Результати виборів до Держдуми: на безриб’ї і Зюганов опозиція

– Результати виборів стали для вас несподіванкою?

– Для мене ні. Не здивувала мене і низька явка (приблизно 40%). Це в півтора рази менше в порівнянні з попередніми виборами в 2011 році (60%).

Загальний результат «Единой России», КПРФ, ЛДПР, «Справедливой России» приблизно такий, як і рейтинг довіри до Путіна. Адже саме Путін був головним чинником на цих виборах. Його передавали як талісман. От скільки на партію пролилось «путінської благодаті», – стільки вона і отримала відсотків на виборах.

У серйозних аналітиків не було жодних надій, що опозиція набере 5%. Були певні міркування, що партія “Яблуко” здобуде 3%. Тоді могла би сподіватись на державне фінансування. Однак навіть цього не відбулось.

– Якою у новій Думі буде конституційна більшість?

– «Единая Россия» матиме 343 місця в наступній Думі. Це, без сумніву, навіть більше – ніж потрібно для конституційної більшості. В такій ситуації значення Держдуми в політичній системі ще більше зменшується. Якщо раніше треба було хоч якось домовлятись між провідними фракціями, то нині і цього робити не треба. Виникає, правда, запитання: ким же тоді є партія «Единая Россия» – партією влади чи профсоюзом бюрократів?

– Є уже кандидатури на крісло спікера, віце-спікера?

–  Дума – не місце для дискусій. Яка різниця, хто буде пікером чи віце-спікером. Вони мало на що впливають.

– Виходить, вибори виборами, а вирішує усе в кінцевому результаті одна людина – Путін.

– Насправді не одна людина все вирішує, а політбюро. Але в цьому політбюро оця «одна людина» має вирішальний голос. І голова Держдуми точно не є членом політбюро і навряд чи ним коли-небудь стане.

– Що буде з опозицією?

– Російська політична система не передбачає наявності опозиції. Звісно, є так звана парламентська опозиція, але на ділі – це частина влади. Або як її ще називають – системна опозиція. Але який там Сергій Миронов (керівник фракції партії «Справедлива Росія», – ред.), Генадій Зюганов (голова центрального комітету Комуністичної партії Російської Федерації, – ред.) чи Володимир Жириновський (заступник голови Державної думи Росії, голова Ліберально-демократичної партії, – ред.) опозиціонери?

Насправді всі вони працюють за тим же порядком денном, що й влада, Кремль, Путін. Вважати їх опозицією можна лише хіба що послуговуючись принципом – на безриб’ї і Зюганов опозиція.

А от несистемна опозиція як була, так і залишається позапарламентською. Йдеться про партії «Яблуко», «Парнас». Вони не вписані в політичні систему. Максимум, на що можуть розраховувати – це партійне будівництво та участь у місцевих виборах.

Їх час від часу кличуть на федеральні телеканали. Мета одна – показати населенню, хто у нас зрадники. Тепер у позапарламентської опозиції офіційний статус – націонал-зрадники.

– Офіційні результати виборів збігаються з реальними настроями в суспільстві?

– Те, як в суспільстві підтримують позасистемну опозицію, видно з результатів голосування і низької явки. В опозиційних колах відбувалась дискусія: варто чи ні йти на ці вибори. Багато хто переконаний, що «против лома нет приема». Тобто як би ти не голосував, а отримаєш в кінцевому результаті конституційну більшість «Единой России».

Тому основним форматом висловлення незгоди з такою дійсність було просте ігнорування виборів. В результаті опозиційний електорат не прийшов на дільниці. З іншого боку, передвиборча кампанія «Яблока» і «Парнаса» була зовсім неефективною.

– Чому опозиційні настрої в Росії такі непопулярні?

– Сьогодні ми бачимо в людей апатію, навіть депресію. Панує відчуття, що нічого хорошого в Росії бути не може, а тому треба звідси тікати. А ті, хто за владу, радіють, що «Крим наш» і Путін дав стабільність. Ось такі доволі нехитрі тренди домінують.

Ще під час Болотної площі (Масові протести у грудні 2011 року у зв’язку з фальсифікаціями під час виборів до Держдуми, за результатами яких парламентську більшість отримала правляча партія «Єдина Росія», – ред.) можна було говорити, що суспільство дуже політизоване. Сьогодні все навпаки: комусь  все по барабану, відчувається внутрішня імміграція. А дехто приймає ті правила гри, які нав’язує Кремль.

– Міжнародна спільнота засуджує анексію Криму, але мовчить про легітимність проведення виборів на півострові, а відповідно – і в Росії.

– Справді, є проблема з міжнародною легітимізацію виборів до Держдуми. Тут під питанням – 229 депутатів. Адже із них за партійними списками обирались 225 людей. У  голосуванні брали участь також мешканці Криму і Севастополя, яких світ так і не визнав частиною Росії. Під сумнівом залишаються й ті 4 депутати-мажоритарники, яких також обрали в цих округах.

Це питання, яке ставить під загрозу всю легітимність політичного процесу в Росії і тих рішень, які нова Держдума прийматиме. Тому багато чого залежатиме від ефективності української дипломатії і від того, чи підтримають українську позицію про визнання виборів нелегітимними Америка та Європа.

– Яка ймовірність того, що Захід надасть таку підтримку і влізе в черговий міжнародний конфлікт з РФ?

– Всі правові аргументу у цій справі – на боці в України. Однак аби ці аргументи стали ще й політичними, потрібні дуже специфічні лобістські дії з боку української дипломатії. Вона має бути адекватною і професійною. Зокрема зацікавленою в точковому впливові на світову громадську думку та міжнародну політичну еліту.

Чи зуміє – велике питання. Адже західна еліта сама по собі навряд чи зважиться говорити про нелегітимність Держдуми у форматі 229 людей. Але цілком ймовірно, що не може й не визнати право на мандат 4-х людей, які представлятимуть в Думі Крим і Севастополь.

– Як розвиватиметься політичний процес в Росії в найближчій перспективі?

– Ключова тенденція – монополізація влади. В Росії є лише два політики – Путін і Рамзан Кадиров (президент Чечні з 2007-го року, – ред.). Решта це бюрократи або клоуни. Політики як публічного і конкурентного процесу не було раніше і не буде в найближчій перспективі. Натомість, матимемо політику в форматі “практики малих справ”.

Нині усі мажоритарники, яких обрали до Думи, вихваляються як допомогли усім скривдженим і “темним” у себе на окрузі. Тому політика розвиватиметься на ось такому побутовому форматі.

Романія Горбач