Зустріч Волкер-Сурков: Росія почала з провокацій

Чи то московські пропагандисти не врахували кардинально змінену ситуацію, чи то деградація професіоналізму досягла точки неповернення, чи то за старими радянськими зразками в Кремлі та його околицях продовжують вважати, що people проковтне будь-яку жуйку. Усе це призвело до того, що, як то кажуть, they were caught red-handed — спіймали їх на гарячому.

У російськомовному сегменті інтернету, потім на сайтах телеканалів «Царьград-ТВ», «Рен-ТВ» і російського «П’ятого каналу», а слідом, до речі, й на українських сайтах, з’явилося начебто інтерв’ю газеті The Guardian колишнього глави британської розвідслужби сера Джона Скарлетта, який очолював M-I6 у період із 1970 до 2001 і з 2004 до 2009 рр. Заголовок вельми інтригував: «Колишній глава МІ-6 визнає, що стратегічний план розпаду Росії розгромив Путін». Автором значився реальний журналіст The Guardian Кріс Еймс.

Зміст так званого інтерв’ю зовсім не цікавий. У ньому повторюються відомі московські фрази про те, який геніальний начальник держави російської, як він збагнув хитромудрі плани ЦРУ, MI-6, а також інших ворогів із повалення Росії.

Фейк проявляється буквально відразу. Інтернет-сторінка з текстом повторювала візуальне оформлення сайту британської газети The Guardian. Проте його url відрізнявся від справжньої адреси сайту газети неправильною буквою «i». Далі — більше.

Дещо дивно, але творці цього фейку не потурбувалися про використання правильної англійської мови. Таке враження, що виконали машинний переклад із російської, а потім його правила людина, яка, по-перше, не дуже володіє англійською, а по-друге, не надто розбирається у відмінностях британського і американського варіанту цієї мови. В англійській пресі, а тим паче в такій серйозній газеті The Guardian практично ніколи не використовують американізми і взагалі ніколи американське правопис.

Немає сенсу наводити приклади помилок у тексті, які при перекладі копіюють характерну саме для російської мови побудову фраз. Чомусь автори фейку не врахували, що в англійській мові речення будують зовсім не так, як у російській.

Зрештою, ця пропагандистська мильна бульбашка швидко луснула. Так, що, наприклад, із сайту «П’ятого каналу» її видалили.

Це лише один із прикладів того, що в Москві вельми своєрідно почали підготовку до зустрічі американського представника щодо України Волкера з московським куратором «ДНР\ЛНР» Сурковим, запланованої в Мінську на початок вересня.

Від обстрілів до диверсантів

Зміни, що відбуваються в американській політиці, дуже стривожили Москву. Ці побоювання можна класифікувати на тактичні та стратегічні. Чіткої межі між ними немає, проте їхній вплив має цілком зрозумілі часові параметри.

Санкції, ухвалені Конгресом, орієнтовані на перспективу. Їхній вплив позначатиметься поступово і не завжди помітно в поточній політиці. Тут Москва спочатку дуже сподівалася на опозицію європейських країн і фактичний зрив санкцій із їхнього боку. Проте вкотре Європа продемонструвала, що вона на рожен із США через Росію не лізтиме. Нехай Кремль і не сподівається.

Друга серйозна надія була на сприятливіший результат виборів до Бундестагу у вересні та поворот на цій основі німецької зовнішньої політики. Поки це не виправдовується, позиції Меркель і її блоку ХДС\ХСС зміцнюються, чекати істотних змін не доводиться.

Берлін узагалі дає зрозуміти, що його позиція лише посилюється. Як приклад – порушення кримінальної справи проти колишнього депутата Бундестагу Йорга Таунса, який не лише їздив до Криму, порушуючи українське законодавство, а й почав організовувати поїздки невеликих груп туристів через Росію. Прокуратура здійснила в нього обшук і заявила про підозру в порушенні санкцій Євросоюзу. Це дуже красномовний жест, який матиме не лише політичні, а й юридичні наслідки. До того ж триває скандал із турбінами Siemens. Путін нахабно обдурив Меркель, пообіцявши, що турбін у Криму не буде. Таке не пробачають. Із такою країною, як Німеччина, так не чинять. І бумеранг повертається.

