”У картці обліку кадрів Верховної Ради Кучма написав, що він “русский” – Лук’яненко

– Левку Григоровичу, ви автор Акту проголошення незалежності України. Як писали цей документ?

– Акт проголошення незалежності України я писав 23 серпня. Після серпневого путчу комуністи почали здавати позиції. Вони були розгублені. Частина з них навіть вступили до Народної Ради. Тому я запропонував депутатам якнайшвидше проголосити Україну незалежною державою.

Дмитро Павличко доручив мені написати документ, який мав би відповідати нашим намірам. Я взяв з собою депутата Леонтія Сандуляка і ми пішли по вулиці Грушевського, сіли на лавку й почали писати. У нас було півгодини.

Це мав бути документ, який не викличе жодних дискусій. Він мав містити мінімальну кількість слів. Назвати його вирішили Актом. Бо це не закон, а назва Універсал – термін політичної термінології Української Народної Республіки. Акт не викликає асоціацій ні з «петлюрівщиною», ні з «бандерівщиною».

Оригінальний Акт містив текст: «Відновлення української держави». Мої товариші по партії виправили на «проголошення», щоб не виглядало так, що ми відновлюємо Гетьманщину чи УНР. Комуністи, а вони представляли більшість в парламенті, не проголосували би за таке тлумачення.

– Чому Акт про незалежність в парламенті зачитували не ви?

– Справді, Акт проголошення незалежності України мав проголосити я. Але Леонід Кравчук, який вів засідання Ради, чомусь викликав Володимира Яворівського. Потім всі були страшенно злі на Яворівського, бо за рішенням Народної Ради я мав піднятися на трибуну і зачитати документ.

Думаю, Кравчук спеціально не пустив мене читати Акт, адже боявся, що комуністи в такому разі не проголосують. Яворівський був для комуністів своєю людиною. Я віддаю належне обережності та прозорливості Кравчука.

– Чому депутати від комуністичної партії проголосували за незалежність?

– Після виступу Володимира керівник КПУ Станіслав Гуренко запропонував перерву. Комуністи пішли на перемовини. Один з них говорить: «Чим же ми провинилися перед Москвою, що маємо відокремлюватися?». Уявляєте, який був рівень національної свідомості. А інший каже: «Ні, треба відокремлюватися, бо в Росії може початися гонитва на комуністів, як це було в 1956 році в Угорщині».

Такі були мотиви більшості комуністів проголосувати за українську незалежність. Все одно – це був найщасливіший день у моєму житті. Після голосування ми підхопилися, почали обніматися. А увечері на Майдані Незалежності був загальноукраїнський мітинг, люди з’їхалися з усіх областей. Членів Народної Ради носили на руках.

– Правда, що другий президент України Леонід Кучма тоді не голосував за проголошення незалежності?

– Так, він не голосував. Кучма від природи українець, але за документами і думками – росіянин. У першій Верховній Раді в картці по обліку кадрів Кучма написав, що він «русский».

– Як на Заході відреагували на факт проголошення незалежності України?

– Захід був дуже обережний. Нас не сприймали самостійною державою. Проголосити – ще не означає стати незалежними. Західний світ визнав незалежність України лише після референдуму, де понад 91% населення висловилися за суверенність. Такий результат став вирішальним ударом по Московії.

– В одному з інтерв’ю, ви заявляли, що Україна досі не здобула незалежність. Чи змінили ви свою думку після Революції гідності?

– Революція гідності може стати переломним моментом вітчизняної історії. Я би провів аналогію між євромайданом і українським підпільним рухом часів Другої світової війни.

Український рух тоді представляли мельниківці і бандерівці. Перші були досвідченішими. Вони знали, що битимуться з двома імперіями і не зможуть перемогти, тому швидко здалися. А бандерівці були молодші й цього не розуміли. Вони воювали аж до п’ятдесят шостого року без жодної зовнішньої допомоги. Вони створили епоху, а не мельниківці.

Зараз теж є «мудрі» політики – Кличко, Турчинов, Яценюк, Порошенко. Однак революцію зробили не вони, а молодь. Саме молодь творитиме нашу історію, а не ті «мудрі» базікали.

Дмитро Костюк