Війна в Сирії: втрати і маневри

При цьому Тель-Авів на останніх переговорах у Москві категорично наполягав на своєму праві бомбардувати угруповання загонів “Хезболли” на півдні Сирії в разі підозр в отриманні ними ракетної зброї. Як би цього не хотілося Москві з урахуванням її відносин з Тегераном, але Путіну довелося погодитися. Отримати ще один фронт у розірваній конфліктами країні Кремлю вочевидь не пощастило. Напевно, Путіну довелося погодитися з недопущенням отримання “Хезболлою” ракетної зброї з Росії.

Через географічні та інші причини бойові дії в Сирії тісно пов’язані з тим, що відбувається на фронтах Іраку. Утворилася певна система сполучених посудин. Те, як йдуть бойові дії в районах іракських Ель-Фаллуджі і Мосула – одразу віддзеркалюється в районі Ракка і Алеппо з Латакією.

3D опозиція

Із президентом Асадом усе зрозуміло. Його підтримують Москва і Тегеран. Не тільки дипломатично і фінансово, але і військовою силою. А також масованими поставками зброї, військових матеріалів і всього того, без чого просто неможливо вести бойові дії.

Якщо Росія забезпечує авіаційну підтримку військам сирійської армії Асада, то іранські підрозділи і “Хезболла” беруть участь безпосередньо в бойових діях – як то кажуть, у полі. Без них армія Асада давно би програла війну. Однак і з ними для неї бойова ситуація складається зовсім непросто.

У опозиційних угруповань інші спонсори. Від монархій Перської затоки – до Туреччини.

Широко розрекламований наступ сирійської армії на так звану столицю ІД захлинувся. Виявилося, що без встановлення контролю над південною частиною країни, у тому числі над кордоном з Йорданією, взяття Ракки є складним.

При цьому з ІД ведуть битви не тільки урядові війська, а й опозиціонери. В першу чергу, підтримувані США. Нещодавня спроба «Нової сирійської армії» захопити місто Бу-Кемаль на кордоні з Іраком провалилася. Загони ІД перейшли в контрнаступ і відтіснили опозиціонерів до йорданського кордону. Не в останню чергу через припинення повітряної підтримки з боку американської авіації.

Експерти московського центру Карнегі умовно розділили сирійську опозицію за закордонними центрами підтримки на ер-ріядську, московську і каїрську. Поза такою класифікацією знаходяться ІД і «Джабхат ан-Нусра». Остання не бере участі в женевських переговорах і визнана терористичною організацією Радою безпеки ООН. Щодо неї не діє припинення вогню, при всій його умовності.

Найвпливовіше опозиційне угрупування створено у грудні 2015 року у столиці Саудівської Аравії Ер-Ріад. Звідки і його назва. Його головною опорою є Ісламський фронт і Сирійська вільна армія (СВА). Останню було створено офіцерами і солдатами, дезертирували з урядової армії Асада від початку війни в Сирії. Поступово навколо СВА об’єдналося близько 70 опозиційних організацій і було створено в серпні 2014 року Раду сирійського революційного командування (РСРК), на чолі з Мухаммедом Аллушем.

Хоча Саудівська Аравія вельми впливова у РСРК, проте приєднання «Джейш аль-Іслам» і «Ахрар аш-Шам» стало можливим під впливом Туреччини і Катару.

В основі програми ер-ріядської групи є створення перехідного органу влади і відставка Башара Асада. Відповідно РСРК позиціонує себе як головну опозиційну силу і прагне говорити від імені всіх супротивників Асада.

Каїрську групу було створено наприкінці 2015 року після прийняття резолюції Ради Безпеки ООН. У ній передбачався початок переговорного процесу в Сирії. Групу очолив Хейсам Манна, письменник і представник Арабської комісії із прав людини, співголова сирійської демократичної ради (СДР), створеної у грудні 2015 року.

Каїрська група діє в курдських провінціях на півночі Сирії. Основа її впливу – союз із військовим крилом курдської Партії демократичного союзу. Він заснований на взаємному інтересі. Курди розглядають СДР як таку, що пов’язує їх із західними і тими арабськими країнами, які стали на заваді їх участі як у конференції в Ер-Ріаді, так і в женевських переговорах.

Власне і саму каїрську групу через курдське питання не допускали до Женеви, тому вона їх бойкотувала. В решті-решт було знайдено компроміс. Лідер каїрській групи Хейсам Манна і лідер каїрських курдів Салех Муслім взяли участь у женевських нарадах у складі московської групи.

Вона виникла навесні 2015 року в результаті переговорів у Москві. Ер-ріадська група розглядає московську групу як кишенькову і несерйозну опозицію Башару Асаду. До того ж вона практично не бере участі в бойових діях на жодній зі сторін. Проте, не слід недооцінювати її можливості в майбутньому переговорному процесі з Асадом або його представниками. У потрібний момент група може на якийсь час перехопити владу і тим самим забезпечити її більш плавний перехід.

На фронті від сирійського Алеппо до іракського Мосула

Трискладовий характер опозиції визначає і характер бойових дій. Війна – завжди політика. У сирійській ситуації фактично триває таке ж складене зіткнення зарубіжних спонсорів і натхненників за регіональний та геополітичний вплив.

