Наступник Карімова: Узбекистан намагається жити по-новому

Узбекистан за попереднього президента Іслама Карімова не міг похвалитися хорошими відносинами зі своїми сусідами. Ба більше, дуже часто вони ставали настільки гострими, що цілком могли розгорітися збройними зіткненнями. Додамо до цього, м’яко кажучи, непростий кордон Узбекистану з Афганістаном і постійну загрозу з боку ісламістських терористичних груп.

Зрозуміло, що найдалекоглядніші представники правлячого узбецького класу давно розуміли безвихідність опори на силу і примус, а також напружені відносини із сусідами.

Узбекистан – багата корисними копалинами країна, але серйозно відстає в розвитку від сусіднього Казахстану. Це ще один важливий аргумент на користь перегляду як внутрішньої, так і зовнішньої політики.

Домівка для біженців і зближення з ЄБРР

В Узбекистані за наказом президента Шавката Мірзіяєва в рамках реформування його адміністрації створюється служба з політико-правових питань. Їй доручено розробити програму з регулювання надання політичного притулку. Країна, за задумом президента, повинна стати домівкою для біженців.

У 1990-х рр. в Узбекистані брали біженців з Афганістану, а також етнічних узбеків, які втекли від громадянської війни в Таджикистані. Багато хто досі не мають узбецького громадянства, і тепер у них з’явилася надія його здобути легально.

Цей крок цілком логічно вкладається в загальну зміну зовнішньої політики Ташкента. Велика і найбільш густонаселена країна Центральної Азії демонструє готовність зайняти вагоміше становище в системі міжнародних відносин перш за все в регіоні. І не лише. У разі успіху є всі підстави вважати, що голос Узбекистану буде почуто значно далі.

На відміну від інших лідерів, які отримали владу на пострадянському просторі, Шавкат Мірзіяєв не поспішив до Москви, Пекіна або Тегерана, а розпочав врегулювання відносин із сусідами. Так, свій перший закордонний візит на початку місяця він зробив до Туркменії.

Вибір далеко не випадковий. У двох країн глибокі економічні зв’язки і спільні інфраструктурні проекти. У грудні 2009 року було введено в експлуатацію газопровід у Китай, частина якого проходить територією Узбекистану.

Візит розпочався з церемонії здачі в експлуатацію в Туркменабаді (колишньому Чарджоу) залізничного та автомобільного мостів через Амудар’ю – складових частин транспортного коридору Центральна Азія – Середній Схід (Узбекистан–Туркменістан–Іран–Оман). Після перемовин у розширеному складі делегацій було підписано Договір про стратегічне співробітництво.

Не останнє місце в перемовинах в Ашхабаді мали питання безпеки. Туркменським прикордонникам усе важче стримувати проникнення терористичних груп через кордон. У протидії цій загрозі може допомогти Ташкент. Узбецька армія і спецслужби вважаються найсильнішими і боєздатнішими в регіоні. Купірування терористичних загроз у Туркменії позитивно позначиться і на стані узбецько-афганського кордону. І це теж сильний рушійний мотив для Шавката Мірзіяєва допомогти сусідам.

Цікаво, що з Ашхабада узбецький лідер у присутності президента Туркменії говорив телефоном із головою Таджикистану Емомолі Рахмоном. Це мало наголосити тенденцію в узбецькій політиці, що набуває сили. Річ у тім, що саме з Душанбе в Ташкента найбільше проблем. Від прикордонних до економічних і енергетичних. Зокрема, і з регулювання стоку річок Вахш, Пяндж і Аму-Дар’ї у зв’язку із планами будівництва ГЕС на них. Досить сказати, що між країнами немає залізничного та авіаційного сполучення. І це проблема, що впирається не лише в міжнародні аспекти, але внутрішні узбецькі.

Наступний візит Шавкат Мірзіяєв зробив у Казахстан. Тут перш за все йшлося про активізацію економічного співробітництва і взаємну торгівлю. Зараз товарообіг між країнами становить $2 млрд, сторони збираються довести його до $5 млрд на рік. Це буде не так складно зробити, бо між країнами немає складнощів, вирішені проблеми прикордонних річок і подібний підхід до проблем безпеки.

Попри відсутність проблемних питань у відносинах двох країн, в Астані з деякою насторогою ставляться до спроб Ташкента відновити свої відносини з Європейським банком реконструкції та розвитку (ЄБРР).

Як результат таких зусиль до столиці Узбекистану після тривалої перерви прибула делегація ЄБРР на чолі із президентом торбою Чакрабарті. На зустрічі із президентом Шавкатом Мірзіяєвим він обговорив перспективи співпраці та розширення присутності банку у країні.

За новою Стратегією розвитку на 2017-2021 рр., ухваленої в Узбекистані на початку нинішнього року, намічено збільшення до 2030 року обсягу ВВП більш ніж удвічі. Для цього планується реалізувати 657 інвестиційних проектів загальною вартістю близько $40 млрд, створити нові вільні економічні зони, продовжувати велику програму імпортозаміщення та розвивати великі інфраструктурні проекти.

