Росія на олімпіаді в Ріо і загострення на Донбасі: політична логіка рішення МОК

Читать на русском
Олимпиада война

Саме поняття “червоний спорт” у СРСР несло потужний ідеологічний і політичний заряд. «Спортивний марш» з кінофільму «Воротар» часто лунав на московському радіо. Хоча йдеться начебто про спорт, але він фактично був прирівнений до війни.

Эй, вратарь, готовься к бою:
Часовым ты поставлен у ворот.
Ты представь, что за тобою
Полоса пограничная идет!

Будь готов,
Когда настанет час бить врагов,
От всех границ ты их отбивай!

Це вже не спорт, не футбол – радше ідеологічна настанова для занять фізичними вправами. Не для здоров’я, а для війни. І ворота в футболі чи хокеї прирівнювалися до контрольно-слідової смуги. Бракувало на стадіоні лише відомого прикордонника Микити Карацупи і його вірного товариша пса Індуса (Інгуса).

У 1936 році олімпіада відбувалася в Берліні. Німецька команда за кількістю медалей посіла перше місце – і цей факт сповна використали пропагандисти Третього рейху. Характерно, що на противагу Олімпіаді в Німеччині в Москві вирішили провести альтернативні ігри в Іспанії, де в лютому 1936 року переміг блок лівих партій Frente popular – Народний фронт, в якому активно брали участь комуністи.

До Барселони з’їхалися спортсмени лівих переконань, але почався заколот націоналістів – і на хвилі поразок республіканців усіх іноземців на іграх міліціянти з лівацьких організацій почали вважати шпигунами. Деяких ув’язнили, деяких у гарячці розстріляли, більшість із жахом утекли до Франції. Багато хто після цього став переконаним антикомуністом.

Спортивно-політичний розворот на тлі втрат складу

Про те, що у СРСР і так званих країнах соціалізму спортсменів накачують допінгом, було відомо давно. Про це багато і детально розповідали ті, кому вдалося втекти із НДР на Захід. Проте довго на це закривали очі, бо і на Заході час від часу спалахували допінгові скандали.

Перемоги на олімпіадах у Москві розглядали як найважливішу політичну і пропагандистську складову експансії. Певну м’яку силу, покликану підкріпити декларовані переваги режиму Путіна. Саме цій меті мали слугувати зимові ігри в Сочі.

Ситуація змінилася взимку-навесні 2014 року після анексії Криму та розгортання російської агресії на Донбасі. Відносини із Заходом були зіпсовані ґрунтовно. Обидві сторони конфлікту стали готуватися до взаємних ударів, поки що не у військовій площині.

”Чорні лебеді” на кордонах Росії: настає епоха радикалів

Після введення економічних і часткових фінансових санкцій проти Росії Захід деякий час вичікував подальшого розвитку подій. Москва ж сприймала це як слабкість і нерішучість. На санкції як своєрідні шпилькові уколи демонстративно не звертали уваги. Очікували, коли Європі й Америці все це набридне.

Повільно, але правильно демократичні країни почали усвідомлювати: з ким вони фактично мають справу і що настав час серйозно подумати про оборону. Зокрема, і в іміджевій площині. Чутливість Путіна в цьому сенсі загальновідома. Ось тут і було завдано удару.

Уже відомо, що із 320 заявлених попередньо російських спортсменів до Ріо не поїдуть 105. І це ще не кінець. Міжнародна федерація важкої атлетики (IWF) може усунути штангістів у повному складі. Втрати будуть на рівні 35-38%. Простою арифметикою ситуація не обійдеться. Про перше місце в командному заліку говорити взагалі не доводиться. Найсильніша олімпійська країна, як представляли Росію її спортивні урядовці та пропагандисти, вже не є такою. І чи буде в майбутньому – надто велике питання.

Незважаючи на істотну державну підтримку, Росія стає безперспективною для спортсменів вищого рівня. Як вважає заступник проректора вищої школи економіки РФ Дмитро Дагаєв, «допінговий скандал створює додаткові стимули для «чистих» російських спортсменів, які ніколи не вживали допінг, представляти інші країни». Російський спортивний лікар Андрій Дзвінків вважає, що частина спортсменів може змінити громадянство. Їхнє рішення залежатиме від розвитку сьогоднішнього допінгового скандалу і ступеня ізоляції російського спорту.