Для США і європейських країн головним є боротьба з ІДІЛ та ІД. Хоча вона проходить як у Сирії, так і в Іраку саме останній фронт для Вашингтона є головним. Це і зрозуміло. Контроль над родовищами нафти дозволяв ІД фінансувати свою діяльність і бойові дії.

Хоча в російській пресі багато говорилося про низьку боєздатність іракської армії, ситуацію за допомогою американців вдалося зламати. В результаті при повітряній підтримці розгорнувся наступ іракських військ на північ. Було захоплено низку стратегічно важливих міст. Від Тікріта до Ель-Фаллуджі.

Під військовим тиском опинився і Мосул – центр видобутку нафти. Буквально полювання американських і іракських літаків за колонами бойовиків з нафтою призвело до звуження їх фінансових можливостей. Ось чому в державах Центральної Азії відзначається повернення бойовиків, які воювали за ІДІЛ. Їм просто перестали платити зарплатню – і весь релігійний запал тут же випарувався.

Стратегічно зменшення території ІД в Іраку і в дещо менших масштабах у Сирії призводить, по-перше, до деякого збільшення їх концентрації на найбільш небезпечних для них напрямках і, по-друге, до збільшення контратак. Особливо в Сирії, де не настільки велика боєздатність підрозділів як урядової армії, так і опозиціонерів.

Загалом військовий стан ІДІЛ та ІД погіршується, що змушує командування ісламістів вдаватися до іншої тактики.

Історія повторюється. В японській армії напередодні поразки у Другій світовій війні вдалися до камікадзе на землі, повітрі та на морі. Особливого ефекту це не дало, так як сили союзників були незрівнянно більшими і технічне оснащення камікадзе не дуже надійним.

Схоже, що в Сирії та Іраку ісламісти знайшли можливість серйозно ускладнити бойові дії своїх супротивників за допомогою інгімасі (ті, які вибухають) – бойовиків із поясами шахідів. У ці загони набирають найбільш фанатичних і добре підготовлених терористів. На відміну від простих шахідів – істішхаді – прямо йдуть на смерть у будь-якому разі, для інгімасі це не головна мета. Для них важливо нанести супротивнику максимально великої втрати. Підрив для них можливий тільки в безвихідній ситуації.

У січні інгімасі були використані проти іракської армії під час боїв за Тікріт. У битві за Ель-Фаллуджу застосування інгімасі було набагато більшим. Через це графік взяття міста зірвався. Витіснення ігіловців зайняло майже місяць замість одного тижня.

У Сирії ситуація аналогічна. Під час контрнаступу ігіловців у провінції Ракка зламування оборони урядової армії здійснювалося з використанням танків, артилерії, броньованих «джіхадмобілей» та інгімасі. Начинені вибухівкою вантажівки, бульдозери і трактори на максимальній швидкості рухалися на позиції урядових військ і ополченців. Вибухи були дуже сильними, елементи броні розліталися на сотні метрів. Таку атаку урядові війська не витримали і стрімко відступили із провінції Ракка.

Військова ситуація в Рацці негайно позначилася на півночі Сирії. Урядові війська і тут виявилися в досить складній ситуації. У провінції Латакія опозиціонери захопили стратегічно важливе місто Кенсаба в 20 км від кордону з Туреччиною. Запеклі бої ведуться в Алеппо. Тут ставки дуже великі. Місто є економічною столицею країни. Контроль над ним важливий із політичної і з психологічної сторін.

У битві за місто беруть участь армія Асада, іранські «добровольці», а фактично загони Корпусу вартових ісламської революції – спецназ. Опозиціонери представлені радикальними організаціями «Джабхат ан-Нусра», «Ахрар аш-Шам» і «Джейш аль-Іслам». Слід зазначити і курдські підрозділи.

Хоча радикали налаштовані дуже агресивно щодо Асада, вони враховуватимуть позицію їхніх спонсорів. Не в останню чергу вельми змінилася позиція Туреччини. Так чи інакше, але переговори загалом можливі. Однак перешкодою є позиція Башара Асада, який раптом вирішив воювати до повної перемоги.

До останнього сирійця

У Москві чомусь впевнені, що прийнята стратегія і тактика успішна і змінювати нічого особливо не потрібно. Поки через виборчу кампанію, що розгортається в Америці, Вашингтон веде себе дуже обережно, тому Кремль заохочує спроби Асада розширити контрольовану територію. Не дуже успішно, але все-таки.

Тегерану у спину вітер теж не дме. Часу в іранського керівництва досить. Тим більше, що частково санкції зняті – і з’явилася можливість непогано заробити на експорті нафти. До того ж “Хезболла” підтримує не тільки Асада, але і зберігає напруженість на ізраїльському кордоні, що також є метою Ірану.

Монархії Перської затоки все частіше говорять, що не вірять в успіх женевських переговорів. У разі їх провалу вони готові збільшити матеріальну і фінансову підтримки радикальних опозиційних угруповань, у першу чергу, ер-ріадської.

Бойові дії в Сирії в найближчий час триватимуть. Немає як усередині країни, так і зовні неї тих сил, які хотіли б припинення війни. Зовнішні гравці поки не домоглися своїх цілей: і в їх арсеналі теж немає нічого, крім продовження кровопролиття. Сирійці для цього є.

Юрій Райхель