Український криміналітет чи Росія: хто убив журналіста Павла Шеремета

– Перше, коли загинула людина, потрібно висловити співчуття і жаль. У будь-якому випадку, втрата життя – це жахливо. У даному випадку відбулося вбивство.

З Павлом я був знайомий поверхово. Ми десь перетиналися: на ефірах, презентаціях та інших акціях. Ми не були друзями. Але все одно, коли раптом чуєш, що вбивають доброго знайомого, – це відчуття важкого стану.

Ми з певненістю можемо сказати, що це – абсолютне і безумовне вбивство. Варіантів, що це випадковість – немає. Судячи з тієї інформації, яка надходила останні години, це було цілеспрямоване вбивство. Він постійно їздив на цьому автомобілі, це був його типовий трафік. І припускати, що в цій машині могла виявитися Олена Притула, неможливо. Тим більше, з’явилася інформація, що останнім часом за Притулою стежили. І ті, хто підривали авто, добре знали, хто їхатиме в цьому авто.

Вбивство коїлося демонстративно, нахабно, в самому центрі Києва. Наймовірніше, через дистанційне керування. Цього не дозволили собі зробити, скажімо, з моїм батьком Тарасом Чорноволом, коли підставляли КамАЗ і намагалися довго й нудно переконати – що то була аварія. А тут, скоріше за все, вибух готували професіонали.

– Кому потрібно було вбивати білоруського журналіста в Києві?

– Дехто вибудовує аналогії з убивством Бузини. Я би не робив цього. Бузина був дуже проросійським, антиукраїнським журналістом. Там основні версії: або вбивство з боку неадекватних націоналістично налаштованих людей (а такі є), ультрарадикалів – або умисна спецоперація, щоби довести, що тут вбивають людей, які ненавидять Україну. І цей злочин можна буде спихнути на українські добробати.

У випадку з Шереметом – абсолютно протилежна ситуація. Він дуже симпатизував Україні, і робив це демонстративно, показово. Пробували трохи розкручувати той момент, що він працював на радіо «Вести». Проте там хоч на керівних посадах можуть бути абсолютні українофоби, але на самих ефірах це не надто позначається. На цьому радіо працював і Шеремет, і в Калниньша там були дуже спокійні, виважені матеріали. Тому, я не думаю, що це зіграло роль.

Якщо це вбивство з професійних мотивів, то воно може бути пов’язаним з його роботою в «Українській правді». Це – таке собі попередження усім журналістам, які займаються серйозними розслідуваннями. Повністю відкидаю думку, що з ним розправилися, використовуючи його неукраїнське походження – мовляв, начебто йдеться про антиросійські настрої.

– Ваша версія сьогоднішньої трагічної події?

– У мене їх дві. Перша – дуже реалістична, хоч і можливо, виглядає не дуже переконливо. Це – російський слід. Його мета дестабілізація ситуації, створення в Україні атмосфери страху, непевності, внутрішньої ворожнечі, взаємопідозр тощо. Це дуже активно відпрацьовується Росією. Тому умисне вбивство журналіста – це прагнення зіграти на дестабілізацію в країні. Тим паче вбивали людину, яка для РФ є не чужою і достатньо вагомою.

Шеремет пішов з російського телебачення, коли там жорстко почали закручувати гайки, він різко висловлювався проти Лукашенка, Путіна. Він достатньо чітко декларував свою позицію. Тому цю версію я би не відкидав.

У таких випадках зазвичай жертву обирають майже “пальцем в небо”. Вибрали того, про кого буде багато сказано. І при тому всьому, знищили людину, яка особисто не подобається і до якої є персональні політичні претензії. Якщо ця версія є правдивою, її дуже складно буде довести. Бо російські спецслужби закидають сюди свою професійнц агентуру. У них це називається – відпрацювати об’єкт. Людину відстежують, створюють чітку фіксацію, вчиняють злочин – і їдуть геть. Це робиться не руками місцевих манкуртів, а заїжджими людьми.

– А друга версія?

– Вона теж цілком реалістична. Я її пов’язую з викриттями журналіста Шеремета в «Українській правді».  З  останнім корупційним скандалом, пов’язаним із Одеським припортовим заводом, та з іншими резонансними розслідуваннями.

– Тарасе, Україна повертається у кримінальні 90-ті роки?

– Це не є повтор 90-х років. Але можна говорити про певний реванш криміналітету, за яким стоїть певна політична група. Мафіозне знищення – і попередження інших про подібні наслідки. У нас репортери вже не одну мафіозну групу викривали, але досі якось це їм обходилося, обмежувалися погрозами.

