільки є найменша ознака відхилення від московської лінії, одразу домовляються з Баку про постачання зброї. Фінансово незалежний Азербайджан за це платить твердою валютою, а злиденна Вірменія повинна випрошувати допомогу і слухняно обертатися в російській орбіті.

Замкнуте коло економічних, фінансових проблем і зовнішньополітичної залежності вірменська влада розірвати не може і, більшою мірою, не хоче. Залишається лише одне – консервація такого становища і на тлі демократичних декорацій. Іншого, перш за все, діаспора не зрозуміє, а це, зі зрозумілих причин, чревате наслідками.

Поки без несподіванок

Узагалі опитування, зокрема напередодні виборів, показували, що в парламент пройде Республіканська партія президента Саргсяна і блок імені олігарха Гагика Царукяна. Проте остаточний результат такий, що в парламенті буде чотири партії і блоку.

Республіканська партія отримала 49,12% голосів, але, в результаті перерозподілу місць, у неї буде приблизно 54% ​​мандатів. За нею йде блок «Царукян» із 28%. Найстарша вірменська партія «Дашнакцутюн» отримала 7%, блок «Елк» (Вихід) – 7,8%. Решта партій і блоків не подолала 5% і 7% бар’єр відповідно.

Узагалі виборчий процес виявився ускладненим. Досить сказати, що виборець отримував на руки не один бюлетень зі списком партій, а дев’ять. Обравши партію або блок, він цей бюлетень поміщав у конверт, запечатував і опускав в урну.

Крім того, для запобігання повторного голосування були встановлені сканери відбитків пальців. Важко сказати з якої причини, але техніка часто відмовляла. Таке трапилося з голосуванням самого Саргсяна. Датчик не впізнав його за відбитками пальців. Довелося президенту та іншим політикам здавати відбитки пальців старим перевіреним способом і забруднити свої руки. Колишній президент Тер-Петросян зумів проголосувати лише з сьомої спроби. Як пише агентство Росбалт, «одному з виборців не вистачило десяти пальців на руках, і він навсправжки запропонував зняти відбитки з пальців ніг».

Саргсян голосує на виборчій дільниці

Це не завадило Республіканській партії виграти вибори. Є велика підозра, що проблеми зі сканерами були частиною використаного адміністративного ресурсу. Через складну і тривалу процедуру голосування, на виборчих дільницях утворилися великі черги і далеко не всі встигли проголосувати.

Начебто взяли участь у голосуванні близько 60% виборців, але охочих було значно більше. Владі виборча активність була ні до чого, ось і виникли проблеми технічного характеру.

За словами голови короткострокової місії ОБСЄ Ігнасіо Санчеса Амора, були помічені організаційні проблеми і випадки недоречного втручання у процес голосування з боку представників партій. Він також заявив, що на якість виборів кидають тінь численні, які заслуговують на довіру, повідомлення про роздачу передвиборчих хабарів, тиску на цивільних службовців, співробітників ЗМІ. Усі ці фактори, за твердженням Ігнасіо Санчеса Амора, викликають дефіцит суспільної довіри до виборів.

Звичайно, що в першого заступника голови комітету у справах СНД, євразійської інтеграції і зв’язків зі співвітчизниками Державної думи Росії Костянтина Затуліна зовсім інша думка. Він заявив, що виборче законодавство Вірменії має «інноваційний характер» і виключає можливість фальсифікацій: «З цієї частини Вірменія дала багато очок фори всім іншим, я маю на увазі процедуру голосування».

Несподіванок на виборах не сталося. Влада залишилася в руках тих, хто в ній перебуває, і віддавати її не збирається. Інша річ персональний склад на вершині владної піраміди. Тут після голосування далеко не все однозначно.

Не підлягає сумніву, що президент Саргсян затіяв усі ці зміни з єдиною метою – залишитися при владі після закінчення терміну свого президентства в 2018 році.

Тоді велика частина повноважень перейде до прем’єр-міністра, а їм можна бути необмежену кількість разів. Лише вигравай вибори й усе. Як це можна робити в Вірменії, успішно продемонстрували на минулих виборах.

Проблема в Саргсяна в тому, що його плани не збігаються з устремліннями інших гравців. І основну боротьбу поки відкладено. Вона розгориться саме в 2018 році.

Перемога партії війни

У Вірменії немає конкуренції політичних партій і сил. Боротьба, під виглядом політичної, триває між олігархічними кланами. Головною зброєю в ній, поряд з адміністративним ресурсом і відвертим підкупом, є нестримний популізм.

