Давід Сакварелідзе про політичні репресії, протести 17 жовтня та втрачений час

Про суди

У мене дуже цікаві суди. На мене подав до суду Демчина, перший заступник голови СБУ, якого, до речі, призначили на посаду завдяки нам і справі «діамантових прокурорів». Зняли Віктора Тропака, який нас підтримував, а замість нього поставили слухняного Демчину. Він заперечує той факт, що СБУ прослуховує наші, нашої політичної організації, телефони, стежить за нами.

Другий цікавий персонаж – Іванющенко, так званий Юра Єнакіївський. Він окремо подав позов проти мене і заперечує той факт, що він брав участь у протизаконних діях проти Майдану, координував там тітушок. Цей суд іще попереду.

Про прорив Саакашвілі

Протягом двох місяців прикордонна служба, міграційна служба, СБУ були перекинуті на єдине завдання.

Коли країна у війні, рівень корупції просто зашкалює, є депресія та невпевненість у завтрашньому дні, а російські спецслужби вбивають чотирьох людей у центрі Києва, весь ресурс перекинули на те, щоб завадити одній людині на прізвище Саакашвілі потрапити в країну.

Чому? Бо вони бояться нашої політичної сили, команди, яку збудовано не на грошах, а на ідеології. Тому почалися політичні репресії. Вручено підозри деяким із нас. Один із наших товаришів – Саша Бурцев, важко хворий на цукровий діабет – досі в СІЗО.

Намагалися тиражувати, що це прорив кордону. Всі ці справи розсиплються в судах, бо жодного порушення кордону не було. Я говорю і як юрист, і як учасник подій. Польська сторона офіційно заявила, що жодного незаконного перетину кордону не було. Отже, все відбувалося на території України.

Думаю, що прорив стався тому, що люди просто втратили глузд від того свавілля, яке відбувався. Не кажу вже про те, що забрали громадянство, зупинили потяг на території Польщі, взяли в заручники людей, які просто хотіли потрапити додому. Наплювати на них – головне, щоб Саакашвілі з народними депутатами не потрапили в Україну.

Після цього оголосили, що заміновано територію. Причому, за статутом прикордонної служби, в такому разі необхідно відразу ж евакуювати населення з території навколо пропускного пункту. Нічого подібного. Багатотисячний натовп тримали в оточенні, підтягували тітушок, КОРД. У такій ситуації нам заявили, що тут небезпечно і заміновано. Сказали, що безпечно – це повертатися у Польщу й сидіти там.

Це маячня. Це частина політичної боротьби. Це сталося не через Саакашвілі. Люди просто обурилися. Після Майдану це був, мабуть, найсерйозніший громадянський протест, який об’єднав найвіддаленіші точки України. Просто набридло дивитися на це беззаконня. Якщо з Саакашвілі, якого знають у всьому світі, можуть обійтися так, то як вони обходяться зі звичайними людьми?

Про команду Саакашвілі в Грузії

Не було своєї команди. Були талановиті люди, для яких просто відкривали двері. Саакашвілі відрізнявся, наприклад, від Зураба Жванії, який також був тоді в коаліції, тим, що він не створював якийсь клан. Він не тримав навколо себе людей, яких виховував і розставляв на посади. Він давав талановитим людям можливість для самореалізації, швидко припиняв невдачу або провал і змінював їх.

Тут у Порошенка немає такої мотивації виховувати молоду людину. Приклад і, напевно, його відображення – Олексій Гончаренко. Ось такі молоді люди прийнятні й комфортні для Порошенка. Талановита молода людина, яка працює у приватній фірмі або є активістом, яка хоче чогось досягти, живе на зарплату і не хоче красти, їм не потрібна. Бо такі люди ставитимуть зайві питання, виступатимуть із протестами тощо. Таких людей викидають із парламенту або просто не беруть у списки.

Про свою кар’єру

Нова Грузія дала можливість реалізації. Я не дуже швидко, але дійшов до цього. Я потрапив у Мін’юст стажистом іще за часів Едуарда Шеварднадзе. Нас було багато, десь 40 людей, але залишилися четверо.

Потім була Революція троянд, і мені, молодому пацану, юристу, дали можливість самореалізації в Адміністрації президента. Мене взагалі не знали, сказали, що набирають молодих хлопців у юридичний відділ Адміністрації президента, де зарплата була вдесятеро більша, ніж у мене. Так само надійшла пропозиція з мерії, і я в 23 роки очолив службу внутрішнього аудиту.

Що ж до мажорства. Мене виховувала матір. Ми не жили заможно. Я виріс у двокімнатній хрущовці у військовому містечку, тож нічого мажорного у мене не було.

Про прокуратуру та протести 17 жовтня

Усі системні перетворення в прокуратурі було заблоковано відразу ж.

Щойно ми почали порушувати кримінальні справи проти високопосадовців, почався шалений опір. Президент для себе вирішив – не став нас підтримувати, бо наша діяльність становила загрозу.

Тоді у нас не було жодних політичних амбіцій, я кілька разів заявляв, що не збираюся йти в політику. Мене цікавило те, чим ми тоді займалися – реальні зміни в прокуратурі та кримінальній юстиції. Але було зроблено все, щоб нас туди заштовхнути, бо ми не можемо терпіти несправедливість, гордовитість, обман. Вони вирішили зберегти й утримати систему, яка для них зрозуміла.

Я неодноразово говорив, що Порошенка не можна звинувачувати за те, що він такий. Він комфортно почувається та орієнтується в цьому гнилому середовищі. Воно його теж добре розуміє, і він домігся в цьому середовищі піку, максимуму – став президентом цього середовища. В кришталево чистому середовищі він почувається так, як ми – в болоті. Цим відрізняються наші світогляди.

Якщо ми збираємося чекати, поки це гниле середовище очиститься, то я думаю, що це неможливо, і ми втратимо сім років. Ми чекатимемо два роки, поки вони досидять, тому пройдуть вибори за їхніми правилами, плюс іще п’ять років, бо, за їхнім сценарієм, вони знову виграють. Тому 17 жовтня ми збиратимемося. Ми вимагатимемо повного перезавантаження політичної системи, змін у законодавстві про вибори, створення антикорупційних судів і перекриття всіх основних потоків. Щоб Порошенко, разом із ахметовими, медведчуками, припинив красти на платіжках простих українців. Незабаром зима, люди переживають за платіжки, витрачають на них останні гроші. Порошенку вистачить його мільярдів, нехай він відмовиться і залишить прогресивних людей у спокої, дасть їм можливість керувати країною.

Про третій Майдан 

Ми не боїмося змін, якщо вони на благо країни.

Люди зголодніли за цивільним способом перезавантаження влади. Якщо люди хотіли б перевороту, вони його зробили б. У нас багато озброєних людей, злих людей. Якби народ не був мудрим, не було би Порошенка, Гройсмана, Верховної Ради. Країни не було б.

Українці терпляче чекають цивілізованої політичної альтернативи, компетентних, але радикально налаштованих людей, які пройшли через багато що, за якими стоять конкретні досягнення. Таким людям вони готові довіритися.

Вони терпляче чекали, і виступатимуть 17 жовтня, домагатимуться змін. Бо не можна шантажувати тим, що агентами Кремля є всі, хто не дає клептократії досидіти свій термін. Усіх смішить ця логіка.

Усе може бути. Народ реально дуже злий. Багато людей не хочуть втрачати сім років. Я нікого не лякаю, але це об’єктивно: два роки плюс п’ять років. Втрата економіки, надії і найкращого інноваційного робочого прошарку.