Катерина Вайдич про розчарування молоді, злочини Гонтаревої та перезавантаження Мінських угод

– Ви багато працюєте з молоддю. Ми часто говоримо, що від нового покоління в Україні багато що залежить, ми розраховуємо на молодих людей. Що ви скажете: вони аполітично налаштовані, чи хочуть щось міняти?

60% заявляють про те, що ніколи не досягнуть успіху в Україні. 1% молоді вважають, що вони успішні. Це лише 1%. Так, молодь майже не ходить на вибори. Її явка на президентських виборах – 44%, 35% – на парламентських. У такий спосіб молодь каже, що держава не допомагає, а заважає розвитку. Вони не мають потреби в державі.

50% молоді відкрито заявляють про те, що вони ніколи не чули про «молодіжну політику» в Україні. Вони говорять про те, що на ключові позиції зараз призначають іноземців.

Нещодавня пенсійна реформа, яка підвищує пенсійний вік, означає, що молодіжне безробіття збільшуватиметься. Враховуючи заявлений розмір пенсії, молодь також уже знає, що у неї не буде пенсії. Що вони робитимуть із 50 євро? Відповідно, працювати на державу вони не хочуть.

Щоб держава не заважала, а допомагала, її треба повністю перебудувати. Кожна людина може бути успішною в успішній країні. Зараз же річ не в тому, що хтось сильний, а в тому, що ми слабкі. Нам треба самим будувати свою країну, ні на кого не сподіваючись – ні на МВФ, ні на будь-яких донорів.

– У вас виходить мотивувати тих людей, які хочуть виїхати, переконувати їх, щоб вони залишилися в Україні? Добре там, де нас немає. Можливо, від них залежить наше майбутнє, і потрібно залишитися в цій країні.

– Не “можливо, від них залежить”, а саме від них залежить наше майбутнє. Саме молодь завжди була генератором нових ідей, двигуном прогресу. Але молодь має бути впевненою в завтрашньому дні. Ми повинні забезпечити молоді безпеку, зупинити війну.

Молодь повинна знати, що у неї є право власності. Зараз ніхто не хоче грати в довгу. Наприклад, молода людина або середнього віку хоче почати свій бізнес і будує бізнес-план. В Україні бізнес-план будують на один рік – це максимум. У Японії, для порівняння, бізнес-плани будують на 100 років. Чому в нас так відбувається? Бо ніхто не впевнений у завтрашньому дні. У нас немає права власності. Наше оподаткування, ліцензування, дозволи погіршують ситуацію, і людина не може бути бізнесменом, впевненим у тому, що це її бізнес і завтра теж він належатиме їй. Не лише в Києві, а й загалом в Україні. Це глобальна проблема, тому нам потрібно терміново змінювати правила гри.

Є документ, для мене він основоположний – це доктрина збалансованого економічного розвитку «Україна-2030», розроблена провідними вишами, професорами, академіками за ініціативою Сергія Тарути. Цей документ зараз презентують по всій країні, він може стати плацдармом для побудови нової країни, нової економіки.

Ми зараз рухаємося від кризи до кризи. Коли ми локально гасимо якісь пожежі, економіка перебуває на ручному управлінні, а відповідно, ми слабкі. Ми говоримо, що у нас війна. Колись війна закінчиться, а ми для цього робимо максимум, але ми слабкі, а святе місце порожнім не буває: може бути нова війна. Тобто потрібно побудувати сильну країну,  щоб ніхто із зовнішнього світу ніколи не претендував на нашу територію.

– Як концепція «Україна-2030» вписується в нашу освітню реформу?

– Одним із механізмів досягнення мети, який декларує доктрина збалансованого розвитку, є креативна економіка. Це питання до молоді – саме вона повинна розвивати креативну економіку. Це та модель, де нові технології, економіка та творчість тісно переплетені. Це в руках молоді. Адже що її цікавить? Інтернет, криптовалюти, тобто сучасні технології.

Доктрина нам каже, що до 2030 року Україна може опинитися в тридцятці лідерів. Економічне зростання України може становити не 3%, як зараз, а 10% і більше. Це дуже нелегко, складно, але можливо. Ці завдання досяжні, є дев’ять механізмів, їх прописано. Починати потрібно з суспільного договору і рухатися далі. Все можливо, якщо ми це робитимемо. Знову ж таки, саме ми, а не покладатимемо надії на зовнішні фактори і зовнішніх гравців.

– Як ви просуваєте цю концепцію? Ви їздите по містах, презентуєте її, бачення цих змін людям. Наскільки люди зацікавлені в цьому та долучаються до вас?

– Я хотіла б внести одну поправку. Коли приїжджаємо в області та міста України, ми не хочемо, щоб доктрина була політичним документом. Це автономний документ – план розвитку країни в майбутньому.

Є партія «Основа», в якої є своя стратегія, своя ідеологія, і ми їздимо та несемо свої ідеї в маси, нас підтримують або не підтримують – це конструктивний діалог, який ведеться з різними сегментами населення.

Що ж до доктрини, то це окрема команда, яка складається з викладачів, професорів, академіків, які приїжджають до різних міста та вишів і розповідають про неї. Мені здається, що вчорашній день говорити про політику у вишах і школах. Це неправильно, неконструктивно і нерозумно. Доктрина в жодному разі не може бути політичним документом партії «Основа». Це просто ті ідеї, які ми підтримуємо, і не більше.

– Нещодавно лідер вашої партії народний депутат Сергій Тарута був у Америці. Там він представив звинувачення проти Валерії Гонтаревої та розраховує, що США сприятимуть розслідуванню. Як Америка може нам допомагати, на що розраховує Сергій Олексійович?