Вибори в Сербії: прощання з імперським минулим або геополітичний шпагат?

Зокрема, Гагік Царукян серйозно обіцяв, що його друзі з багатьох країн у разі перемоги його блоку вкладуть у Вірменію не менш як $15 млрд. Згадаймо про розмір бюджету країни, щоб оцінити всю безглуздість подібних обіцянок. Відповідно, якщо блок «Царукян» не переможе, жодних мільярдів не буде.

Колишній службовець «Газпрому», а тепер прем’єр-міністр Вірменії Карен Карапетян створив фонд «Клуб інвесторів Вірменії». У нього він залучив три десятки бізнесменів із вірменської діаспори Росії. Його обіцянки значно скромніші – близько $1 млрд. Хоча і це навряд чи можливо.

Узагалі без зайвих слів, але мало відомий Карапетян позиціює себе, як представника нового покоління політиків, у яких поки відсутній корупційний хвіст. І це може поставити під питання можливість обіймання Саргсяном посади прем’єра після 2018 року. Карапетян просто так із його дороги не піде. Це вже очевидно.

Друга проблема, що виникла, – перший президент Тер-Петросян. Він створив партію «Вірменський національний конгрес» і на виборах вона увійшла у блок «Конгрес-НПА». Принципово важливо, що це єдина політична сила, яка виступає за діалог з Азербайджаном. Зокрема, і з карабаської проблеми. Також встановлення миру шляхом територіальних поступок Азербайджану в обмін на проміжний статус Карабаху.

Наразі цей підхід не знайшов підтримки. На виборах «Конгрес-НПА» отримав лише 1,67% голосів і, звичайно, не подолав прохідний бар’єр у 7%.

«Ми змогли перетворити рішення карабаської проблеми у пріоритетне питання політичного порядку Вірменії, що не спростовують і наші опоненти», – сказав Тер-Петросян.

Поки у Вірменії перемагає партія війни. Зовнішньополітична орієнтація навряд чи зміниться. Ба більше, після зустрічі Саргсяна з Путіним перший заявив про потребу створення російсько-вірменського оборонно-промислового комплексу в Гюмрі, де розташована російська військова база.

Усе це цілком прив’язує Єреван до Москви, і цей факт зміниться лише після усвідомлення вірменським суспільством потреби відмови від політики з позиції сили щодо Азербайджану.

Перший крок у цьому напрямку зробив Тер-Петросян. Усього кілька років тому цього не можна було уявити. Поки отримана підтримка дуже мала, але вибори ніколи не були дзеркалом настроїв вірменської громади. До того ж вона змінюється дуже швидко.

«Нам залишається лише чекати, як сили, що потрапили в парламент, забезпечуватимуть економічний ривок Вірменії за допомогою обіцяних інвестицій, посилюватимуть армію, зупинятимуть стрімкий відтік населення і вирішуватимуть проблему Карабаху», – з часткою іронії зауважив Тер-Петросян.

Нічого іншого громадянам Вірменії не залишається.

Юрій Райхель


Телетайп: чи є життя після «нормандського формату»?

Телетайп: синопсис четвертого сезону прямоефірного серіалу «слуга народу»

Телетайп: рейтинг влади падає, терміново пора політично дорослішати

Телетайп: наїстися політики до завороту мізків

Телетайп: теорія повітроплавання стосовно української політики

Телетайп: про володаря доль Володимира В’ятровича та кнопочку на тім’ячку

Телетайп: «колишніх» з їх схемами треба карати, а не наслідувати!

Телетайп: баланс між США і Китаєм – ключ до реального миру на Донбасі

Телетайп: невигадані сюжети для продовження серіалу «Слуга народу»

Телетайп: індульгенція Зеленському, ренегат Порошенка і Портнов як професор юридичного свавілля

Телетайп: «Слуга народу» нависає над країною, як колись КПРС

Телетайп: оглядини Зеленського в Європі, «непонятки» в Мінську і «ударні» метання Кличка

Телетайп: слідом за ситуаційною кімнатою Порошенко може поцупити і київське ППО?

Телетайп: екіпаж яхти «біда» набраний і готовий до кругосвітньої регати?

Телетайп: президент Зеленський в приймах у олігархічної системи

9 травня: історія проти істерії

Ціна 9 травня – вічна військова травма

Парад цинізму: як день скорботи перетворили на свято

Телетайп: зв’язка «Порошенко-Путін» проти президента Зеленського?

Показати ще