Монетки на квиток до Москви: чому провалилася ідея “ЗНР”

– У Запоріжжя були всі передумови стати продовженням Донбасу. Купа відповідних персонажів мали підтримку, були навчені й підготовлені. Наприклад, Володимир Роґов, співзасновник «Всеукраинского общественного правозащитного движения “Русскоязычная Украина”.

Зараз він ошивається по Москві десь там. Відомий мем про знищення снігурів у Запоріжжі – це ж він придумав. Він був діячем «Слов’янської гвардії», існувала тут така контора. Ішла планомірна підготовка до оцього всього, що відбулося в 2014-у році.

У «сепарів» ніколи не було нестачі грошей. Були підприємства, директори і власники, які їх підтримували. Очевидно, що і з Росії йшло фінансування.

– Ця підготовка була помітною?

– Звісно. Вони ж усі наслідували тренди російські – ґєорґієвская лєнточка, память дєдов, помніть і чтіть. Але чому це не спрацювало? Ми самі дивувалися. Олександр Старух (голова облдержадміністрації за президенства Віктора Ющенка, – ред.) якось сказав, що, мовляв, навіть ЦРУ було здивоване, як Запоріжжя дало відпір «Русской веснє».

Вже не знаю, звідки він взяв ці дані, може, в Києві від високих людей. Але ж пам’ятаєте, як малювали карту? По Дніпру, чітко – Юго-Восток, «русскій мір». Про це все говорилося, Серґій Ґлазьєв  (радник Володимира Путіна, – ред.) кілька разів у 2010-2013 роках приїжджав, проводив тут конференції. Відчувався його інтерес саме до Запоріжжя. Його тут влада вітала, в «Шератоні», скажімо, була ціла «міжнародна» конференція.

Розмовами про Митний союз і дружбу з Росією він Запоріжжя «окучував» особливо.

– Крім того, Ґлазьєв родом із Запоріжжя. Він, до речі, закінчував україно-англійську школу – єдиний у той час навчальний заклад із українською мовою навчання на майже мільйонне Запоріжжя. Так?

– Так. СШ № 31. Був навіть однокласником Сергія Соболєва, народного депутата України. Тому до Запоріжжя він мав особливий інтерес. Але – це тепер я вже розумію: навіть наші представники недолугої місцевої «еліти» до всіх цих глазьєвських агітацій дуже сторожко ставилися. Навіть хитрий лис, тодішній мер Карташов на глазьєвське збіговисько прийшов, засвітився і швидко зник.

– Тим не менше, настрої були різні?

– Так, за певних обставин, «ЗНР» цілком могла би постати. Але сталася «дивна» штука, якій не так просто знайти пояснення. Більшість активної частини населення виступила за Україну.

Можна, звісно, лізти в козаччину, махновщину, в сиву давнину і голос предків. Мовляв, Хортиця – колиска державності тощо. Але я чітко пам’ятаю картинку, показану в одному з ефірів ТСН. Карта штурмів облдержадміністрацій: суцільно Західна Україна і тільки Запоріжжя на Сході.

– Це у січні 2014-го, коли штурмували облдержадміністрацію?

– Так. Близько 12 тисяч народу прийшло тоді. Для Запоріжжя це величезна кількість. Була дуже сильна «Самооборона» Майдану. Вона відразу застовбила стратегічні об’єкти.

Там було багато міцних хлопців – колишні офіцери, яких я не бачив ні на яких парадах вишиванок чи там освяченні пасок на Хортиці. Вони не були рухівцями чи просвітянами. Але з’явилися. Підтяглися місцеві бізнесмени. «Нізвідки», наприклад, з’явився «Хортицький полк» Юри Ружина. Він – бізнесмен, тепер депутат обласної ради. І «Самооборона», і полк займалися охороною облдержадміністрації та Майдану.

– Після перемоги Майдану голова облдержадміністрації Олександр Пеклушенко застрелився. Чому так сталося?

– Пеклушенко – людина екзальтована (я його знав особисто), відчуття поразки (він же був під слідством за організацію розгону запорізького Майдану),  краху ідеалів, Янукович утік…

Ну, це вже 2015 рік, у мене вже друга ротація була, під Горлівкою стояли, коли дізнався, що Пеклушенко застрелився. Він входив у вищий ешелон влади, був головою бюджетного комітету Верховної Ради. Але був не донецьким, тому старався довести відданість, бути донецьким більше, ніж самі донецькі. Я думаю, це психологічні проблеми. Не так багато він і украв…

– Розкажіть про відому «яєчну неділю».

– Всі були дуже злі, вже бачили, що творилося в Донецьку й Луганську. Там у квітні 2014-го вже захопили облдержадміністрації. А наші «сєпари», вийшовши на Алею Слави, думаю, планували захопити міськраду. Але люди їх оточили, без будь-якого плану, просто. Народу прибувало, вихлюпнулися на проспект, рух зупинився.

– Усе добре – розігнали, побили сєпарів. Але ж вони не розчинилися в повітрі?

– Так, зачаїлися. Найодіозніші провідники звалили. Той же Роґов, журналіст Артем Тимченко, що в «ДНР» очолив комітет з гуманітарних питань «парламенту Новоросії». Його там звинуватили у крадіжках.