У Казахстані уважно спостерігають за такою активністю сусідів, бо вважають, що це загострить конкуренцію за ринки й інвестиції. Так, міністр національної економіки Казахстану Тимур Сулейменов заявив на форумі CFO Summit 2017, що «зміцнення регіональних позицій Узбекистану може призвести до зміни економічного гегемона в Центрально-Азіатському регіоні». Позначаючи зовнішні ризики, які загрожують Казахстану, міністр звернув увагу на Узбекистан, який лібералізує. Він вважає цю країну такою, що володіє великими можливостями, які поки складно визначити через політичний курс, що формується.

«Проте це (зміцнення Узбекистану, – авт.) буде певним викликом для нас. Ми звикли до того – і, я думаю, з великою часткою об’єктивності можна сказати, – що Казахстан – регіональний гегемон. Зараз це може змінитися, я маю на увазі економічного гегемона».

Так, нова внутрішня і зовнішня політика Узбекистану здатна суттєво змінити розклад сил у Центральній Азії і це предмет особливої ​​уваги не лише сусідніх країн, а також Москви, Пекіна і більш далеких сусідів від Токіо до Делі та Ісламабаду, Тегерана і Анкари.

Загострення на вершині

Після смерті Іслама Карімова говорили про так званий владний тріумвірат на вершині з Мірзіяєва, що став президентом, голови Служби національної безпеки (СНБ) Рустама Іноятова і віце-прем’єра Рустама Азімова.

У конкретних умовах Центральної Азії така владна конструкція не могла бути міцною. Її функціонування можливе лише обмежений час. Як то кажуть, не минуло й півроку, проблеми не лишень з’явилися, але все більше прориваються назовні.

Першим почав втрачати темп кар’єрного росту віце-прем’єр Азімов. Хоча Туреччина запросила Мірзіяєва, в Анкару було відряджено саме Азімова як знак того, що це зовнішньополітичний напрямок у Ташкенті не вважається перспективним.

З Іноятовим проблема складніша. Протистояння знаходить своє вираження, на перший погляд, у подіях, які не пов’язані. Як повідомляє Reuters, невдоволення голови СНБ викликав намір розвивати співпрацю з ЄБРР.

Іноятов і його підлеглі контролюють переважну частину валютних потоків у країні та, перш за все, чорний ринок. Формально обмін валюти з рук категорично заборонено, але на кожному базарі міняйли обміняють будь-яку кількість валюти і за курсом, що удвічі більший за офіційний. Цікаво, що випадки обману вкрай рідкісні. Так обмінюють валюту, що надходить від гастарбайтерів, а це 12% ВВП країни. Зрозуміло, що Іноятов і його оточення відчувають загрозу своєму добробуту і положенню, що надходить від приходу ЄБРР у країну. Пропонована банком валютна реформа їм надто невигідна.

Наступна проблема – кадрова. Президент призначив колишнього голову МВС Закіра Алматова головою Державної антикорупційної комісії, а через деякий час підписав новий закон про протидію корупції. З огляду на давнє протистояння Алматова й Іноятова, до того ж перший отримує серйозні повноваження, характер призначення очевидний. Додамо і кланові розбіжності. Алматов представляє самаркандський клан, а Іноятов – ташкентський. В умовах Узбекистану це дуже важливо.

Дальше – більше. Міністром МВС призначено Абдусалом Азізова – креатуру Алматова. І це новий крок до зміцнення позицій президента у протистоянні з чекістами.

Черговий удар відбувся одразу ж. Було звільнено першого заступника Іноятова генерала Шухрата Гулямова. Його Іноятов розглядав як свого наступника на посаду голови СНБ. Однак президент вирішив позбутися від амбіційного генерала.

Однак вплив Іноятова ще великий. Саме він наполіг на скасуванні розпорядження президента про анулювання віз для туристів із 15 країн. Безвізовий режим за наполяганням шефа СНБ відкладено до 2021 року через загрозу тероризму.

З аналогічних причин і теж із подачі Іноятова в останній момент було відкладено відновлення повітряного сполучення між Душанбе і Ташкентом.

В узбецькій столиці точаться чутки, що Мірзіяєв відмовився від Служби безпеки президента, що належить до структури СНБ, звільнив півтори сотні її співробітників і сварив підлеглих Іноятова за те, що ті в пошуках наживи показують свої посвідчення навіть торговцям насінням. Звичайно, річ не в захисті дрібних торговців, а в конфлікті президента і головного чекіста, що набирає сили. Це і зрозуміло, бо two dogs over one bone seldom agree – дві собаки про одну кістку рідко домовляються. Знайдеться не так багато тих, хто захоче ділитися владою.

За Карімова Узбекистан був практично тоталітарною державою. Тепер Шавкат Мірзіяєв вирішив піти шляхом Назарбаєва. Деяка лібералізація анітрохи не завадить йому одноосібно правити країною, але забезпечить зовсім інший імідж. Саме в цьому суть так званих реформ і змін. Наскільки це вийде, сказати важко. Демократія в Центральній Азії приживається з великими труднощами.

Юрій Райхель