Є ще одна обставина. Проблеми з Олімпіадою можуть викликати ланцюгову реакцію відсторонення Росії не лише від чемпіонату світу з футболу, а й інших світових змагань у наступні роки.

Узагалі, весь допінговий скандал нагадує ретельно продуману і добре проведену пропагандистську операцію. Із неабияким синергетичним ефектом у багатьох сферах, на перший погляд не пов’язаних одна з одною. Незалежно від суб’єктивних намірів деяких її учасників.

Проте цього разу з використанням спорту було продемонстровано також серйозний політичний розворот. Обидві сторони стали жорсткішими у своїх позиціях, і досягнення компромісу тепер вельми ускладнене.

Симетрична відповідь Москви в Сирії і на Донбасі

За останні місяці Захід узяв на озброєння тактику поступового посилення тиску. У Варшаві на саміті НАТО були визначені першочергові заходи з посилення безпеки. Не в останню чергу у збільшенні оборонних бюджетів. Так Росію втягують у гонитву озброєнь, яку вона не лише не має жодних перспектив виграти, а навіть у ній брати участь.

Войовнича риторика – це одне, а реальність – зовсім інше. Щось можна зробити, але вибірково.

Розгортання навіть трьох дивізій у Західному окрузі пов’язане з досить великими витратами. Поки економлять на проектах найближчих років, але так довго не протягнеш. Оборонний комплекс або отримує фінансування, або ні. Проекти закриваються або відкладаються, колективи розпадаються, підприємства втрачають потенціал, який напрацьовувався роками.

Безпосередньо це не має стосунку до проблем російської команди на іграх у Ріо, проте фактично ми маємо ланки одного ланцюга.

У січні вибухнув скандал із використанням мельдонію як допінга. Потім начебто як допінг його вже не розглядали – але спортсмени, які використовують препарат, стали фігурантами особливого переліку контролюючих організацій і федерацій. Із політичної точки зору це було своєрідне попередження Росії, що гра переходить в іншу, вже неполітичну площину.

Затухання скандалу з мельдонієм приспало пильність російських спортивних урядовців. Здавалося, що гроза минула і участі команди в іграх в Ріо нічого не загрожує. Але це було затишшя перед бурею. Вона розігралася пізньою весною, коли час починав підтискати. Причому з кожним днем ​​загроза відсторонення російської команди від Олімпіади ставала очевиднішою.

Приблизно наприкінці травня в Москві сповна оцінили небезпеку, що загрожує. І почали діяти.

Український криміналітет чи Росія: хто убив журналіста Павла Шеремета

Телевізійні заклинання, що допінговий скандал є виявом всесвітньої змови проти Росії, могли мати якесь значення для підвідомчого Путіну народу, але не впливали на загальне становище. Прямо протидіяти звинуваченням у неспортивній поведінці урядовців за підтримки спецслужб не вдавалося. Це стало зрозуміло після відхилення позову Росії Спортивним арбітражним судом (CAS). Світова преса писала, що вирішується питання про повну дискваліфікацію команди РФ.

Москва вирішила відповісти асиметрично. В основі лежало уявлення, що все це затіяв Вашингтон, отже й він повинен дати можливість Росії взяти участь в Олімпіаді. Звісно, така версія не позбавлена ​​підстав. Задумкою рішення допустити російську команду до ігор було небажання міжнародних спортивних урядовців відповідати за непередбачувані наслідки для всього олімпійського руху і спорту.

З іншого боку, у Кремлі вважали за доцільне попередити західних партнерів про свої варіанти відповіді на таке приниження в першу чергу Путіна. Для відповіді було обрано дві мети: Сирія і Донбас як найбільш важливі для західного світу.

Нескладно помітити синхронізацію наростання проблем російської команди через допінговий скандал із загостренням бойових дій у Сирії і на Донбасі. Апофеозом перших став наліт російського бомбардувальника на повстанську базу Ат-Танф у 16 кілометрах від сирійсько-йорданського кордону. Підрозділи спецназу США і Великобританії, що базуються на йорданській території, переходять сирійський кордон для виконання місій із захисту Йорданії від бойовиків Ісламської держави.

