Про затребувану ідеологію Олівера Стоуна і його фільму «Україна в огні»
Карл Волох, блогер
Спостерігаю деяку розгубленість від фільму «Україна в огні». Мовляв, як же так, легендарний голлівудський режисер-демократ встає на сторону злодія і вбивці Януковича, мегавора, диктатора і агресора Путіна – проти повстання простих людей за справедливість і боротьбу за незалежність? Як таке можливо? Слід завжди пам’ятати, що у лівого американського і європейського «інтелектуала» є своя логіка і своя система цінностей. Якщо уряд США підтримав Майдан – значить, Стоуни, Хомські та Мури неодмінно виступлять проти. Вони, звичайно, всіма способами будуть намагатися не згадувати ім’я Обами (він там священна корова), а все зло (в їх інтерпретації) буде виникати від транснаціональних корпорацій, ЦРУ і залежного від них Держдепу. Така особливість світосприйняття цих людей, які формують значною мірою підходи і погляди цивілізованої частини людства.
Ніхто з лівих «захисників прав людини» в цій ситуації не буде концентруватися на факті, що мила людина в кадрі, яка очолювала три роки Україну, вкрала з подільниками суму, що неабияк перевищує її річний бюджет. Але зате його переслідувачів неодмінно будуть зображувати фашистами-нацистами, щоб всі ліві або співчуваючі ідентифікували ворога на рівні рефлексу павлівського собаки. Так Тягнибок у них у фільмі перетвориться не просто в пожирача російських (варіант-єврейських) немовлят, а й в головну фігуру революції (це при його-то одиничних відсотках підтримки).
Три роки тому ми все зробили правильноІ ще. Я б не став характеризувати ситуацію зі Стоуном у звичному для України ключі: мовляв, його купили. Все набагато складніше. Це ідеологія, причому, дуже затребувана.
І недооцінювати їх вплив не можна. За кілька десятиліть вони зуміли, наприклад, змінити в західному суспільстві сприйняття боротьби Держави Ізраїлю (тобто, декількох мільйонів євреїв) за своє існування проти півтора мільярда мусульман, які в переважній більшості не визнають цього права, на війну імперіалістичного монстра проти беззахисних палестинців.
Україні поки, на щастя, цього знущання перенести не довелося. Більш того, деякі з лівих ідолів (як Анрі-Леві) навіть встали на її бік. Але розслаблятися не варто. Тим більше, що ані реальна корумпованість країни, ані занадто розмашиста поведінка з історією симпатій до нас в Європі і Штатах не додають. А припинення або навіть ослаблення західної підтримки для нас сьогодні – розкіш недозволена.