Хроніка пікіруючого режиму

Давно прогнозоване мною протистояння українського громадянського суспільства, що зароджується, і об’єднаного Заходу, з одного боку, та станово-олігархічного владного режиму, з іншого боку, наближається до неминучої гострої фази. Для всіх сторін-учасниць це протистояння критично важливе:

– Не подолавши опір олігархів, який зароджується, громадянське суспільство не зможе розвиватися і буде розчавлене репресивним апаратом сучасної станової української держави

– Не задушивши в зародку перші прояви реальної демократії в Україні, олігархічні сім’ї, які приватизували українську державу, не зможуть забезпечити збереження не тільки свого домінуючого положення, але в деяких випадках, приватизованих ними активів.

– Для об’єднаного Заходу, в умовах різкого уповільнення темпів науково-технологічного, культурного і економічного розвитку, масштабне освоєння на сучасному технологічному рівні територій Росії, України, Білорусі та Казахстану є єдиним способом істотного пом’якшення фази цивілізаційної смути, що наближається. А для ряду західних, поки ще розвинених країн, які знаходяться в особливо несприятливих умовах це ще й єдиний спосіб їх самозбереження.

В умовах, що склалися, частка непримиренних протиріч українського громадянського, демократичного суспільства, яке формуються знизу, становить:

– Із РФ і російськими окупантами на території України – 95%;

– З олігархічними сім’ями, які контролюють українську державу – 70%;

– З усередненою позицією об’єднаного Сходу і Півдня – 30%;

– З усередненою позицією об’єднаного Заходу – 15%;

– З усередненою позицією західних країн із найбільш сприятливими довгостроковими перспективами – 2%.

Таким чином, природними союзниками України є країни із найбільш сприятливими зовнішніми умовами/довгостроковими перспективами, причому не тільки Західні. Виходячи з логіки довгострокового розвитку території України, можна підтвердити мої прогнози попередніх років:

– Власна фаза цивілізаційної смути в Україні, що почалася з розпадом СРСР, підходить до завершення і закінчиться в першій половині 20-х років.

– Зовнішні умови/довгострокові перспективи України є одними з кращих у світі.

– Україна повільно еволюціонує в напрямку не універсальної, а спеціалізованої держави з високим рівнем демократії та внутрішнього різноманіття. У цьому плані сучасна Україна за фазою та перспективами найбільше схожа на Швейцарію, тільки не сучасну, а середини 17 століття.

Тобто падіння сучасного станово-олігархічного суспільства для України це такий же об’єктивний процес, як і початок його формування в 90-х роках 20 століття. Чим раніше це зрозуміє конкретний олігарх, тим більше зможе зберегти своїх активів, а може і не тільки активів… Втім, самі олігархи такі тексти самостійно не читають, а їхні радники таке їм свідомо не скажуть.

Виходячи з вище написаного, основна інтрига сучасної України, основне питання, на яке на цивілізаційному феноменологічному рівні вивчення немає, і не може бути відповіді, полягає в наступному. Чи зможе український правлячий режим утриматися до дати прогнозованого мною мегаобвалу, який пов’язаний із виходом світової кризи за переважно економічні рамки і початком фази цивілізаційної смути? Смути, аналогічної тій, що в Україні почалася з розпадом Радянського Союзу, але в світовому масштабі, яку я давно вже назвав Другою Тридцятилітньою війною. Адже від цього залежить швидкість подальшого розвитку України в умовах, коли незавершену власну фазу смути буде накладено на аналогічну загальносвітову фазу, що тільки-но почалася. Якщо не можна конкретизувати на більш загальному феноменологічному рівні, то може вийде на більш детальних?

Подивимося політичний рівень. Зрозуміло, що розпад правлячого станово-олігархічного режиму почнеться з фазою загострення:

– Посилення репресій з боку силових органів і судової системи;

– Посилення масових протестів;

– Прийняття не демократичних норм – аналогічних «драконівським законам Януковича»;

– Масові зіткнення створених із тітушок приватних збройних формувань олігархів;

– Вимоги місцевих олігархів про додаткові привілеї своїм ленним володінням;

– Різке загострення відносин із Заходом і певне поліпшення відносин правлячого режиму з Росією;

– Посилення державного тиску на ЗМІ та інтернет;

– Посилення фінансування Заходом української опозиції, акцій масового протесту, а також прозахідних агентів впливу.

Потім, після різкого загострення, коли перші щури побіжать із провладного корабля, всім стане ясно, що король голий. І вся дбайливо побудована піраміда, вибачте, вертикаль влади, впаде, як це було і буде ще багато разів. Але ця загальна схема не допоможе нам в прогнозуванні швидкості пікірування бомбардувальника, вибачте владного режиму.

Подивимося, що нам дасть економічний рівень вивчення. Тут зовсім інша справа. І кількісні показники, і фальсифікуюча ознака, як головний критерій перевірки припущення, та кілька підтверджуючих ознак.

Основний спростувальний критерій – відновлення кредитування з боку МВФ. Якщо воно відновитися, то дане припущення буде спростовано. Жорстко? Так, жорстко, але треба ж якось відрізняти якісну, в методологічному плані аналітику, від продукту, виробленого агентами впливу.

Деякі підтверджуючі показники:

– Відсутність реальних економічних реформ і валютної лібералізації;

– Істотне зростання середньомісячної покупки долара, яку здійснюванює НБУ на валютних аукціонах;

– Значне зростання піраміди гривневих державних облігацій;

– Істотне зниження валютних резервів НБУ;

– Прискорення девальвації гривні;

– Уповільнення зростання ВВП аж до негативних значень.

І тут, на відміну від політичного рівня, можна приблизно оцінити швидкість пікірування. Наприклад, знаючи темпи скорочення резервів, які залишилися, темпи зростання обсягу покупки долара НБУ і розкрутку піраміди гривневих державних облігацій, можна прогнозувати приблизну швидкість пікірування режиму. Якщо дуже коротко, наприклад, по одному з показників, то без відновлення траншів МВФ до 1 червня курс гривні опуститися нижче 30 грн, а з 1 вересня 2018 року – нижче 40 грн. І за іншими показниками стає зрозуміло, що відлік часу існування владного режиму пішов на місяці. До речі, можливий дефолт України за своїми борговими зобов’язаннями, режиму мало допоможе. Його треба було робити в 2014 році, а зараз вже пізно…

Володимир Стус, аналітик, прогнозист, консультант зі стратегії