Як не залишитися в аутсайдерах

Випускники з батьками не один рік до закінчення школи вирішують, куди вступати. Який диплом крутіший. Яка професія престижніша та перспективніша.

Я все розумію. Батьки бояться, щоб чадо не залишилося в аутсайдерах. Батьки намагаються забезпечити чаду найкращий старт з усіх можливих. Але на власний розсуд.

Наприклад, у родині, де мама юрист, тато юрист, дідусі та бабусі юристи, синочка/донечку теж завчасно готують до того, щоб він/вона теж відправився/лась проторованою доріжкою. Мовляв, якщо що, то завжди легко зарадити.

І син (або донька) вступає. Навчається. Розуміє в якийсь момент, що не йде. Ну, не його/її предмет. Але боїться підвести батьків, і закінчує навчання з червоним навіть дипломом.

Влаштовується на роботу. Через певний час робота починає дратувати. Бо подобається їй/йому зовсім інший вид діяльності. Невдовзі починають падати результати, але людина собі говорить, мовляв, мало стараюся, напевно, і змушує себе ще більше сконцентруватися на… тому, що їй не подобається робити.

Із віком від такого стресового режиму починає рано і серйозно хворіти. Системно.

Це до того, що так, банально, але факт: щасливою людина може стати, лише займаючись улюбленою справою.

У гонці за тимчасово престижними та вигідними дипломами ми втрачаємо освіту.

Улюблена робота робить людину вільною, вивільняючи її творчий потенціал. Перетворює її на артиста, а не ремісника. Той, хто займається улюбленою справою, має значно більшу працездатність. Це немов мати до внутрішнього “движка” турбонаддув, що дозволяє з легкістю злітати на будь-які гори і підкорювати найбільш складні вершини тоді, коли в інших опускаються руки.

І не потрібно боятися, що всі захочуть стати юристами, економістами або айтішниками. Люди різні.

Кожен неповторний. Кожен зможе знайти собі справу до душі. Треба якось зупинити дику гонку за дурнуватими стереотипами.

У США після закінчення школи є абсолютно нормальним підлітку взяти рік-два, щоб озирнутися. Він влаштовується на роботу, на якусь просту, яка не вимагає кваліфікації. Це допомагає адаптуватися до життя, відчути смак не лише можливостей, а й відповідальності.

А батьки ставляться до освіти як до інвестиції. Їм потрібно, щоб їхня дитина стала сильною і самостійною, але найголовніше – щасливою. Щоб вибирала професію зокрема і за відчуттями.

Так, там теж по-різному буває. Але людей, які домагаються результатів, судячи по країні, в США значно більше.

США я навів для прикладу, не закопуйтеся занадто саме в Штати. Будь-яка з сьогодні найбільш розвинених економічно та гуманітарно країн практикує опору на виховання сильних і незалежних особистостей, здатних працювати в команді для виконання взаємовигідних завдань.

Але робити це усвідомлено та відповідально.

Змінювати власні стереотипи, які тим паче повністю або частково родом із радянської індустріальної епохи – каторжна праця над собою.

Дітям жити завтра. Ми можемо зробити його трохи кращим, ніж сьогодні, дозволивши їм більше свободи вибору.

Якось так.

Олексій Нестеренко, блогер