Що ж до короткострокової перспективи, то в Москві серйозно занепокоїлися можливою передачею Україні летальної оборонної зброї. Тут проблема не лише в поточній ситуації на Донбасі. Сам факт таких постачань створює вельми неприємний для Кремля прецедент і в майбутньому може означати істотне переозброєння української армії. Звідси слідуватиме звуження геополітичних можливостей Росії на південно-західному та південних напрямках, а в перспективі – на Південному Кавказі.

Схоже, що не санкції як такі, навіть ті, які реально погіршують економічний стан Росії, найбільше турбують Путіна. Ось сучасна зброя для української армії перетворюється на нічні кошмари не лише генералів та адміралів, а й політиків близького і не дуже кола президента.

Безсумнівно, що це питання буде одним із перших і найважливіших на майбутніх переговорах.

Проблема в тому, що фактично козирів на руках російських переговірників не залишилося. Розмови, що «нас там немає», ні на кого вже не діють. Зараз московські дипломати слідом за Путіним розповідають, що піти з Донбасу не можуть, оскільки там одразу почнеться різанина тих, хто зі зброєю воював проти законної української влади. Цікаво, а на Північному Кавказі російська влада гладила по голівці всіх тих, хто воював із нею, або чинила якось інакше? Як саме – всім давно відомо.

Тут іще й чергова дата — 24 серпня. У всякому разі, російські спецслужби повз пройти не могли і, як кажуть їхнім сленгом, готували заходи. Також зрозуміло, які саме.

Для отримання більш жорсткої позиції на переговорах діють у трьох напрямках: пропагандистському та фейковому, затриманням так званих диверсантів і посиленням обстрілу на Донбасі.

Обстріли являють собою стандартний кейс напередодні важливих переговорів. Вони повинні продемонструвати, що саме в руках Москви перебуває військова складова, і в будь-який момент вона може перетворитися на справжню широкомасштабну військову операцію. Війська після навчань «Захід-2017» можна відвести в місця постійної дислокації, а можна і залишити для начебто раптової перевірки поблизу кордону України і Білорусі. Нехай і бацько Лукашенко знає своє місце. Обстріли і навчання створюють, на думку московських планувальників, необхідне тло для предметної розмови, а фактично торгівлі.

Цій самій меті слугують і так звані диверсанти в Криму, спіймані доблесною ФСБ. Тут також очевидна деградація професіоналізму.

Серпень — уже традиційний час затримання в Криму так званих українських диверсантів. Минулого року поблизу Армянська було затримано сімох осіб. Цього року поки на рахунку пильних російських правоохоронців лише один — Геннадій Лимешко. Як то кажуть, іще не вечір, із наближенням зустрічі Волкер-Сурков можуть з’явитися й інші.

Як і в попередніх випадках, останній затриманий якось не дуже скидається на підготовленого диверсанта з дуже широкими завданнями. Від підпилювання опори лінії електропередачі, до підпалення лісового масиву. Так і з підпилюванням вийшла неузгодженість. Начебто він пиляв опору… ножівкою. Або його куратори в Києві та на місцях не уявляють, який вигляд має опора ЛЕП, у що важко повірити, або це очевидно притягнуте за вуха затримання так званого диверсанта.

Незрозуміло також, як він мав передавати інформацію, якщо у нього знайшли лише цифровий фотоапарат. Напевно, через інтернет-кафе. Загалом, із фантазією у ФСБ справді сутужно. Характерно, що Лимешку пред’явлено звинувачення лише в «незаконному виготовленні вибухівки» за ч. й с. 223.1 КК РФ (до 6 років позбавлення волі). На 281 диверсійну не дотягли. Чи то не вистачило часу, чи то і так зійде для розмови з Волкером.

Північнокорейські ракетні двигуни увійшли в ужиток

Мабуть, перспектива постачання в Україну американської зброї настільки налякала Кремль, що зважилися на досить примітивну провокацію з ракетними двигунами начебто з «Південмашу», поставленими до Північної Кореї.