– Розраховують команда, люди, які його підтримують. Коли Сергій Олексійович виявив, зрозумів, отримав вагомі докази того, що Валерія Гонтарева скоїла низку злочинів, він звернувся до наших правоохоронних органів. Ми не отримали відповідь, яка могла б дати нам надію на те, що до цього уважно поставляться і пройде розслідування, тому нам було просто необхідно вийти на інший рівень.

Чому це США? Бо гроші, вкрадені Валерією Гонтаревою, це зокрема й американські гроші. Необхідно було донести інформацію, яку можуть узяти до розгляду. Ми не сподіваємося, що буде якесь рішення. Ми хочемо, щоб цьому було приділено увагу, час, щоб було чесне розслідування. На жаль, в Україні від цього відмовилися, хоча неспростовні дані було надано.

Я думаю, що це політичне питання, а в таких справах їх бути не може. Збитки, завдані внаслідок дій Гонтаревої, становлять 75 тис. грн для кожної родини, або 25 тис. грн на одну людину. Це жахливо, так не має бути, тому необхідне офіційне розслідування. Якщо це буде доведено, то, відповідно, необхідно застосовувати якісь санкції.

– В Україні візит Сергія Тарути сприйняли неоднозначно. Деякі ЗМІ почали публікувати інформацію, що це була фейкова зустріч з американськими конгресменами. Посол США в Україні Марі Йованович публічно підтримала НБУ. Валерій Чалий також написав пост у Facebook і закликав українських політиків не робити Вашингтон місцем внутрішньополітичних баталій. Як ви думаєте, чому така реакція?

– Бо триває політична боротьба. Свій захищає свого. На жаль, це у нас є. Це необхідно знищити.

Якби на цю ініціативу звернули увагу, внутрішньо розглянули це питання, все було б по-іншому. Це не фейкові слухання. НБУ відреагував дуже швидко: «Увага, фейк». Хоча там чудово розуміють, що у Сергія Тарути ідеальна репутація і він ніколи не зробив би крок без доказів. До цієї людини практично неможливо причепитися, бо він із нуля досяг великих висот, рухався поступово і не хотів бути в політиці. Тому його і називають молодим політиком-романтиком.

Він ніколи не хотів бути політиком, але вже після того, як став губернатором, став народним депутатом, він поринув у внутрішній процес. Він був бізнесменом, працював, маючи прекрасну репутацію як в Україні, так і за кордоном. Зайшовши в політичний процес, він зрозумів, наскільки страшна ситуація, якщо не вплинути зараз, то вже до 2030 року ми будемо не в тридцятці найкращих країн, а практично на останньому місці.

Ми зараз говоримо, що у нас економічне зростання на рівні 3%. Усі наші країни-сусіди ростуть на рівні 3,7%. Тобто щорічно, будучи найслабшою країною Європи, ми дедалі більше відстаємо.

– І 80% молоді мріють виїхати з країни, як ми говорили на початку.

– Причому їм усе одно, що вони робитимуть далі. Вони навіть не говорять про те, що будуть великими бізнесменами. Вони кажуть: «Я буду в безпеці». Питання безпеки – ключове.

– Спецпредставник США щодо України Курт Волкер написав у своєму Twitter, що він зустрінеться з Владиславом Сурковим 7 жовтня в Белграді. Він написав, що зустрінуться, щоб обговорити реалізацію Мінських угод, щоб відновити територіальну цілісність України. Чи будуть ефективними переговори та чого чекати від цієї зустрічі?

– Уже цікаво, що зустріч буде в Белграді, бо після війни на Балканах він став територією впливу США. Це вже не Мінськ, територія, яка під впливом Росії. Щоб залучити до переговорів Європу, нам необхідно перенести переговорний процес у Вену, про що я говорила раніше.

Багато хто говорив, що США не братимуть участь у процесі відновлення миру на Донбасі та миру в Україні. Але зараз ми бачимо, що переговори переносять у Белград. Отже, США вже залучені в процес. Сергій Олексійович у Вашингтоні також порушував питання «віденського формату» і трьох основ: легітимність, безпека і довіра. Це було сприйнято.

Наша ідея, наші пропозиції вже стають частиною платформи переговорного процесу. Вже говорять про «блакитні каски», залишилося реалізувати нашу головну ініціативу – міжнародну тимчасову адміністрацію, яка могла б тимчасово контролювати й управляти територіями, які ми зараз обговорюємо.

– Хто може до неї входити?

– Країни, які не є учасниками переговорного процесу. А переговорний процес, ми вважаємо, необхідно запускати в складі України, Росії, США, Франція, Німеччина, ОБСЄ. Усі, крім перелічених країн, відповідно, можуть бути у тимчасовій адміністрації, яка не лише керуватиме територією, а й буде розподільником тих фінансових потоків, які  надходитимуть на відновлення Донбасу. Також, для повернення довіри, відновити соціальні виплати і пенсії жителям окупованих територій. Бо правда полягає в тому, що довіру повністю втрачено.

– Волкер із Сурковим усе ж таки обговорюватимуть реалізацію Мінських угод.

– Розумієте, Мінські угоди – це документ, затверджений Радою безпеки ООН. Це міжнародний документ. Я не кажу, що потрібно від нього відмовитися.

Ми повинні взяти цей документ і сісти за стіл переговорів. Бо їх просто не виконують. Вони себе вичерпали. Перший пункт – термінове припинення вогню в 2015 році, далі ми говоримо про Конституцію в 2015 році та про низку інших пунктів, які ми давно мали виконати. Їх категорично не виконують. Отже, ми говоримо про перезавантаження і введення нових ініціатив, які будуть заставою, гарантією виконання сказаного. Я ніколи не говорила, що Мінські угоди не варто виконувати. Просто необхідно зробити так, щоб їх виконували.