Усі говорять про останні резонансні викриття, які робив Шеремет. Але, якщо це так, то потрібно розуміти механізм таких подій. Політиків, які можуть мати до цього стосунок, насправді повідомляють про вбивство в останній момент. Просто кажуть, що людину вбили – і вони повинні прикрити це.

Тому замовника потрібно все-таки шукати у бізнес-крилі – з-поміж мафіозі, а не політиків. Хто з них міг бути більше зацікавлений, і хто з них міг зіграти ключову роль. Отам десь, у верхівці того бізнесу, який пов’язаний з мафіозними схемами, про які останнім часом писав Шеремет.

Насправді рішення ухвалювали люди, яким наплювати – хто такий Шеремет. Вони не думають і нічого, крім радіо «Шансон», не слухають. Вчинивши вбивство, вони після цього ставлять до відома політичне крило. Мовляв: от, ми його прибрали, а ваша справа закрити все так, щоб нам за це нічого не було.

– Напрошується аналогія з убивством Гонгадзе наприкінці ери правління Леоніда Кучми ?

– Така аналогія можлива. Розумієте, вбивство Гонгадзе випадало з ряду інших. Це не була персональна помста. Його було використано як розмін. Там же не Георгія Гонгадзе хотіли вбивати. Настільки я розумію, прибрати планували іншого журналіста – Олега Єльцова, який вчасно отримав інформацію й покинув країну. І він вижив. А Гонгадзе обрали як людину, в якої була фонотеку по напрацюванню Кучми (в кабінеті тодішнього президента Леоніда Кучми провадили записи усіх його розмов, – ред.). А вже під ці записи було виконане вбивство.

Мені здається, в справі Гонгадзе пахло чисто політичною розборкою. Леонід Кучма загрався в російському розумінні й почав тягнути Україну до НАТО. І там було попередження: а ти побачиш, чим це все закінчиться. Далі вже включили механізм через п’ятих осіб, які навіть не здогадувалися, хто ними маніпулює і що з Росії ідуть ті ниточки.

Я ж кажу, що у вбивстві Павла Шеремета також може бути російський слід.

– Гадаєте, ця смерть налякає журналістську спільноту, збурить суспільство? Чи, власне кажучи, ми вже звикли до смертей і в АТО, і в Небесній сотні?

– Для суспільства Шеремет – одна з багатьох трагічних жертв. Український загал тепер більше про нього дізнається. Але суспільство нині в стані шоку від постійного стресу, від жертв на Донбасі. Звісно, на цьому вже з сьогоднішнього дня спробують спекулювати політики. Але це вже буде вторинний фактор.

А от для журналістської спільноти це дуже серйозно. Це означає, що ніхто з нас не захищений і можуть убити будь-кого, хто є на слуху. Просто ти – помітна постать і тебе вбивають, щоби дестабілізувати ситуацію в країні. І це жахливо. Я розумію, як ризикують люди, які проводять журналістські розслідування.

Якщо за свіжими слідами не вдасться знайти винуватця, розкрити цю справу буде неймовірно складно.

Розумієте, таке вбивство готується заздалегідь. Це не означає, що вийшов на вулицю який дурень і почав стріляти – і є купа свідків, які все бачили. Таку справу розслідувати непросто.

Якщо не буде встановлено, хто це (а, наймовірніше, так і буде), то в криміналу може з’явитися бажання далі розправлятися з тими, хто їм заважає. Це може серйозно вплинути на стан свободи слова в Україні.

Зрештою, криміналітет може взяти реванш не лише щодо журналістів, а й щодо слідчих, юристів, суддів, які виявляться чесними. Оцей момент найтривожніший.

– На тлі складних процесів, які зараз відбуваються в нас, Україна може криміналізуватися?

– Криміналетет нині не є аж таким сильним. Це чинник зворотнього відтиску. В Україні почався жорсткий пресинг криміналізованих структур. Усе-таки антикорупційна кампанія запрацювала. Можна, звісно, багато критикувати її ефективність, але результати є. Почалися арешти, розслідування, людей принаймні відсторонили від «годівниць». Зрозуміло, у них з’явився стимул нанести удар у відповідь. І журналісти-розслідувачі одні з перших, хто може постраждати.

– Як гадаєте, ця справа буде розслідувана? Чи можна очікувати в цьому допомоги спецслужб інших країн?

– Якщо лише убився десь засвітився. Ми ж не знаємо всіх обставин. Лунали заяви Олени Притули про те – що за нею стежать. Якщо на них зреагували, то могли організувати паралельне стеження. Можливо, є якісь матеріали з відеокамер? А якщо доказів – катма, злочинці – небалакучі, а замовників не існує – то боюся, що цю справу буде розслідувати майже неможливо.

Людмила Микитюк, Альона Гулай