Вирішили довго не роздумувати, а повторити історію з «Кольчугами» і викликати навіть не дипломатичну ізоляцію, а лише продемонструвати ненадійність України в очах американського керівництва. Ось запроваджуєте санкції, думаєте постачати зброю, а Київ за вашою спиною торгує ракетними двигунами з північнокорейським диктатором і тим самим відповідає на дружбу Вашингтона чорною невдячністю.

І тут знову підвів непрофесіоналізм. Північнокорейських шпигунів уже ловили, навіть двох посадили. Свого часу майже у повному складі персонал північнокорейського посольства в Києві виїхав, оскільки був замішаний у спробах роздобути заборонену документацію. Якщо так зробили за часів проросійського Януковича, то який сенс прозахідному Порошенку чинити в протилежний спосіб? Усе це настільки очевидно, що російська пропаганда стала давати відбій і говорити про чорну передачу, без участі влади. Безлад у країні, за ракетними технологіями немає нагляду. «Південмаш» на межі банкрутства через відсутність російських замовлень і змушений виготовляти тролейбуси та трамваї замість ракет. При цьому не згадують, що електротранспорт «Південмаш» виготовляє досить давно – ще за часів СРСР, коли ракетних замовлень вистачало, трактори робили.

Загалом, скандалу не вийшло. Експерт Майкл Еллеман, на якого посилаються в статті в The New York Times, написав у інтернеті, що «Південмаш» та КБ «Південне» — не єдине можливе джерело постачання двигунів: «Інші можливі джерела в Росії». Експерт наголосив: «Я не вірю, що український уряд потурав постачанням або знав про них, якщо двигуни придбали в Україні. Навпаки, Україна заарештувала північнокорейців у 2012 році!».

Ракетна публікація вийшла тоді, коли в Україну постачали американські снайперські гвинтівки «Барретт» М82 і М107, ручні гранатомети PSRL-1. Очевидно, що під час візиту до Києва міністра оборони США обговорюватимуть практичні питання постачання важкого озброєння.

Москві доведеться піти

Якось змінився тон першого заступника голови Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ, що працює на Донбасі, Олександра Хуга. Він уперше заявив, що місія зустрічала на території “ДНР\ЛНР” людей, які назвалися російськими військовослужбовцями і мали на формі російські відзнаки. «Ми бачили відзнаки Російської Федерації та інших держав… Ми бачили окремі одиниці зброї, засоби радіоелектронної боротьби… Але висновки не стосуються наших повноважень. Ми покликані фіксувати те, що бачимо». У звітах місії зазначено переміщення військової техніки на непідконтрольні Україні території Донбасу. Офіційно підтверджено, що безпілотники місії зафіксували за межами обумовлених місць дислокації танки, реактивні системи залпового вогню, самохідні гаубиці.

Місія ОБСЄ прекрасно усвідомлює змінену ситуацію і починає давати в інформаційний простір підтвердження того, що і так усі знають. Однак, за цим слідують юридичні наслідки. Волкер спиратиметься на подібні доповіді, Суркову заперечити нічого.

Мабуть, у російських колах почалися серйозні розбіжності щодо Донбасу. Військові наполягають на продовженні та навіть інтенсифікації бойових дій, дипломати й економічний блок вказують на негативні наслідки.

Про зміну ситуації і становище Москви свідчить і важливе зауваження Волкера в інтерв’ю французькій газеті Le Monde. «Політичні зміни у США та Франції і наближення президентських виборів у Росії в 2018 році дають вікно можливостей для отримання результатів поза нормандським форматом.

Очевидно, Вашингтон зрозумів, що Москва згодна піти, але шукає відповідну форму, щоб це не видавалось однозначною поразкою. У Білокам’яній повинні піклуватися лише про те, щоб відступ не перетворився на безладну втечу. Не лише з Донбасу, а також із Сирії. Ще не пізно цього не допустити і погодитися на відомі умови, але вікно можливостей може і закритися.

Юрій Райхель