За словами сирійських повстанців, російський літак здійснив бомбардування касетними набоями. Наліт мав показовий характер – і те, що втрати від нього були відносно невеликі, фактор випадковий. Відмовки російських військових про невнесення бази до переліку узгоджених об’єктів не слід розглядати серйозно. Діяли свідомо для підвищення ставок у сирійській грі.

Донбаське загострення – того самого характеру. У військовому і дипломатичному плані найближче тактичне завдання Москви – нанести української армії максимальні втрати і дискредитувати київську владу. Друга складова цього процесу – зміцнення думки в українському суспільстві, що досягнути перемоги на Донбасі неможливо і слід приставати на російські умови.

Крім того, Москва мала на меті змусити західні країни не доводити допінговий скандал до дискваліфікації всієї російської команди. Бо тоді постає загроза відновлення повномасштабних військових дій на сході України. І “винні” в цьому будуть ті, хто закрутив весь цей сир-бор із допінгом і відстороненням.

Війна в Сирії: втрати і маневри

Навряд чи в західних столицях усі такі легкодухі, що піддалися настільки примітивному шантажу. МОК діяв за своїми переконаннями. Швидше за все, з самого початку ніхто і не збирався дискваліфікувати російську команду. Проте умови її участі в іграх виглядають вельми принизливими і матимуть далекосяжні наслідки.

Усередині країни посилиться антизахідна риторика і наступ на залишки опозиції. Суспільство готують до пролонгації президентства Володимира Путіна. І для цього робиться все.

Іміджевий удар буде парирувано звинуваченнями Заходу в неприйнятті Росії. Посилиться ізоляціонізм і авторитарні тенденції. Протистояння зростатиме обернено пропорційно до економічних успіхів. Зниження життєвого рівня легко пояснити тим –  що хотіли на Олімпіаду не пустити. Кожна медаль російських спортсменів буде доказом, що «вистоїмо і переможемо».

У міжнародному плані Москва перейде до створення, нехай юридично неоформлених і тимчасових, спілок із будь-якими антизахідними країнами. Зараз спробують, щоправда без особливого успіху, сформувати вісь Тегеран – Москва – Анкара.

По периферії своїх кордонів Москва посилить тиск на сусідів із метою розміщення на їхній території своїх військових контингентів. Інакше, події у Вірменії тому підтвердженням, їх у зоні свого впливу вже не втримати.

Олімпійський удар, швидше за все, не буде останнім. Ближче до чемпіонату світу з футболу в 2018 році варто очікувати продовження.

Юрій Райхель


Телетайп: чи є життя після «нормандського формату»?

Телетайп: синопсис четвертого сезону прямоефірного серіалу «слуга народу»

Телетайп: рейтинг влади падає, терміново пора політично дорослішати

Телетайп: наїстися політики до завороту мізків

Телетайп: теорія повітроплавання стосовно української політики

Телетайп: про володаря доль Володимира В’ятровича та кнопочку на тім’ячку

Телетайп: «колишніх» з їх схемами треба карати, а не наслідувати!

Телетайп: баланс між США і Китаєм – ключ до реального миру на Донбасі

Телетайп: невигадані сюжети для продовження серіалу «Слуга народу»

Телетайп: індульгенція Зеленському, ренегат Порошенка і Портнов як професор юридичного свавілля

Телетайп: «Слуга народу» нависає над країною, як колись КПРС

Телетайп: оглядини Зеленського в Європі, «непонятки» в Мінську і «ударні» метання Кличка

Телетайп: слідом за ситуаційною кімнатою Порошенко може поцупити і київське ППО?

Телетайп: екіпаж яхти «біда» набраний і готовий до кругосвітньої регати?

Телетайп: президент Зеленський в приймах у олігархічної системи

9 травня: історія проти істерії

Ціна 9 травня – вічна військова травма

Парад цинізму: як день скорботи перетворили на свято

Телетайп: зв’язка «Порошенко-Путін» проти президента Зеленського?

Показати ще