Був ще такий «атаман казачьєй дружини «Січ» Олександр Патаман. Він був типу козак, ходив з оселедцем. Утекло воно в Крим, жебрало там щось, як «жертва хунти». Не знаю, що з ним далі.

Більшість із них між собою пересобачилися. Якась частина запорізьких «сєпарів» пішла воювати. Але з нашого боку воюють незрівнянно більше. Загалом, в Запорізькій області зараз демобілізованих 6 тисяч людей.

– Ви на війні теж побували?

– Рік провоював. З вересня 2014 по вересень 2015-го. Було важкувато, доки не стоптав перші берці в учебці. Далі нормально. Був стрілецем-навідником  установки ЗУ-23-2. Після ротації став командиром відділення ПЗРК, нас переучили. Це такий «стінґер», тільки радянський.

Ми стояли під Єнакієвим, були на Дебальцевському виступі, який потім став Дебальцевським котлом. Потім вивели на Світлодарську дугу. У нас був запорізько-полтавський взвод, який потрапив у батальйон «Волинь» на підсилення.

– Що думаєте про війну і Донбас?

– Це етап у житті. Воюючи там, я відчував, що воюю для того, щоб не було цього тут, у Запоріжжі. Захисна реакція – ось що. У мене немає суперекспансіоністських планів, дійти там до Кремля і завалить його. Мовляв, розпалим вогнище, будемо варити борщ на Красній площі.

Може, це й неправильно, що немає у нас духу експансії.  Але, мені здається, що ми й вижили і розчинили в собі усіх завойовників за рахунок оцієї  вкоріненості у клаптик своєї – але таки своєї – землі.

– Повернувшись із АТО, ви пішли у міську раду. Навіщо?

– До певної міри – романтично-утопічне бажання долучитися до всіх цих змін. Було би прикро втратити можливість робити щось особисто. Я ще малодосвідчений депутат, ще ж року не пройшло. Мені запропонували – Старух подзвонив і запропонував. Тоді ж був тренд: «Учасники АТО в партії».

– Чому саме «Батьківщина»? Цій політсилі незрідка закидають популізм, принаймні – її лідерові.

– Ось саме через це. У Києві, наприклад – наш Сергій Соболєв, я його знаю 15 років. На місцевому рівні є люди, яких поважаю. Зокрема, Саня Старух. Знаю, що він може керівництву сказати – не займатеся хернею. Ну, Віталік Рябцев. Він ще в СНУМі був, у ДСУ. Тобто, зіграли роль персоналії. Бачив, як деякі люди поводилися в часи режиму Януковича. Вони гідно пройшли цей період.

Якась частина людей в БЮТі, потім – «Батьківщині»,  здулася.   Тіпа там Таріела Шакровича Васадзе, Валерія Крайнього. А ці люди витримали.

– Чи є змога на щось впливати реально особисто?

– Принаймні, з’явилася можливість допомогати людям фінансово. Є так званий депутатський фонд. Так, можливо, це можна назвати підкупом виборців. Можна моралізувати і все-таке. Але, коли приходить хлопець, який втратив мову через поранення…

Родина всі кошти витратила. Він ще не демобілізований,  не комісований, у нього немає виплат, бо бюрократична машина пробуксовує. Я йому оперативно допоміг із коштами.

Що ж до глобальних змін. Із цим складніше, бо немає єдності демократичних сил. Більшість у міського голови Володимира  Буряка, Опоблоку, «Нашого краю» і «Нової політики». Це все уламки Партії регіонів. Нас  («Батьківщина», БПП, «Самопоміч», УКРОП) – 29, їх – 31. Дехто з «наших» займає угодовську політику.

– Ну, але свідомість депутатів змінилася хоч трохи?

– Значною мірою. Навіть Опоблок місцевий – це не Опоблок Юрія Бойка і, скажімо, Вадима Новінського. Бо у нас це – завод «Запоріжсталь», і це Ахметов. А він же з ними не дуже дружить…

Місцеві «опоблоківці» менш ідеологічні. Там прийшли менеджери заводські. У них немає уже тієї хвороби совкової. Так, їм не подобаєтся Україна, як ми її бачимо. Вони б із задоволенням побудували тут таку собі Росію-лайт. Але, от нинішній склад міської ради одноголосно проголосив Росію агресором.

На першій сесії це провалилося, бо не добрали голосів. Вова Роґов почав аплодувати в Ютубі: «Запорожцы дєржат фіґу хунте!» Ось, наступна сесія в кінці 2015-го року дала відповіддь – одно-голос-но!

– У останню поїздку я вже не побачив у Запоріжжі пам’ятника Леніну...

– Так, найбільший пам’ятник Леніну в Україні, і він найдовше тут простояв. Хтось у мене року так 2002-го питав: що ж робити з Лєніним, як його звалити? Я тоді сказав, що в Запоріжжі він буде демонтований за рішенням міської ради. Лясь (б’є долоня об долоню, -ред.) і Вова-депутат (каже про себе, – ред) зносить пам’ятник натисканням кнопки. От тобі й метафізика.

Розмовляв Павло Вольвач